Сайт Подус Ганни Миколаївни
практичного психолога КЗ "Великобурлуцький ліцей"


Головна | Реєстрація | Вхід
П`ятниця, 29.03.2024, 14:02
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Нормативно-правова документація психолога [30]
Поради молодому спеціалісту [22]
Статті [24]
Буклети в роботі психолога [9]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 57
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Корисні посилання
Головна » Файли » Молодому психологу » Статті

Тема 6
07.05.2016, 14:40

Модуль 1. Психологія підліткового та юнацького віку

Психолого-педагогічні особливості юнаків

Юність-період розвитку людини, що відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні межі юності визначаються по-різному, найчастіше виділяють ранню юність – старший шкільний вік (від 15 до 18 років) і пізню юність (від 18 до 23 років). До кінця юнацького періоду завершується фізичне дозрівання.

Психологічний зміст юності пов’язаний з розвитком самосвідомості, вирішенням завдань професійного самовизначення і вступом до дорослого життя. У ранній юності формуються пізнавальні й професійні інтереси, потреба в праці, здатність будувати життєві плани, суспільна активність.

У юності остаточно переборюється властива попереднім етапам онтогенезу залежність від дорослих і затверджується самостійність особистості. У відносинах з однолітками при збереженні великої ролі колективно-групових форм спілкування зростає значення індивідуальних контактів і прихильностей.

Юність – напружений період формування моральної свідомості, вироблення ціннісних орієнтацій та ідеалів, стійкого світогляду, громадянських якостей особистості. Відповідальні й складні завдання, що стоять перед індивідом у цьому віці, у несприятливих або мікросоціальних умовах може призвести до гострих психологічних конфліктів і глибоких переживань, до кризового перебігу юності, до різноманітних відхилень в поведінці юнаків та дівчат від пропонованих суспільних норм.

Новий віковий етап – рання юність

Він приходиться на 14-17 років, це ІХ-ХІІ клас. Цей етап вважається третім світом, що існує між дитинством і дорослістю (Кулагіна І.Ю.). Перед дитиною вперше стає питання професійного самовизначення: Що робити – продовжити навчання в школі чи піти в училище?

В цей час посилюється значущість власних цінностей. Якщо раніше підлітки судили про себе категорично, то старшокласники – більш тонко. Наприклад: “Я не гірше, але і не краще інших”. “У мене поганий характер, але він мене влаштовує”.

Підвищується рівень тривожності, як хлопців, так і дівчат у зв’язку з випускними екзаменами, початком нового життєвого шляху.

Проблема професійного самовизначення стає актуальною у цьому віці і тому старшокласників більш цікавить спілкування з дорослими, чий досвід, знання допомагають орієнтуватися у питаннях, пов’язаних з майбутнім життям. Старшокласників хвилюють філософськи питання про сенс життя, про місце людини у цьому світи, про своє місце в житті. Ці питання хвилюють їх більш ніж міжособистісні стосунки.

Умови особистісногорозвитку юнаків.

Як відбувається процес становлення особистості в юнацькому віці?

Вважається, що до повноцінного становлення особистості приводять пошуки і сумніви, характерні для цього віку. Але процес становлення особистості в усіх старшокласників відбувається по-різному.

Деякі старшокласники поводять себе в цей період спокійно, ї не власні романтичні пориви, які асоціюються з юнацьким віком. Їх влаштовує спокійний упорядкований спосіб життя. Вони більш цікавляться загальноприйнятими цінностями, в більшості своєї орієнтуються на оцінку оточуючих, спираються на авторитет. В них, як правило, гарні стосунки з дорослими, а вчителям вони майже не завдають клопіт.

Але такі діти стають менш самостійними, більш пасивними, іноді більш поверхневими в своїх прив’язаностях і захопленнях.

Другий варіант розвитку. У дітей високий рівень саморегуляції, емоції добре контролюються, не буває різних емоційних зривів. Діти рано визначають свої життєві плани та намагаються їх досягти.

Але в них слабо розвинена рефлексія та емоційна сфера. Такі діти не впевнені в собі і погано себе розуміють. Діти імпульсивні, непослідовні у вчинках та стосунках, недостатньо відповідальні. Часто вони заперечують цінності батьків, але не можуть запропонувати нічого свого. Став дорослим, вони продовжують метатися і довго залишаються неприкаяними.

Які ж умови, розвитку впивають на процес самовизначення:

спілкування з дорослими. Юнаки прагнуть до встановлення емоційних контактів з батьками. Батьки стають для них авторитетом (ідеалом), бо мають більший життєвий досвід, який старшокласникам є дуже потрібний,

спілкування з однолітками є інтимно-особистісним. Зміст такого спілкування – реальне життя, а не життєві перспективи. З найкращою подругою (другом) обговорюються випадки найбільших розчарувань, які переживаються зараз, стосунки з представниками протилежної статі.

Зміст такого спілкування – реальне життя, а не життєві перспективи. Таке спілкування є секретним, інтимним воно підтримує такі особистісні характеристики, як само прийняття, самоповага.

Дружба. Любов. Сексуальний розвиток юнаків.

В юнацькому віці потреба в інтимності ненаситна, задовольнити її важко. Критерії дружби ускладнюються. Самі юнаки відмічають, що “справжня дружба зустрічається дуже рідко”. Емоційна напруженість знижується з появою любові.

Потреба в любові у цьому віці пов’язана по-перше, з потребою в емоційному теплі, порозумінні, душевної близькості. Сексуальна потреба, особливо різко, виражена у хлопців. Вони відчувають в стосунках з протилежною статтю прив’язаність та сильний еротизм. Називають такі стосунки любов’ю. Учні відчувають свою сексуальність, але по-різному до неї ставляться. Найчастіша, у таких випадках психологічним захистом є аскетизм або інтелектуалізм. Замість того, щоб навчитися контролювати прояви своєї чуттєвості, вони прагнуть повністю їх подавити: аспекти – тому, що чуттєвість “брудна”, а інтелектуали – тому, що вони “нецікава”.

Дуже важливим для подальшого дорослого життя є перший досвід кохання у юнацькому віці, те, кого і як буде любити вже доросла людина.

Новоутворення юнацького віку є професійне і особистісне самовизначення

Складним є питання професійного самовизначення для юнаків, бо в основі ставлення до професій лежить не власний, а чужий досвід – відомості, отримані від батьків, друзів, з телепередач і т.п. Цей досвід – абстрактний не пережитий дитиною.

Особистісне самовизначення пов’язане з новою внутрішньою позицією, яка включає усвідомлення себе як члену суспільства, прийняття свого місця в ньому, а також з сприйняттям часу – сприйняття теперішнього з точки зору майбутнього.


Резюме

Психологічний зміст юності пов’язаний з розвитком самосвідомості, вирішенням завдань професійного самовизначення і вступом до дорослого життя. У ранній юності формуються пізнавальні й професійні інтереси, потреба в праці, здатність будувати життєві плани, суспільна активність.


 

Модуль 2. Поняття про девіантну поведінку в підлітковому та юнацькому віці

Поняття про девіантну поведінку

Типові прояви девіантної поведінки: ситуативно - поведінкові реакції – демонстрація, агресія, систематичне відхиленні від навчальної чи трудової діяльності, пияцтво та алкоголізм дітей та підлітків, рання наркотизація та пов’язані з нею асоціальні дії, спроби суїциду.

Делінквентна поведінка як асоціальні поступки юнаків, що перетворилися на стійкий стереотип дій, що порушує правові норми, але не підлягають карній відповідальності. Типи делінквентної поведінки: агресивно-насильницька поведінка, корислива поведінка, розповсюдження та продаж наркотичних речовин.

Кримінальна поведінка як протиправна дія, що за умови досягнення віку карної відповідальностя є причиною для збудження карної справи і кваліфікується за певними статтями карного кодексу.

Причини девіантної поведінки юнаків та підлітків. Біологічні, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-економічні, морально-етичні фактори.

Біологічні фактори – існування несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму дитини, що ускладнюють її соціальну адаптацію. Ці фактори потребують соціально-педагогічної, психологічної, медичної корекції. До них відносяться:

-генетичні (спадкові) фактори (порушення розумового розвитку, слуху, зору; ушкодження нервової системи;

-психофізіологічні фактори, пов’язані із впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу оточуючого середовища, що призводить до соматичних, алергічних, токсичних захворювань;

-фізіологічні фактори – дефекти мовлення, зовнішня непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини, які викликають негативне відношення с боку оточуючих та призводять до порушення системи міжособистісних відносин дитини.

До психологічних факторів належить наявність у дитини психопатології чи акцентуації. Ці відхилення виражаються через нервово-психічні захворювання, психопатію, неврастенію тощо.

Соціально-педагогічні фактори виявляються:

-в дефектах шкільного, сімейного виховання, в основі яких євікові та індивідуальні особливості розвитку дітей,що призводять до відхилень в соціалізації дитини;

-в стійкому шкільному невстиганні дитини, розривом зв’язків зі школою; несформованості пізнавальних мотивів, інтересів та шкільних навичок (шкільна дезадаптація).

Стадії навчальної дезадаптації:

-навчальна декомпенсація – стан, що характеризується виникненням проблем у вивченні одного чи декількох шкільних предметів на фоні збереження загального інтересу до школи;

-шкільна дезадаптація – стан дитини, коли на фоні труднощів навчання на першому плані з’являються порушення поведінки, конфлікти з педагогами, пропускання занять тощо;

-соціальна дезадаптація – стан дитини, коли відбувається повна втрата інтересу до навчання, перебування в шкільному колективі, перехід до асоціальних груп, захоплення алкогольними напоями, наркотиками;

-криміналізація середовища перебування дитини.

 

Сучасні концепції девіації. Біологічна теорія розглядає відхилення поведінки від загальноприйнятої в суспільстві соціальної норми в зв’язку з біологічним складом індивіда. В психологічній та психіатрічній концепціях акцентуються особистісні якості людини. Соціологічні концепції враховують соціальні та культурні фактори, що впливають та визначають поведінку людини в суспільстві.]


Резюме

Особливості психічного розвитку підлітків ( підліткова криза, особливості інтелектуального розвитку, становлення самосвідомості, Я-концепції). Причини девіантної поведінки юнаків та підлітків - біологічні, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-економічні, морально-етичні фактори. Методи психолого-педагогічної підтримки учнів підліткового та юнацького віку.


 

Модуль 3. Конструктивна педагогічна взаємодія дорослих та підлітків

„Почуття дорослості”, яке приходить на зміну „почуттю дитячості”, зумовлює основну суперечність підліткового віку. Бажання молодих людей швидше подорослішати породжує низку різноманітних проблем, але підлітки ні соціально, ні психологічно не готові правильно їх вирішувати.

Підлітковий вік – найскладніший та найвідповідальніший період розвитку та становлення особистості. Це вік допитливого розуму, жагучого прагнення до пізнання світу, пошуку свого призначення в ньому, бурхливої активності, потреби в діяльності та творчості. Він характеризується багатьма суперечностями, різноманітними фізіологічними та психологічними змінами, кризами, зумовленими переважно невідповідністю між прискореними біологічним (фізіологічним) дозріванням та відносним відставанням психологічного та соціального розвитку.

Якщо якісні зміни у психічному розвитку молодших школярів пов’язані передусім із навчальною діяльністю, то у психічному розвитку підлітка головну роль відіграє система соціальних взаємин зі світом. У підлітковому віці зростає значення дружби і міжособистісних стосунків у колективі однолітків, характерною є специфічна система взаємин із соціальним середовищем, що обумовлює напрям психічного розвитку підлітка. Він багато в чому починає дивитися по-дорослому на світ, більше цінує у людях принциповість, чесність, справедливість, пильно спостерігає за поведінкою дорослих, відчуває будь-які відтінки сімейних стосунків тощо.

Поведінка підлітка значною мірою обумовлена тим, як дорослі (батьки, вчителі) допомагають йому вирішувати внутрішні суперечності. Конфліктні ситуації, непорозуміння виникають, коли до підлітка ставляться як до дитини, дорослі не бачать у ньому рівного собі, гідного рівноправного співбесідника. Якщо тиск з боку дорослих посилюється, це відповідно збільшує психологічний опір підлітка. Він шукає вихід із конфліктної ситуації, а способи виходу обираються ним стихійно. Часто підліток навіть не усвідомлює, чому поводиться зухвало.

В психологічній літературі визначаються основні напрями поведінки підлітка з дорослими:

1. заперечення та негативна реакція, часом навіть неадекватно надмірна, до будь-яких спроб дорослих ставитися до нього як до дитини;

2. бравада, гіпердемонстрація перед оточуючими ознак власної дорослості, своїх можливостей;

3. пошук нових стосунків із дорослими за принципом „дорослий – дорослий”.

У відповідь дорослі намагаються знайти шляхи виправлення (корекції) поведінки підлітка. Серед стратегій, які обирають дорослі у стосунках з підлітків, найпоширенішими є:

1. авторитарна стратегія – придушення у підлітка „почуття дорослості” будь-якими методами;

2. компромісна стратегія – шлях поступок або узгод між дорослим та підлітком;

3. партнерська, демократична позиція – спілкування з підлітками на рівних;

4. стратегій нейтралітету – невтручання у справи підлітка;

5. полістратегічність – застосування різних стратегій відповідно до ситуації.

 

Допомогти дитині „пом’якшити” і поступово успішно подолати кризу підліткового віку можна, якщо дорослі знають основні тенденції розвитку підлітка, усвідомлюють індивідуальні особливості дитини та володіють методами психолого-педагогічного впливу на неї.

 

Основні стратегії та правила конструктивної поведінки вчителя у взаємодії з підлітками

Правило 1. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особистості учня.

Розпочинати свою роботу слід з акуратного й конкретного опису поганої поведінки учня. Описуйте поведінку, не оцінюючи її. Пояснюючи дитини, чому її вчинки так засмучують вас, уникайте слів „погано”, „неправильно”, „безглуздо” тощо. Суб’єктивні, оцінкові слова викликають роздратування учня, „заводять” нас самих і відволікають від вирішення проблеми.

Учитель повинен бути рішучим і водночас доброзичливим стосовно учня, який здійснив учинок, щоб у нього не виникало бажання захищатися і не зник інтерес до самого спілкування з вами. Це правило може бути вираженим таким девізом: „Те, що ти робиш, має бути негайно припинено, але я все ще з симпатією ставлюся до тебе!”. Ця настанова декларує Вашу віру в учня, сприяє зростанню його самоповаги.

Правило 2. Позбавтеся негативних емоцій.

Коли учень демонструє „погану” поведінку, наші власні емоції можуть бути дуже неприємними. Це може бути гнів, обурення, страх або безпорадність. Те, що відчуває учитель, цілком нормально, адже учень руйнує навчальний процес, заважає працювати вам і класу. Але, контролюйте негативні емоції! Коли нами опанували гнів та обурення, ми вже не спроможні ані тверезо мислити, ані логічно діяти. Гірше того, ми демонструємо ці негативні емоції учням своєю інтонацією, мімікою, усім своїм виглядом. Наш гнів – це те, чого домагається учень, який прагне влади. Якщо ми демонстуємо свої негативні емоції, стимулюємо такого учня продовжувати свою поведінку. Коли учитель керує своїми негативними емоціями, він: а) просто позбавляє бажаної реакції порушника дисципліни; б) готує основу для успішної взаємодії.

Підліткі завжди готові грати, коли чинять щось не так. Вони очікують певної реакції, яку можна передбачити, закидають „гачок”, ми ловимо його і гра розпочинається. Учні миттєво викликають у Вас реакцію гніву, заради цього гра й вигадувалася. Спробуйте відмовитися від гри. Це не просто. Один зі способів – контролюйте негативні емоції.

Правило 3. Не посилюйте напруження ситуації.

Ніколи не робіть і не кажіть того, що може посилити напруження ситуації як для учня, так і для Вас. Розглянемо типові помилки вчителів у реагування на витівки учнів. Учитель помиляється, коли у напруженій ситуації:

·підвищує голос;

·вимовляє фразу типу : ”Учитель поки що тут я”;

·починає кричати;

·використовує такі пози і жести, які тиснуть: напружені пози, стиснуті щелепи, зчеплені руки, розмова „крізь зуби” тощо;

·уживає принижувальні, образливі слова, сарказм;

·звертається до оцінювання характеру або особистості учня;

·залучає до конфлікту сторонніх людей;

·робить узагальнення на зразок: „Ви всі однакові”;

·порівнює одного учня з іншим.

Деякі з цих реакцій можуть припинити вчинок на певний час. Утім, плата за нетривалий спокій виявляється занадто високою. Негативний ефект від такої поведінки учителя завдає більше шкоди, ніж сама його причина.

Правило 4. Дозвольте учневі зберегти гідність.

Учні, особливо владолюбці, на заспокоюються доти, доки не влаштують виставу. Водночас вони знають, що вчитель сильніший і має свої методи, аби змусити їх учинити правильно. Такі учні зрештою роблять те, про що їх просили, але по-своєму. Вони грають у гру, яку так і можна назвати: „По-своєму”. У цій грі підліток дає нам те, про що його просимо, але з обмовкою: „Я це зроблю, але по-своєму, не Вашим способом”. Чомусь саме це найбільше обурює нетерплячого роздратованого учителя. Згоду підкоритися він сприймає як демонстрацію слабкості, вимагає цілковітого підкорення собі – і викликає нову хвилю конфронтації. Мудрий учитель уміє грати у гру „По-своєму”, тому що він знає – якщо він грає в цю гру разом з учнем, він дає йому можливість зберегти гідність і водночас отримує те, що потрібно.

Правило 5. Демонструйте моделі неагресивної поведінки.

Конфронтація вибиває з колеї обох учасників конфлікту, емоції легко виходять з-під контролю. За такої ситуації люди часто починають поводитися агресивно.Крик, звинувачення, образи – усе це риси агресивного спілкування. Найбільша користь цього правила у тому, що підлітки досить швидко переймають неагресивну модель поведінки. Вони роблять те, що роблять дорослі, говорять так, як говоримо ми. І якщо учитель дозволяє собі поводитися агресивно, таке дозволять собі й підлітки.

Резюме

Підлітковий вік позначений цілим рядом гострих суперечностей, ставить підвищені вимоги до всіх тих, хто причетний до справи навчання і виховання підлітків. Як свідчить практика роботи передових психологів, уникнути серйозних кризових явищ у психічному розвитку підлітків можливо за умови тактовного, поважного і водночас вимогливого ставлення до дітей цього віку, шляхом психолого-педагогічної допомоги кожному учневі в процесі його самовиявлення й самореалізації власних зідбностей і можливостей.

 

Категорія: Статті | Додав: annapodus
Переглядів: 439 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2024 | uCoz