Образ власного “Я” є в кожної людини. Це система уявлень про себе, що визначає установку стосовно самого себе. Вона складається з усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, моральних якостей, їх самооцінки.

Дитині необхідно мати позитивні уявлення про себе, це неодмінна умова щастя, передумова успішної адаптації в соціальних умовах, що змінюються. Як правило, діти з негативною самооцінкою володіють “дивною” здатністю починаючи будь-яку справу, знаходити непереборні перешкоди для її виконання.

Підлітків з низькою самооцінкою можна розділити на два типи. Для дитини, яку ми умовно віднесли до першого типу, характерна невіра у свої сили, невисока думка про себе. Така самооцінка формується під впливом батьків, які постійно вказують на її недоліки, висуваючи до неї жорсткі, нерідко свідомо нездійсненні вимоги. Всі успіхи дитини вони пояснюють випадковістю, а невдачі — недотепністю, незручністю, дурістю.

Для дітей другого типу характерний потяг до лідера. Однак така дружба лише сприяє закріпленню низької самооцінки і позбавляє задоволення спілкування з іншими однолітками. Батьки також висувають до цих дітей багато вимог, не вірячи в успіх їх виконання.

Низька самооцінка в молодшому шкільному віці проявляється:

- у словах “У мене це ніколи не вийде”;

- у занепадницькому настрої: “Навіщо хвилюватися, шансів на пере­могу все одно немає”;

- у небажанні визнати свою провину: “Я не винен, що...”;

- у негативному відношенні до школи й учителів: “Учителі мене не люблять”;

- у низькій мотивації, відмові від спроб домогтися якогось успіху: “Мене це не цікавить”;

- у підвищеній чутливості до критики: “Всі проти мене”:

Тим часом у дитини йде безперервний процес психічного розвитку, і вона, як і будь-яка людина, потребує самозбереження, захисту та по­ліпшення своєї “Я-концепції” — образу власного “Я”, на основі якого будується система відносин індивіда до себе і оточуючих. Дорослі повинні створювати умови для підкріплення відповідного поводження.

Факторами, що визначають позитивну самооцінку, є:

- переконаність у позитивному відношенні до неї інших людей;

- упевненість у здатності до того або іншого виду діяльності;

- почуття власної значимості.

Важливо, щоб самооцінка була не просто позитивною, а адекватною. мування позитивної самооцінки.

Якщо ж самооцінка завищена, то школяр, як правило, реагує на зауваження, які робляться оточуючими, як на несправедливі, розглядає їх як причіпки. Але ж недоліки в поводженні можуть перетворитися на звички, яких згодом дуже важко позбутися.

Справа не в тому, що діти свідомо не хочуть визнавати свої недоліки. Вони просто не в змозі їх побачити навіть під впливом сторонніх людей. Головне завдання дорослих — не змусити дитину привселюдно визнати свої промахи і помилки, а допомогти їй самій переконатися в їхньому існуванні. Правильна оцінка підлітками своїх особистісних переваг єморозумінню з оточуючими людьми, робить дітей більш відкритими до позитивних зовнішніх впливів.

Незадовго до батьківських зборів діти виконали своєрідну само-діагностику “Моє місце і роль у класі”. У результаті вийшов гарний колаж з важливою інформацією про те, як почувають себе діти в класному колективі. Після закінчення зборів ви можете з ним ознайомитися.

Психологічний тренінг для батьків

Батькам роздають аркуші, на яких їм пропонується охарактеризува­ти свою дитину 10 словами (або словосполученнями). Наприклад, добрий, необов’язковий, любить читати тощо. Після цього батьки дорослими.

Рішення зборів: “Сприяти формуванню в дітей позитивної адекватної самооцінки, здатності правильно оцінювати свої дії та вчинки. У житті класу й сім’ї підтримувати процес прояву та становлення неповторної індивідуальності дитини, соціально корисної спрямованості її осо­бистості, ініціативи та починання, що відповідають їй”.