Орієнтовний виступ психолога.

Шановні батьки! Нещодавно мені довелося стати свідком розмови в автобусі, якої не можу забути. Люди поважного віку обурювались поведінкою двох підлітків, які нечемно повелися.

— І чого тільки їх у тій школі вчать? — гнівно викрикнула одна із жінок.

— А хто їх навчить? — озвалася друга. — Ті, що покупували дипломи за хабарі? Хіба тепер школа?

— Це ви, шановні, занадто вже, — почувся чоловічий голос. — І вчать у школі, і виховують. Я б скоріше запитав, чиї це діти. Як їх виховують батьки?

— Правильно, — підтримав його другий. — Який дуб, такий клин, який батько, такий син.

— Або, як кажуть поляки, які матки, такі дзятки.

— А коли мені їх виховувати? — втрутився ще один. — Мене ніч відганяє і ніч приганяє, щоб прогодувати їх та одягнути. Послав до школи — ви і виховуйте! За те вам держава платить.

Автобус підійшов до зупинки. Тітки, що так нещадно критикували сучасну школу, зійшли, і розмова припинилася. А мене, учителя, глибоко вразив тон, яким говорили про школу, вчителів.

Звичайно, педагогічний колектив школи відповідальний за поведінку його вихованців. Та чи менша відповідальність батьків? Поговоримо сьогодні, а може, й подискутуємо на тему, яку чоловіки в автобусі висловили українським і польським прислів'ями. Тим паче, на порядку денному наших зборів питання батьківського авторитету та його ролі у вихованні дітей. Ви — матері і батьки підлітків. А підлітковий вік, як уже говорилось на зборах попередніх, надзвичайно складний для виховання. Свої думки, враження від фактів і явищ навколишнього життя підліток переживає значно глибше, ніж дитина молодшого шкільного віку. З кожним роком помітно зростає в підлітка активний інтерес до морального аспекту буденних явищ навколишнього життя. Він не лише дає моральну оцінку явищам, подіям, вчинкам, а й душевно страждає, коли ця оцінка виявиться для нього несподіванкою, коли ті, кого він любить, чинять всупереч моралі. Підліток дуже уважно спухає відповідь старшого на питання: добре; це чи погано? Правильно чи неправильно? Справедливо чи несправедливо? — і за характером відповіді судить про моральність того, хто відповідає. Якщо для дитини в молодшому шкільному віці словом "мама" чи "тато" все сказано, то в отроцтві важливо, які мама і тато, чи відповідають моральному ідеалові підлітка. Нерідко в цьому віці раптово змінюється ставлення дітей до батьків, особливо хлопчика до батька: довірливість, відвертість поступаються місцем настороженості, дитина не лише приглядається до вчинків, а й прислухається до слів. Варто їй помітити неправду, розходження між словом і ділом, як вона відразу починає замислюватись над тим, правильно чи неправильно робить батько, носить цю думку в собі, робить певний висновок. У цей період надзвичайно важливо, щоб не похитнувся авторитет батька в очах дитини.

Батьківський авторитет — могутня виховна сила. Але деякі батьки неправильно розуміють саму суть авторитету, помилково думаючи, що його можна створити штучно, спеціально для дітей. Одні, керуючись принципом "люби, як душу, тряси, як грушу", вдаються до "педагогіки" ремінця. Можна іноді почути міркування: щоб назавжди зникли злочини, треба суворіше, жорстокіше карати. А на думку В. Сухомлинського "злочинів не буде, якщо в дитинстві, отроцтві, ранній юності не буде покарань — точніше, якщо зникне погреба, необхідність у покаранні". Великий педагог розповідає про хлопчика, який утік із дому. Хлопець не міг осилити навчальних завдань, учитися йому було важко, отже й нецікаво. Учителі в щоденнику писали: "Ваш син не хоче вчитися, погано поводиться". Батько й мати "вжили заходів" — били хлопця. Зненавидівши школу й сім'ю, він почав умисно не виконувати завдань, порушувати дисципліну.

"Усім треба пам'ятати, — читаємо в Сухомлинського, — коли дитина пережила потрясіння, пов'язане з покаранням, в її душі послаблюються внутрішні сили, самою природою призначені для самовиховання. Покарання, тим більше, якщо справедливість його сумнівна (так буває у більшості сімейних конфліктів), оздоблює людську душу, робить її жорстокою". Правдивість цих слів можна підтвердити численними фактами із життя. Один вихованець виправно-трудової колонії, випадково прочитавши книгу В. Сухомлинського "Вірте в людину", написав листа автору. Василь Олександрович приїхав у колонію, щоб зустрітися з хлопцем. Із його сповіді постає трагічна історія зраненої душі: жорстокість батька привела до озлобленості хлопця, а далі — до злочину .

Якщо дитина робить щось не так, як вогню бійтесь сильних, вольових засобів впливу на неї. "Сильні" засоби свідчать про ваше безсилля.

Здебільшого пустун і розбишака у потрібну хвилину виявить себе доброю, сердечною людиною, а безвільний, у якого власні думки вибиті з голови, хто безмовно підкоряється, часто буває байдужим, нерідко жорстоким, готовим переступити біду ближнього в ім'я власного благополуччя. Одним словом, засоби, що ламають волю дитини, роблять її безсердечною.

Є інша категорія батьків, які намагаються купити собі авторитет і послух дітей різними винагородами й подарунками і таким чином виховують на свою голову егоїста й експлуататора.

Не витримують серйозної критики й ті батьки, які, вважаючи, що батьки і діти мають бути друзями, дозволяють дітям занадто вільно, навіть по-панібратськи поводитись із собою.

Батько і син можуть, навіть повинні бути друзями. Але при цьому батько залишається батьком, а син є сином, тобто хлопчиком, якого виховує саме батько. А.С. Макаренко у "Книзі для батьків" писав, що "авторитет, створений спеціально для дітей, існувати не може. Такий авторитет буде завжди сурогатом і не принесе користі. Авторитет повинен полягати в батьках, незалежно від їх ставлення до дітей. Його коріння завжди знаходиться в одному місці: в поведінці батьків,... у всьому їхньому житті — роботі, думках, звичках, почуттях, прагненнях".

Немає більшої сили, здатної вплинути на дитячу душу, ніж захоплення людиною. Залежно від того, як і в чому батьки виражають себе, дитина робить висновок, якими люди є взагалі. Підліток захоплюється тим, що відповідає його моральному ідеалу, і гнівно засуджує та зневажає те, що його ідеалові не відповідає. Авторитет стає могутньою силою виховання лише тоді, коли він твориться гармонійною єдністю—єдністю вчинків, поведінки й слова. Коли батьки—приклад для своїх дітей у всьому, вони перед тим, як щось важливе зробити, ставлять перед собою запитання: "А що скажуть тато і мама?" — і зовсім не зі страху, а з глибокого переконання, що мама і тато не можуть поступити неправильно чи несправедливо. Батьки кожним кроком виховують дітей, залишають у них крихту свого розуму, моральності, душі. Батьківського авторитету не може бути без любові. "Нема нічого мудрішого і складнішого, ніж людська любов, — писав В. Сухомлинський — це найніжніша і разом з тим найкрасивіша і найнепомітніша квітка в букеті, ім'я якого—моральність. Люблячи своїх дітей, учіть їх любити вас; не научите—плакатиме на старості літ—ось, на мій погляд, одна з наймудріших істин материнства і батьківства. Тільки там, де ця істина стає вимогою, грунт дитячої свідомості, образно кажучи, підготовляється під насіння любові до батьків".

Як же вчити дітей любити своїх батьків?

Знову цитую В. Сухомлинського: "Діти люблять того, в чию силу духу вони беззастережно вірять. Дитяче підкорення авторитету...—це визнання вашої ясності, цільності, неподільності, я сказав би, нерозривності у вашому образі вимогливого і справедливого наставника і вірного друга, ровесника, якому довірено всі таємниці, секрети, витівки, визнання мудрого знавця багатьох невідомих їм речей...; стійкого охоронця своїх особистих душевних таємниць, що пильно оберігає свій світ від стороннього втручання — і людини з ясною відкритою душею...; мислителя і витівника, який вміє повеселитись і порадуватись; непримиренного до підлоти, дволичності, хамства — і терпимого до звичайних людських слабостей". Єдність нашого я, як основа виховання, існує в нашому живому образі, в поведінці, у вчинках. Діти не терплять фальші, штучності, обману. Вони ненавидять того, хто намагається видати темне за світле або прикрити погане високими словами.

Дуже важливо для гармонійного виховання, щоб був спільний вплив на дитину батька й матері як духовної співдружносгі. Любов і дружба, взаємна повага і підтримка батька й матері є для дитини наочним прикладом, який вводить її у світ складних людських відносин. Батько й мати ніби взаємно доповнюють одне одного; дитина по-справжньому бачить свого батька, якщо в нього міцна дружба з матір'ю. Та, проте, перші початки, перші найтонші корені морального розвитку дитини — в розумі, почуттях, душевних пориваннях матері. Людина у своєму моральному розвитку стає такою, як мати. "Мудрість материнської любові, — пише В. Сухомлинський, — полягає в тому, як воля керує любов'ю і справжня людська любов одухотворює головний стимул волі — почуття відповідальності за майбутнє людини".

На думку вченого, чим вища моральність чоловіка, тим більше в стосунках з ним тон задає жінка, розумно використовуючи свою жіночість для посилення свого морального авторитету в сім'ї. У хорошій сім'ї жінка-мати є моральним керівником і повелителем, і чим більше підкоряється її волі чоловік, тим краще для виховання дітей. Буває, що жінка, вийшовши заміж, добровільно згоджується на інтелектуальну першість чоловіка, її поглинає щоденна дріб'язкова, отуплююча праця, вона поступово стає домашньою рабинею. Така жінка з часом перестає приваблювати чоловіка, втрачає авторитет і в чоловіка, і в дітей. Для них вона теж стає рабинею. Сильні духом, вольові жінки цього не допускають. І розумний чоловік прагне до того, щоб його жінка жила багатим інтелектуальним життям, прагне до її рівності і навіть першості в житті сім'ї. Розумна жінка усвідомлює, що вона повинна бути і привабливою, і викликати повагу. Отже, жіночість, розум і духовне багатство матері, сила; надійність, мудрість і лицарські якості батька — міцна основа авторитету батьків. У таких сім'ях, як правило, виростають хороші, виховані, гуманні діти, майбутні батьки, громадяни.

У своєму короткому виступі ми не змогли всебічно розкрити питання батьківського авторитету. Життя сім'ї багатогранне, і в кожної сім'ї воно—своєрідне. Але є у нас з вами спільна справа — виховання дітей. І якщо у вас з'явились якісь складності у вихованні сина чи доньки, не поспішайте звинувачувати школу, вулицю, друзів. Можливо, частка вини є і там, але перш за все запитайте себе: чи не винні ми, батьки? Я бажаю вам добра, злагоди, гармонії в сім'ях, мудрості й успіхів у батьківському вихованні. 1 ще раз запрошую до співпраці з педагогічним колективом школи.