Сайт Подус Ганни Миколаївни
практичного психолога КЗ "Великобурлуцький ліцей"


Головна | Реєстрація | Вхід
П`ятниця, 29.03.2024, 10:38
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Нормативно-правова документація психолога [30]
Поради молодому спеціалісту [22]
Статті [24]
Буклети в роботі психолога [9]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 57
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Корисні посилання
Головна » Файли » Молодому психологу » Статті

Тема 2
07.05.2016, 14:18

Модуль 1. Понятійно-термінологічний апарат та основні положення компетентнісного підходу в освіті.

За визначенням О. Пометун, «компетентнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу є сформованість загальної компетентності людини як сукупності ключових компетентностей, інтегрованої характеристики особистості.

 Найбільш гостру полеміку в учасників означених проектів, науковців і педагогів-практиків викликають питання, пов’язані з формулюванням основних понять компетентнісного підходу в освіті, визначенням ключових компетентностей, виявленням шляхів його реалізації.

 Охарактеризуємо найвпливовіші серед світової педагогічної спільноти підходи до вирішення означених питань.

 Поняття «компетентність» введено у вітчизняний науково-педагогічний обіг під впливом європейської освітянської традиції, яка активно послуговується ним уже понад чверть століття. Але й досі серед дослідників відсутня одностайність щодо його змісту, а навколо його дефініцій і трактувань точаться суперечки теоретиків.

 Аналіз наукових джерел уможливив висновок про те, що зарубіжні вчені під компетентністю розуміють: здатність людини застосовувати свої знання

 (Г. Халлаш); здатність, що ґрунтується на досвіді або знаннях, які людина розвинула завдяки практиці або освіті (Дж. Куллахан); навички й уміння, які особистість може використовувати в різних ситуаціях і контекстах та опановуючи нові ситуації (Ж. Перре).

 На відміну від зарубіжних науковців, більшість вітчизняних дослідників прагнуть розширити зміст поняття «компетентність», включивши до нього, крім знань і вмінь у певній галузі (як у більшості визначень європейських учених), ще й різноманітні особистісні утворення – цінності, мотиви, ставлення тощо.

 Прикладом може служити трактування О. Пометун, яка включає до змісту компетентності «спеціальним шляхом структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються особистістю в процесі навчання. Вони дозволяють їй визначати, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, що є характерними для певної сфери діяльності».

 Ще ширший підхід до розгляду змісту досліджуваного поняття демонструє О. Сироватко, розуміючи під компетентністю «сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, що необхідні людині для самостійного та ефективного розв`язання різних життєвих ситуацій для того, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими людьми».

 Аналіз наведених визначень поняття «компетентність» надає змогу розглядати феномен, що обговорюється, як інтегративну якість особистості, що має складну структуру. Найбільш поширеним у національній педагогічній науці є підхід, окреслений О. Пометун, яка до складових компетентності відносить знання, уміння, навички та ставлення.

 Слід зазначити, що в сучасному науково-педагогічному обігу паралельно вживаються два терміни: «компетентність» і«компетенція». З приводу їх співвідношення теж немає одностайної думки. Аналіз різноманітних наукових джерел дає підстави виокремити принаймні три підходи до визначення співвідношення цих понять. Перший підхід характеризується тим, що обидва терміни вживаються як синоніми (Т. Гудкова, С. Дружилов, О. Зеєр, А. Миролюбов та ін.). Представники другого підходу вважають компетенції складниками компетентності (К. Махмурян, І. Перестороніна, В. Софронова)

Згідно з третім підходом, поняття «компетенція» тлумачиться як коло повноважень певної особи, перелік соціальних вимог до її діяльності в певній сфері, тоді як «компетентність» означає узагальнену здатність особистості до діяльності. Як підкреслює О. Пометун, більшість українських педагогів погодилась із цим підходом, «визначивши, що під терміном «компетенція» розуміється передусім коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи. У межах своєї компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях, тобто мати (набути) компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності. Оскільки йдеться про процес навчання і розвитку особистості, що відбувається в системі освіти, то одним із результатів освіти й буде набуття людиною набору компетентностей, що є необхідними для діяльності в різних сферах суспільного життя».

 Принциповим моментом компетентнісного підходу є питання про системну ієрархію компетентностей, яка виявляється стратегічним орієнтиром при визначенні змісту загальної середньої освіти. Це питання було предметом обговорення фахівців – науковців і практиків – на науково-практичному семінарі «Компетентнісний підхід до формування змісту освіти у 12-річній школі: концептуальні підходи та термінологія» (16.06.2004 р.). У результаті наукової дискусії учасники семінару дійшли спільної думки про доцільність представлення ієрархізованої системи компетентностей таким чином: ключові → загальнопредметні → опредметні.

Модуль 2. Характеристика ключових компетентностей особистості.

Ключові (надпредметні) компетентності відносяться до метапредметного рівня змісту загальної середньої освіти, що ґрунтується на засадах компетентнісного підходу. Вони визначаються як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми. За метафоричним виразом О. Крисана, надпредметні компетентності можуть бути представлені у вигляді «парасольки» над усім процесом навчання.

 Одночасно з означеним терміном, як українські, так і зарубіжні науковці широко застосовують синонімічні поняття:«базові компетентності», «життєві компетентності», «міжпредметні компетентності», «транспредметні компетентності». Найбільш уживаним міжнародною освітянською спільнотою є термін «ключові компетентності» («key competencies»). Тому надалі ми будемо користуватися саме ним.

  На думку провідних зарубіжних учених, формування в учнівської молоді ключових компетентностей стає можливим за умов інноваційної освіти, що спрямована на навчання молодих людей:

 

  • «життєвим навичкам» (вмінню долати особисті проблеми та стреси, бути толерантними по відношенню до інших, уміти доцільно використовувати свій час, розуміти інструкції й дотримуватись правил, оформляти ділову документацію, зокрема, писати заяви, резюме, ділові листи тощо);
  • міжпредметним умінням (обробляти й систематизувати текстову й числову інформацію, писати тексти і виступати перед аудиторією, здійснювати ділову комунікацію, зокрема, працювати в групі, бути «членом команди», співпрацювати та керувати людьми, дотримуючись правил «чесної гри» тощо);
  • бути ініціативним, пропонувати нестандартні рішення, уміти аргументовано відстоювати свою точку зору тощо;
  • проектуванню, що включає визначення пріоритетів, постановку мети, формулювання завдань, пошук ефективних способів здійснення діяльності, оцінку своїх можливостей і ресурсів, презентацію, аналіз результатів діяльності тощо;
  • науковому пізнанню (висуванню гіпотез, моделюванню, експериментуванню, аналізу та узагальненню результатів діяльності) тощо.

 Узагальнивши здобутки європейських і вітчизняних учених, учасники робочої групи з питань запровадження компетентнісного підходу, створеної в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «Рівний – рівному», запропонували орієнтовний перелік ключових компетентностей, до якого увійшли 7 компетентностей:

 

  • уміння вчитися,
  • загальнокультурна компетентність;
  • громадянська компетентність;
  • підприємницька компетентність;
  • соціальна компетентність;
  • здоров’язберігаюча компетентність;
  • компетентність у застосуванні ІКТ.

 Модуль 3 Умови реалізації компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі ЗНЗ.

Впровадження компетентнісного підходу в практику роботи ЗНЗ буде успішним за умов здійснення таких заходів:

  • оновлення цілей навчання;
  • модернізація змісту освіти;
  • модифікація методів і форм навчання,
  • розробка інструментарію визначення результативності компетентнісно орієнтованого навчально-виховного процесу.

Кінцевим результатом освітнього процесу, організованого на засадах компетентнісного підходу, є набуття учнем системи компетентностей – ключових, загальнопредметних і спеціальнопредметних. Тому модернізація підходів до визначення цілей навчально-виховного процесу має здійснюватися на всіх рівнях цілепокладання і спрямовуватись на визначення:

  • стратегічних цілей щодо формування в учнів ключових компетентностей;
  • тактичних цілей щодо формування в учнів загальнопредметних компетентностей;
  • оперативних цілей щодо формування спеціальнопредметних компетентностей.

Одним із шляхів оновлення змісту освіти має стати включення до навчального плану ЗНЗ І-ІІІ ступенів дисциплін за вибором, спрямованих на формування в учнів ключових компетентностей, а також осучаснення навчальних програм усіх без виключення предметів з метою досягнення стратегічних, тактичних і оперативних цілей компетентнісно орієнтованого навчання. Крім того, необхідним виявляється суттєве посилення прикладного спрямування змісту навчальних предметів.

Модифікація методів і форм навчання має забезпечити суттєве підвищення питомої ваги тих із них, які сприяють формуванню в учнів ключових, загальнопредметних і спеціальнопредметних компетентностей. Тому провідними видами навчально-пізнавальної діяльності учнів мають стати групові й індивідуальні проекти, практичні завдання, наукові дослідження, презентації, складання особистих резюме і портфоліо, а також соціальна практика.

Оновлення підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів передбачає створення діагностичної бази та розробку процедури вимірювання рівня сформованості ключових і предметних компетентностей в учнів початкової, базової та старшої школи.

Резюме. В Україні впровадження компетентнісного підходу в практику роботи навчальних закладів є конче необхідним, оскільки дозволяє вирішити найгостріші проблеми, що є типовими для систем освіти країн близького зарубіжжя: випускники ЗНЗ, опановуючи значний обсяг теоретичних знань, відчувають суттєві утруднення в діяльності, яка вимагає застосування цих знань для вирішення конкретних життєвих завдань, виявляються безпорадними при визначенні життєвих планів, організації власної самоосвіти.

Визначальна роль у процесі впровадження компетентнісного підходу належить учителю. Про це свідчить, зокрема і такий факт: коли у Великій Британії почалася модернізація системи загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу (1995 р.), найбільші кошти було витрачено на перепідготовку педагогів. Саме тому першочерговим завданням системи післядипломної педагогічної освіти, усіх керівних педагогічних кадрів має стати формування в освітян готовності до розуміння ідей компетентнісного підходу, бажання та здатності реалізувати їх у власній професійні діяльності.


 

Категорія: Статті | Додав: annapodus | Теги: Компетентність
Переглядів: 414 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2024 | uCoz