Науково-теоретичні основи

У рамках психолого-педагогічного супроводу учнів початкової школи треба акцентувати свою увагу на періоді вступу дитини до школи й переходу до середньої ланки. Перед психологом і педагогами послідовно постають два важливі завдання супроводу. Перше – це визначення готовності дитини до навчання в нових умовах, чи то початок шкільного життя взагалі, чиперехід до середньої ланки (предметного навчання). Супроводжуюча діяльність на цьому етапі орієнтована, з одного боку, на надання необхідної допомоги дітям з низьким рівнем такої готовності, а з іншого боку – на модифікацію навчального процесу з урахуванням реальних психологічних особливостей і можливостей першокласників. Друга – це адаптація учнів до нового соціально-педагогічного середовища, створення умов для ефективного адаптаційного періоду й допомога учням, що виявляють дезадаптованість у поведінці і стосунках.

Взагалі супроводжуюча діяльність складається з декількох компонентів: психодіагностичний, корекційно-розвивальний, профілактичний. Вони взаємодоповнюють один одне. Слід нагадати, що психодіагностика не може існувати сама по собі, це лише первинний етап супроводжуючої діяльності психолога.

Для психолого-педагогічного супроводу молодших школярів практичному психологу необхідно мати знання пропсихологічні особливості шестирічок і дітей молодшого шкільного віку, можливості дітей кожного вікового періоду, проблеми адаптації до навчання і дезадаптації, мати уявлення про особливості навчально-виховного процесу в молодшій школі.

Труднощі, з якими стикаються діти молодшого віку

Надійшовши до школи, дитина стає школярем далеко не відразу. На думку В.В. Давидова, це становлення, входження в шкільне життя, відбувається на всьому протязі початкової школи, і сполучення рис дошкільного дитинства з особливостями школяра буде характеризувати весь період молодшого шкільного віку. Всі діти, що починають навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами, але труднощі одних минущі, проблеми ж інших настільки серйозні, що роблять дітей важковиховуваними й важконавченими.

Об'єктивною передумовою психологічних труднощів при входженні в шкільне життя є:

-вступ дитини в нову «соціальну ситуацію розвитку»,

-зміна її місця в системі соціальних відносин, тобто формування нової внутрішньої позиції школяра, що потребує від неї досить складної психологічної перебудови.

До суб'єктивних передумов виникнення труднощів відносять:

-відсутність у дитини досвіду соціального спілкування, що передує школі, або отриманий негативний досвід відвідування дитячих дошкільних установ;

-недостатню психологічну підготовку дитини з боку батьків;

-ряд індивідуальних особливостей дитини, що утруднюють процес становлення школяра: замкнутість, боязкість, агресивність, неуважність та ін.

Фактором, що збільшує труднощі входження в шкільне життя, є авторитарний стиль педагогічного впливу, який використовуєучитель.

Для позначення різних варіантів неблагополуччя дітей у початковій школі широко використовується термін «дезадаптація», перенесений у психологію із психіатрії.

Як симптоми прояву шкільної дезадаптації дослідники називають:

-неуспішність як результат несформованості навичок і прийомів навчальної роботи;

-низьку мотивацію навчання;

-збереження дошкільної орієнтації на зовнішні атрибути школи;

-низький розвиток довільності;

-емоційне неблагополуччя: підвищену тривожність, плаксивість; конфліктні відносини з учителями й однолітками;

-психосоматичні захворювання;

-вади особистісного розвитку.

Основні можливості молодшого шкільного віку

1. Активний розвиток мислення, насамперед - понятійного, теоретичного. У процесі засвоєння певної структури навчальної діяльності складаються базові розумові здібності: аналіз, планування, рефлексія.

2. Розвиток довільності: здатність керуватися в поведінці цілями, поставленими дорослим, уміння самостійно ставити мету й відповідно до неї - самостійно контролювати свою поведінку й діяльність.

3. Сприйняття здобуває характер організованого спостереження (синтезуюче сприйняття); пам'ять і увага стають довільними, осмисленими й цілеспрямованими.

4. Посилення стриманості й усвідомленості в прояві емоцій; формування вищих почуттів.

5. Розвиток широких соціальних і пізнавальних мотивів навчання. Перевага мотивації досягнення й престижної мотивації при успішному навчанні.

6. Формування почуття компетентності, адекватного рівня домагань.

7. Розвиток здатності дружити, відчувати тривалі емоційні прихильності.

Основні “небезпеки” молодшого шкільного віку

1. Неповне засвоєння структурних елементів навчальної діяльності, що призводить до навчальних проблем і труднощів.

2. Психічні функції залишаються слабко довільними.

3. Розвиток мотивації уникання невдач і різних видів компенсаторної мотивації.

4. Формування почуття неповноцінності.

Можливості й «небезпеки» молодшого шкільного віку задають перелік тих завдань розвитку, на вирішення яких може спрямувати свою діяльність психолог.

Психологічний супровід першокласників, що відчувають труднощі

в шкільній адаптації (навчанні, спілкуванні, самопочутті)

За результатами психодіагностики шкільної адаптації розгортається відомий ланцюг супроводжуючих дій.

1.На педконсиліумі (або самих психологом) формується список дітей, віднесених через різні причини до групи, що не адаптувалася в школі (шкільна неуспішність, особливості поведінки й спілкування, внутрішнє неблагополуччя, проблеми зі здоров'ям).

2.Стосовно цих дітей розробляються форми психологічної, педагогічної або, при необхідності, медичної допомоги.

3.Практичний психолог проводить групову й індивідуальну корекційну роботу з дітьми, що зазнають труднощі в адаптації; досвід показує, що практично всі діти (деякі – після відповідної індивідуальної підготовки) можуть бути включені в роботу таких груп, і повинно бути їх, як мінімум дві: одна спеціалізується на роботі з навчальними труднощами, інша – із труднощами в спілкуванні (у роботу останньої часто можуть бути включені й тривожні діти).

Робота з даними групами дітей може здійснюватися як психологами так і педагогамидо кінця першого класу.

Іноді окремі види групової й індивідуальної корекційної роботи тривають і в другому класі.

Під час психологічного супроводу школярів у період закінчення початкової школи (кінець четвертого класу) практичний психолог можеорганізувати розвиваючу роботу з четверокласниками. Вона може носити як груповий, так і загально класний характер; її завдання – ознайомлення школярів із ситуацією навчання в середній ланці, моделювання й програвання найбільш значимих шкільних ситуацій, переорієнтація дітей на нове ціннісно-значеннєве ставлення до навчальної діяльності.

Психокорекційна й розвиваюча робота з учнями

Розвиваюча діяльність психолога орієнтована на створення соціально-психологічних умов для цілісного психологічного розвитку учнів, а психокорекцій на – на вирішення в процесі такого розвитку конкретних проблем навчання, поведінки або психічного самопочуття. Вибір конкретної форми визначається результатами психодіагностики.

Перша форма більшою мірою орієнтована на «психологічно благополучних» учнів, рівень розвитку й актуальний стан яких дозволяє їм вирішувати досить складні психологічні завдання. Друга форма дозволяє працювати із психологічними проблемами, які виявленні в навчанні, поведінці (спілкуванні) або внутрішньому психологічному стані учнів. Вона орієнтована на роботу із групою «психологічно наблагополучних» учнів.

У роботі з першокласниками необхідно, насамперед, формувати вміння працювати за зразком і правилом дорослого, орієнтуватися на всю систему запропонованих умов, виробляти інтелектуальні навички узагальнення, порівняння, знаходження головної ознаки й т.д. Регуляторні навички можуть формуватися в ході вправ і завдань, що вимагають від учнів зосередження уваги, контролю за поведінкою.

На етапі адаптації в початковій ланці доцільно проводити розвиваючу роботу, в основному, когнітивного змісту, а також заняття, що сприяють розвитку довільної регуляції емоційної й поведінкової сфери.

Зміст корекційної роботи Г.Бурменська, О.Карабанова, А.Лідерс пов’язують з типовими труднощами дітей, серед яких можна виділити:

1)невідповідність рівня психічного (розумового) розвитку дитини віковій нормі;

2)неготовність до шкільного навчання; невстигання: низька пізнавальна і навчальна мотивація;

3)негативні тенденції особистісного розвитку; комунікативні проблеми;

4)неорганізованість поведінки, низький рівень довільної регуляції;

5)емоційні порушення поведінки;

6)дезадаптація в навчальному закладі.

Схема, яка представлена нижче, дозволяє побачити ті психічні особливості дитини, на які може впливати практичний психолог в своїй корекційній та розвивальній роботі. 

Резюме

Супроводжуюча діяльність практичного психолога складається з декількох компонентів: психодіагностичний, корекційно-розвивальний, профілактичний. Вони взаємодоповнюють один одне.

Всі діти, що починають навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами. З першокласниками важливою є робота, щосупроводжує процес адаптації дітей до навчання і школи, а такожактуальною буде робота з симптомами прояву шкільної дезадаптації.

Можливості й «небезпеки» молодшого шкільного віку задають перелік тих завдань розвитку, на вирішення яких може спрямувати свою діяльність психолог.

Важливим напрямком робота практичного психолога з молодшими школярами є корекційно-розвивальна робота.

Чи здатні всі діти навчатися з 6 років?

Науково-теоретичні основи

Вступ до школи – це зустріч з новим світом – загадковим, бажаним, і водночас, дуже непростим. Більшість дітей бажають іти до школи і це дуже важливо. Однак давно вже психології відомий факт, що бажання першокласників є дуже поверховим і не обґрунтованим: дитина хоче оволодіти новою соціальною роллю («школяр»), яка приваблює своєю зовнішньою атрибутикою (своя нова форма, портфель, книжки, свій куточок для підготовки уроків) та ритуальністю – в школу ідуть всі діти, там своє життя, з роллю школяра пов’язане нове, більш поважливе, «доросле» ставлення з боку батьків та однолітків тощо. Саме цього хоче майбутній школяр. Але дуже швидко виявляється, що все зовсім, ну принаймні, майже зовсім, не так. І от саме тоді дитина починає переживати психологічний дискомфорт, на сцену актуально і гостро виступає фактор готовності до шкільного навчання. Виявляється, що вся історія попереднього розвитку дитини пов’язана не лише з формуванням мотиваційно-потребової сфери. Важливим є рівень розвитку багатьох інших психічних і психофізіологічних структур, які, в своїй сукупності і поєднанні з мотивацією утворюють те, що в психології отримало назву готовності дитини до шкільного навчання.

В психології виділяють три взаємопов’язаних компоненти психологічної готовності до шкільного навчання:морфогенетична, інтелектуальна та соціальна.

Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізіологічних й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і нести імпульси до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров’я дитини, сформованість засобів здорового способу життя.

Інтелектуальна готовність пов’язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, вербальна активність, виконання вимог, відстоювання власної позиції, толерантність тощо.

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Хоча, безумовно, не фатальним. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися в загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяє вчителям і батькам більш змістовно і продуктивно підходити до вирішення завдань, формування навчальної діяльності дитини, а отже і її подальшого розвитку.

Відомі методичні процедури (тести, методики, опитувальники) покликані не розділити дітей на «готових» та «неготових» до навчання в школі, а виявити індивідуальні варіанти рівня розвитку відповідних психічних структур, що повинно зробити педагогічну діяльність більш цілеспрямованою і толерантною.

Резюме

Поняття «готовність до школи» розглядається як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Важливі позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольових зусиль.

Науково-теоретичні основи

Психофізіологічні особливості дітей 6-річного віку.

Зупинимося на характеристиці більш суттєвих якостей дитини 6-річного віку, які відрізняють її від дитини 7-річного віку.

Більшість психологів і педагогів, які працюють з дітьми 6-річного віку, констатують: 6-річний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником, що створює додаткові труднощі в процесі навчання. Тому методика навчання має зумовлюватися специфікою його розвитку. Педагогічні і психологічні дослідження свідчать, що організм дитини 6-річного віку вже досяг відомого ступеня зрілості. Проте, за результатами досліджень, діти 6-річного віку відрізняються від дітей 7-річного віку деякими показниками роботи вищої нервової діяльності.

Головною особливістю морфофункціонального розвитку 6-річної дитини є незавершеність структурного та функціонального розвитку кори головного мозку.

Відомо, що діяльність кори великих півкуль головного мозку визначається двома головними процесами, від збудження яких залежить працездатність та врівноваженість людини: це процес збудження та процес гальмування.

Тому, чим менше дитина, тим сильніше у неї виявлено переважання процесу збудження над процесом гальмування.

У 6 років значного розвитку набувають такі важливі властивості нервових процесів, як сила, рухливість, врівноваженість. Але всі ці властивості досить нестійкі. Особливості нервової системи цих дітей зумовлюють малу стійкість уваги, швидку виснажливість нервової системи, підвищену стомлюваність. Це проявляється у зростанні рухливого неспокою, нестійкої уваги протягом занять.

2) У дітей 6-річного віку мимовільна увага переважає над довільною, активною увагою, а саме довільна увага є необхідною для емоційної активності дитини. Увага 6-річок концентрується на предметі, який має великий емоційний вплив на них, зацікавлює їх новизною та яскравістю. Специфіка уваги виявляється в тому, що дитина спроможна займатися однією справою не більше 10-15 хвилин.

3) Про незавершеність розвитку кори головного мозку свідчить і те, що більш активною є права півкуля мозку, з якою пов’язане конкретне, образне сприймання навколишнього світу. На основі сприймання у дітей формується такий пізнавальний процес, як мислення. У 6-річної дитини основний вид мислення — наочно-образне. Рішення завдань відбувається в результаті внутрішніх дій з образами. Видатний педагог Ушинський писав, що діти молодшого віку “мыслят формами, красками, звуками.” Лише після 7 років починає домінувати ліва півкуля мозку (але не в усіх дітей), з якою пов’язаний розвиток другої сигнальної системи – сприймання мови. Це має значення у виборі методів навчання.

4) Розвиток пам’яті у дітей 6-річного віку характеризується поступовим переходом від мимовільного запам’ятовування до довільного. До 7 років цей процес завершується. У шестирічок переважає мимовільне запам’ятовування (запам’ятовується те, що цікаве, а не те, що необхідно запам’ятати). Але дитина вже має змогу запам’ятовувати довільно, особливо, коли цей процес стає умовою гри. Тому дитячі ігри надають дитині великі можливості для розвитку пам’яті.

Шестирічний вік складає верхню межу періоду дитинства, тому провідним видом діяльності залишається гра. Необхідне постійне включення до уроку елементів гри, проведення спеціальних дидактичних і розвивальних ігор. В іграх відбувається перебудова і удосконалення психічних процесів (уваги, сприймання, пам’яті, уяви, мислення), що поступово набирають довільного характеру.

Резюме

6-річний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Мимовільні увага і пам’ять переважають над довільними. Гра залишається провідною діяльністю. Мислення – наочно-образне. Чим менше дитина, тим сильніше у неї виявлено переважання процесу збудження над процесом гальмування, це має значення у виборі форм і методів навчання.

У 7-річок відбувається поступовий перехід від гри (як провідної діяльності) до навчання. З’являються елементи абстрактного мислення. Психічні процеси поступово набувають довільного характеру. Властиве переважання суспільно-значущих мотивів над особистісними.

Науково-теоретичні основи

Одним із способів одержання інформації про психолого-педагогічний статус дитиниі її відповідність шкільним вимогам є експертні опитування педагогів і батьків. Експертні опитування дозволяють одержати інформацію про особливості навчання, поведінки й спілкування учня від людей, які мають можливість систематично спостерігати за учнями у значимих життєвих ситуаціях.

Опитування педагогів дозволяє виявити відповідність більшості найважливіших характеристик навчання, поведінки й спілкування дитини пропонованим їй психолого-педагогічним вимогам, а також уточнити зміст і природу труднощів, що виникають в учнів з порушенням поведінки й навчання.

Опитування батьків є допоміжним методом одержання інформації про ставлення дитини до школи, деякі аспекти її навчальної діяльності й актуальний психологічний стан.

Психологічний супровід навчально-виховного процесу першокласників

Психологічний супровід першокласників, що відчувають труднощі в шкільній адаптації (навчанні, спілкуванні, самопочутті) потребує від психолога найбільшої уваги. Крім відповідної роботи з дітьми практичний психолог проводить консультативну роботу з педагогами по виробленню педагогічних способів надання допомоги дезадаптованим школярам. Така допомога може бути дуже різноманітна не тільки за своїми формами, але й, насамперед, за своїми завданнями; у багатьох випадках, там, де причина труднощів у педагогічній занедбаності й труднощах спілкування з педагогом, допомога педагога дитині буде носити провідний характер; крім того, педагог може організувати підтримку дитині на період роботи із психологом або іншим фахівцем (зниження вимог, особливий порядок контролю за виконанням роботи, емоційна підтримка), він може також сприяти вирішенню специфічної непедагогічної проблеми дитини своїми професійними засобами (наприклад, дітям з дефіцитом уваги, аутизмом і ін.).

Психологічний супровід навчально-виховного процесу молодших школярів у період закінчення початкової школи

(кінець четвертого класу)

Завдання супроводу може бути аналогічне тому, яке стоїть в період прийому до школи: виявлення ступеня готовності дітей до навчання в середній ланці й створення умов для їх подальшого успішного навчання й розвитку. Розробляючи критерії для оцінки рівня цієї готовності, ми звертаємося до змісту психолого-педагогічного статусу п’ятикласника, тих його параметрів, які мають особливе значення в молодшому підлітковому віці. При цьому віковий стандарт, як критерій оцінки, істотно втрачає свою вагу. Більшість випадків розумового відставання так чи інакше виявляються в обстеженнях першого класу. Існує лише незначна група порушень розумового розвитку, що проявляються в більш пізній період навчання, в 9-11 років. Домінуючими стають педагогічні критерії оцінки стану статусу дитини. Взагалі вся проблема переходу з початкової в середню ланку і криз навчання, пов’язаних з ним, - чисто організаційно-педагогічна. Поняття готовності значно змінюється за змістом, тому що важливішим стає не тільки когнітивний, але й соціально-психологічний компонент (готовність до прийняття нової позиції відносно провідної діяльності, однолітків, педагогів, самого себе).

Важливо провести психолого-педагогічний консиліум, на якому повинні бути присутні не тільки педагоги четвертого класу, але й завучі, майбутні класні керівники. На консиліумі требавизначити напрямки й зміст роботи, яку необхідно провести до кінця навчального року для того, щоб максимально знизити напруженість даного періоду для школярів.

Для психолога це можуть бути наступні напрямки діяльності:

участь у спільних семінарах педагогів четвертого й п’ятого класу, спрямованих на формування єдиної системи навчальних і дисциплінарних вимог до школярів у перехідний період;

консультування педагогів четвертого класу з питань організації педагогічної допомоги дітям, не готовим до навчання в новій соціально-педагогічній ситуації.

Робота практичного психолога з батьками молодших школярів

Перед психологом стоїть завдання підтримувати у батьків потребу в спеціальних психологічних знаннях щодо розвитку і виховання дитини, допомогти деяким батькам переглянути і переосмислити свої уявлення про виховання; позбутися хибних очікувань, звичних, але неефективних засобів педагогічного впливу; звільнитись від власних психологічних проблем, які заважають добрим стосункам з дитиною.

Реалізувати це завдання практичний психолог може шляхом проведення просвітницької, профілактично-корекційної і консультаційної роботи з батьками молодших школярів.

Просвітницький напрям.

1. Науково-популярні лекції з психологічних питань розвитку та виховання дитини на групових батьківських зборах, факультативах для батьків.

2. Оформлення стендів, листівок, папок з психологічною інформацією.

Залучення батьків до користування психологічною бібліотекою.

Кожні батьківські збори(групові консультації) необхідно завершувати конкретними рекомендаціями, які зрозумілі людям з різним рівнем батьківської мотивації та реально ними здійснені.

Профілактично-корекційий напрям.

1. Лекції та бесіди, під час яких аналізуються типові труднощі та помилки у спілкуванні з дітьми певного віку і висвітлюється гальмуючий вплив цих помилок на розвиток особистості.

2. Активні форми психологічного навчання, в яких батьки вчаться більш ефективно взаємодіяти один з одним та зі своєю дитиною (тренінги батьківської ефективності, партнерського спілкування, креативності, групові дискусії, рольові ігри та ін.).

3. Індивідуальні бесіди а батьками, під час яких психолог знайомить їх з результатами психологічного обстеження дитини, інформує про її потенційні можливості, труднощі, про засоби, які можуть покращити психологічне благополуччя дитини.

4. Консультації, метою яких є корекція виховної позиції батьків, створення більш сприятливих умов для розвитку особистості сина чи дочки.

Консультаційний напрям.

Запити батьків, що потребують консультації психолога, мають кілька основних напрямків:

Проблеми, що пов’язані з вихованням дітей;

Проблеми, що зумовлені труднощами в розвитку та навчанні дітей;

Інтерес батьків до наявних у дітей здібностей;

Особистісні проблеми дітей, міжособистісну взаємодію в сім’ї та найближчому оточенні.

Для організації групових консультацій батьків (або виступів на батьківських зборах) та визначення актуальної тематики свого виступу можна провести анкетування батьків із зазначенням переліку тем, як наприклад:

- Взаємодія з агресивною дитиною;

- Діти, які відчувають страхи;

- Діти, які схильні до брехні;

- Спілкування з дітьми , які мають емоційні труднощі та багато інших тем.

Батькам пропонується позначити найбільш актуальні теми саме для них. Таким чином, практичний психолог може впевнено планувати свої виступи, збирати відповідну інформацію до проведення такої просвітницької роботи, а головне, проаналізувати картину батьківських інтересів по класу, або паралелі, співставити проблеми, з якими стикаються батьки з проблемами вчителів цих класів і т.і.

Резюме

Психологічний супровід навчально-виховного процесу в молодшій школі реалізується не лише в роботі з педагогами, а й з батькамиі в декількох напрямках роботи: просвітницький, консультаційний, профілактичний, діагностичний, корекційний.

Експертні опитування педагогів і батьків– це один із способів одержання інформації про психолого-педагогічний статус дитиниі її відповідність шкільним вимогам.

Психологічний супровід навчально-виховного процесу молодших школярів складається з відповідної роботи з дітьми та консультативної роботи з педагогами по виробленню педагогічних способів надання допомоги школярам та покращанню навчально-виховного процесу.

Підтримувати у батьків потребу в спеціальних психологічних знаннях щодо розвитку і виховання дитини – це завдання роботи психолога з батьками дітей молодшого шкільного віку.