Мета:

1. Пояснити батькам роль виховання культури спілкування, тактовності, ввічливості у дітей.
2. Дати рекомендації щодо напрямків розвитку культури поведінки у школярів.
3. Виявити ставлення батьків до виховання внутрішнього світу дитини.

 Хід зборів

Бесіда  «СПОЧАТКУ СХВАЛЮЮТЬ ОЧІ, ПОТІМ СЕРЦЕ»

Внутрішня культура, духовне багатство, високі моральні якості тільки тоді є соціально цінними, коли вони визначають норми щоденної поведінки людей, характер і форми спілкування між ними, гармонію внутрішнього світу і зовнішнього вигляду. Вихованість є передусім якістю соціально необхідною, суспільно цінною. Люди стикаються одне з одним у найрізноманітніших соціальних, моральних ситуаціях.

Вступають у взаємодію несхожі, часом просто протилежні погляди, темпераменти, характери. Цілком очевидно, що невихованість, незнання психічних механізмів спілкування, невміння навіть окремих членів суспільства поводитися серед людей, поважати, щадити і берегти одне одного і в умовах повсякденного, звичайного, буденного спілкування призводять до великих д соціальних витрат.

Дуже часто нова людина починається для інших не з ерудиції, інтелекту, смаків, ділових і моральних якостей — усього, чим багатий її внутрішній світ. Це буде потім. А поки — зовнішність, манери, стиль поведінки. Спрацьовує, як його називають психологи, феномен першого враження, яке виявляється таким сильним, що накладає відбиток на все подальше спілкування.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість взагалі не просто етикетка, щось зовнішнє. Вони споконвічно цінуються й шануються в народі, тому що за ними стоять глибока духовність, багатий внутрішній світ людини. Зрозуміло, не можна вважати, що внутрішня культура автоматично породжує зовнішню, а ця дзеркально відображає глибини душі. При хибній розстановці акцентів у вихованні ця єдність може бути порушена. Зустрічаються, на жаль, люди, які зовнішнім блиском, бездоганними манерами намагаються приховати черствість, егоїзм, байдужість, цинізм.

При відсутності культури поведінки багато достоїнств людини втрачають реальну, відчутну для оточуючих цінність. Джон Локк, англійський філософ XVII століття, про це влучно сказав: «У погано вихованої людини ученість стає педантизмом, дотепність — блазенством, простота — неотесаністю, добродушність — підлесливістю. Хороші якості становлять істотне багатство душі, та тільки вихованість є для них оправою».

ЩО Ж ТАКЕ «КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ?

Вихованість — якість особи, в якій органічно поєднані культура спілкування, культура зовнішності й культура задоволення потреб (побутова культура). Серцевиною в цій тріаді є культура спілкування.

Принцип і норми культури спілкування формувалися віками. Народи всіх країн ретельно відбирали, зберігали, нагромаджували досвід спілкування за принципом: розумно — морально — гарно. Стрижнем, основою справжньої культури спілкування є гуманне ставлення людини до людини. Тому формування в дітей позиції відвертості, довір'я, дружелюбності — неодмінна умова виховання культури спілкування. І для того, щоб розв'язати це завдання, нам, дорослим, треба дуже ретельно проаналізувати, а як же ми самі ставимося до оточуючих, до знайомих і незнайомих, до сусідів, товаришів по школі, рідних та близьких і, зазвичай, до самих себе.

Добре ставлення до людей має виявлятися в зрозумілій для всіх формі. Такою формою, якістю спілкування людини з людиною є ввічливість.

Слово «ввічливість» має спільний корінь із словом «вежа»,яке до XVI століття мало значення «знавець», той, хто знайомий із звичаями — умовними і загальноприйнятими способами вираження доброго ставлення до людей. У звичаях закріплені прийняті в тому чи іншому суспільстві форми вітання, звертання, надання деяких послуг, формули подяки й вибачення. Звичаями ж диктуються церемоніал знайомства, деякі правила розмов, поведінки в громадських місцях, спілкування у родині.

Неприпустимо, щоб діти бачили у звичаях лише пусті умовності, які ускладнюють життя. Дуже важливо розкрити їм глибокий внутрішній зміст звичаїв, переконати їх, що додержання звичаїв свідчить про повагу до людей, до загальноприйнятих традицій.

Різні життєві ситуації пов'язані з певними нормами пристойного і непристойного. Тому треба знайомити дітей з цим, якщо можна так висловитися, ситуативним етикетом. Нехай знають, як поводитися серед рідних і близьких, у колі товаришів, сусідів, друзів, серед малознайомих і зовсім чужих людей. Нехай уміють поздоровляти і обдаровувати, виявляти співчуття. Існують певні норми поведінки на вулиці, у транспорті, в місцях громадського харчування, розваг, видовищ, в установах, на зборах і мітингах, під час урочистих церемоній тощо. Все це повинно стати надбанням підростаючого покоління.

ТАКТОВНІСТЬ — СУТТЄВИЙ АТРИБУТ ВВІЧЛИВОСТІ

Культура спілкування не вичерпується однією лише ввічливістю. Її обов'язковий атрибут — тактовність, одна з найсимпатичні— ших і найпривабливіших людських якостей, що полягає в умінні зрозуміти почуття і настрій оточуючих, поставити себе па їхнє місце, уявити, яку емоційну реакцію викликають і в інших наші вчинки.

Педагогічний практикум для батьків

Батькам пропонується обговорити ситуацію.

Ситуація для обговорення.

«...Гарно вбрана жвава жінка у супроводі високого молодика входить в автобус. Побачивши її, встає дівчинка:

— Сідайте, будь ласка!

— Ну що ти., дякую., не треба...

— Сідайте, сідайте! Я завжди літнім людям поступаюся місцем!

Жвавість на обличчі жінки зникає... Мати дівчинки збентежена».

Запитання до батьків:

• Що, на вашу думку, викликало збентеженість матері дівчинки?
• Вихованню якої якості у дівчинки мати не приділяла належну увагу?
• Як правильно було вчинити дівчинці, пропонуючи місце старшому?
• На що б ви порекомендували звернути увагу мамі цієї дитини у вихованні дочки?

(Мати дівчинки, дійсно, виховуючи в неї ввічливість, не приділяла належної уваги тактовності.)

НАВЧІТЬ ДИТИНУ СПІЛКУВАТИСЯ!

Головним засобом спілкування є мова, слово. За тим, як володіє людина цим засобом комунікації, нерідко роблять висновок про її культуру й вихованість. Виховання культури мови органічно входить у формування культури спілкування.

З перемінним успіхом ведеться боротьба в школі і вдома із жахливими дитячими «сленгами». Не менш важливими, ніж лексика та граматика, є також дикція, інтонація, сила і висота звуку, темп мови.

Щоб школярі оволоділи мистецтвом починати і підтримувати бесіду, їх слід навчити зовсім нескладних речей: відповідати на запитання зрозуміло, привітно, не соромлячись, надто не мудруючи; ставити запитання, які мають пряме відношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли їх запитають, і уникати при цьому різкості й категоричності; уважно й чемно слухати співрозмовника.

Рідко коли бесіда обходиться без полеміки. Мистецтво сперечатися, не порушуючи хороших стосунків і дружби, знову-таки формується з дитинства. Найелементарніше, що повинні засвоїти наші діти: кулак, лайка, перелічування особистих недоліків співбесідника й негативна оцінка його якостей не є аргументами. Зате дуже може допомогти під час суперечки доброзичливий жарт.

КУЛЬТУРА ЗОВНІШНОСТІ?

Зовнішність людини не є дрібниця. Вона відіграє в житті, у формуванні характеру дитини, підлітка дуже важливу роль. В отроцтві бажання бути привабливим відчувається особливо гостро. Від того, як оцінюють зовнішність підлітка навколишні іі він сам, значною мірою залежить його настрій, самопочуття і навіть атмосфера в колективі. Саме в цей період формується в дітей уявлення про зовнішню красу людини, ідеал, до якого вони прагнуть.

Як же виховати культуру зовнішності в дитини? На що варто звернути увагу батькам в першу чергу?

Починати треба з найпростішого — з формування звички до бездоганної охайності. Останнім часом доводиться, на жаль, зустрічатися не просто з неохайністю деяких підлітків, а з піднесенням цієї неохайності до культу.

Метод боротьби і профілактики один: виробляти стійкий імунітет до неохайності, добиватися, щоб діти розуміти моральний, ес тетичний і соціальний зміст санітарно-гігієнічних норм.

Не менше значення для характеристики зовнішності мають пози, жести, рухи, міміка, що є показником вихованості, стриманості, підтягнутості, чи, навпаки, свідчать про розхлябаність, неорганізованість, відсутність самоконтролю.

Щоб уникнути негативного в цьому, слід змалку стежити, щоб рухи дитини були доцільні й природні, стаючи поступово гарними і вправними. Межі пристойного і непристойного для рухів і жестів повинні бути відомі дітям. Дуже важливо їх також навчити зводити до мінімуму привселюдне виявлення фізіологічних процесів (чхання, кашель, позіхання тощо).

Необхідно також приділити увагу у допомозі дітям-підліткам визначити свій стиль, окреслити індивідуальність. Нехай вивчають свою зовнішність, оцінять її достоїнства і вади, навчаться бачити перші й згладжувати другі.

Нехай ніколи й на думку їм не спаде вдягатися і прикрашати себе за принципом: «Уже всім дівчатам у класі купили, тільки в мене нема...», «Хочу, як у Світлани». Крім того, смак можна вважати сформованим, коли діти не тільки можуть вирішити, який одяг їм личить, а й уміють носити його, наприклад, що при святковій сукні та елегантних туфлях мають бути м'які манери й інша хода, ніж коли ти в кросівках або коли на тобі джинси і футболка.

Потрібно учити дітей і підлітків бути гарними.

ДОМАШНЯ ПЕДАГОГІКА — ПОВСЯКДЕННИЙ КЛОПІТ БАТЬКІВ

В арсеналі сімейної педагогіки є найрізноманітніші прийоми і засоби формування культури поведінки. Проте трапляється, на жаль, що використовують не найкращі з них: «Прибери лікті зі столу... Не плямкай... Не розвалюйся... Дай спокій волоссю... Перестань гратися ложкою... Щоб завтра ж постригся, огидно дивитись на твої патли... Хто за тебе буде говорити «дякую»? Повернися!»

Нескінченні повчання, дорікання, зауваження, покарання, погрози — малоефективні засоби виховання культури поведінки. Використовувані без міри, вони викликають прихований, а часом і відвертий опір, вперте бажання діяти по-своєму, стійку відразу до етикету взагалі. Тут можуть зарадити справі тільки глибокі якісні зрушення в педагогічній позиції батьків.

Нерідко трапляється, що стосунки в родині нормальні, хороші, а діти все ж таки допускають грубі помилки в поведінці, здаються невихованими. Ось простий приклад: на автобусній зупинці дівчинка років дев'яти-десяти уважно розглядає понівечене шрамами й рубцями обличчя літнього чоловіка. Він безпорадно щулиться, відвертається. Дитина обходить навколо і знову дивиться — напружено, не моргаючи. Важко допустити, що дівчинка хоче скривдити незнайому їй людину. Швидше, вона просто не знає, що така поведінка непристойна. Діти часто поводяться неправильно саме через незнання загальноприйнятих норм.

У повсякденному житті людині доводиться виконувати багато нескладних дій, які без кінця повторюються: вітатися, вибачатися, дякувати, робити послуги, користуватися предметами побуту тощо. І дуже часто діти здаються невихованими не тому, що не знають, як усе це робиться, а через відсутність необхідних звичок.

При наявності звички дія автоматизується і виконується на основі потреби робити саме так, а не інакше. Хлопчик не роздумує, чи треба йому встати, розмовляючи із старшим, із жінкою. Він просто не може сидіти, йому незручно, недобре. Це і є звичка.

Звичка формується тренуванням. Чим частіше дитина повторює потрібні дії і вчинки, тим її поведінка стає більш невимушеною, природною. Тим самим у дитини формується поняття «вихована людина».

Пам'ятаймо ж про це.

Педагогічний практикум для батьків

1. Батькам пропонується обговорити ситуацію

 Ситуація для обговорення.

«Дівчинка приходить додому із школи та з порогу кричить бабусі, кинувши портфель у сторону: «Скоріше давай обід, бо мені треба йти до школи перевіряти, як зробили генеральне прибирання у класі, адже я голова класу». Бабуся подає обід, онучка їсть поспіхом, коментуючи, що все недобре, недосолене, недостатньо гаряче тощо, та, не прибравши за собою посуд, не сказавши «спасибі», біжить у школу. Похитавши їй услід головою, бабуся каже: «Що за порядки там у школі, навіть поїсти дитині не дають...»

Запитання до батьків:

• Що можна сказати про вихованість дитини?
• Чи є, на вашу думку, в цьому вина родини дівчинки? Чому ви так вважаєте?
• Яка людина вочевидь виросте з дівчинки, якщо нічого не зміниться в її вихованні?
• Що б ви порадили бабусі та батькам школярки? На які виховні моменти слід їм звернути увагу насамперед?

2. Батькам пропонується опрацювати тест-таблицю «Результати виховання культури поведінки дитини в моїй сім'ї».

Батьки мають обвести кружечком відповідний варіант та підрахувати отримані бали.

Результати тестування:

45-48 балів. У вашої дитини бездоганна культура поведінки. Та чи щирими були ваші відповіді?

35-44 бали. Ви приділяєте належну увагу вихованню культури поведінки у дитини, тому й результат маєте гарний.

25-34 бали. Ваша дитина отримує виховання культури поведінки в родині, але вам варто приділяти більше часу та зусиль вирішенню цієї проблеми.

15-24 балів. Шанси вашої дитини стати культурною людиною невеликі. Негайно слід звернути увагу на це, ще не пізно!

Менше 14 балів. Вашій дитині можна лише поспівчувати. Ви, певно, цілком забули, що у вас є батьківські виховні обов'язки.

Підсумки зборів

Мабуть, всі погодяться з тим незаперечним фактом, що найповніше духовну культуру особистості забезпечує виховна функція сім'ї. Таким чином, сучасна сім'я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини. Вона має забезпечити їй достатні умови для інтелектуального, фізичного, морального і духовного розвитку. І, безумовно, серед напрямків виховання дитини чільне місце має посісти виховання культури поведінки. Дитина виросте такою, якою її навчили бути в родині. Не забувайте ж про це, шановні батьки.