Проблемне запитання до змісту модулю – Чи можна захисти дитину від впливу соціально-небезпечних явищ суспільства, яким чином?

Науково-теоретичні основи

Соціальні і політичні зміни, які відбуваються в сучасному житті України, зумовлюють розвиток соціально-небезпечних явищ у нашому суспільстві, які впливають, перш за все, на найбільш незахищених громадян України – дітей. Труднощі в розбудові української державності, породжують певні деформації у розвитку суспільства, які воно має долати. Безперечно, що такі деформації можуть утворювати в суспільстві певні зони ризику. До таких зон ризику належать соціальні процеси, що охоплюють певну частину суспільства – формування асоціальних, кримінальних, аморальних, маргінальних груп тощо. Це гостро впливає і на школу: помічається падіння у школярів інтересу до навчання, погіршення дисципліни, зростання важковиховуваних підлітків, правопорушень, скоєних неповнолітніми. Спостерігається зацікавленість підлітків до вживання наркотичних речовин, раннього статевого життя тощо, і як наслідок - захворювання на ІПСШ, незапланована вагітність, погіршення репродуктивного здоров’я, безпритульність, ВІЛ/СНІД тощо.

Серед завдань, які постають перед освітянами що впливають на розвиток соціально активної, свідомої, відповідальної людини - є спонукання дитини до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, антигромадської діяльності іншим соціально-небезпечним явищам. Це завдання фактично є суттєвим у визначенні актуального напряму роботи працівників психологічної служби – просвітницько-профілактичному.

В основі даного напряму роботи фахівців психологічної служби полягає концепція превентивного виховання (в перекладі з латинської – запобіжний), що діє як система запобігань впливам різних зон ризику на формування молодого покоління. Система превентивного виховання - це керована діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці школярів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки, а саме:

Правопорушень (схильності до агресії, крадіжок, брехні та інших соціальних вад, що можуть привести до кримінальних дій);

Шкідливих звичок (тютюнопаління, токсикоманії, алкоголізму, наркоманії);

Статевих порушень та їх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб, ВІЛ/СНІДу, статевого насильства тощо)

Екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього , що оточує, як до засобу і сировини для задоволення власних примітивних потреб)

Важких психологічних та психічних станів з негативними наслідками (депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій тощо).

Насильства (можуть бути жертвами різних форм насильства, а можуть бути і насильниками)

Ця система заходів має носити попереджувальний, запобіжний характер і має бути спрямованою, насамперед, на вдосконалення способу життя школярів, обрання ними правильної соціальної орієнтації, що сприяє набуттю навичок асертивної, відповідальної поведінки.

Превентивна робота у загальноосвітніх навчальних закладах має такі напрями:

Створення необхідних умов для вільного розвитку особистості учня, його мислення і загальної культуришляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності – науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, громадської, спортивно-оздоровчої, правоохоронної тощо.;

Формування здорового способу життя, активної протидії асоціальним і девіантним явищам (алкоголізму, наркоманії, статевої нерозбірливості і безконтрольності тощо)

Формування навичок самоврядування, соціальної активностіі соціальної відповідальності у учнів.

Розвиток превентивних моральних почуттів і рис особистості, а саме: толерантності, відповідальної поведінки, вміння висловлювати незгоду…;

Розвиток превентивної правосвідомості – формування активної правової культури, що передбачає активну протидію випадкам порушення законів;

Формування «Я» - концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, здатної активно протистояти соціальним девіаціям (правопорушенням, шкідливим звичкам тощо);

Слід зазначити, ефективність даної концепції залежить від повноти її реалізації у конкретному навчально-виховному закладі освіти. Існують основні шляхи реалізації превентивного виховання, які необхідно враховувати.

Інформаційне забезпечення превентивного вихованняполягає у своєчасному створенні «картини» негативних суспільних явищ, що впливає на навчально-виховний процес в конкретному місті, заходів, що проводить суспільство для їх подолання. Для цього необхідно зібрати інформацію, звернутися до кримінальної міліції, служб у справах дітей тощо. Ця інформація необхідна для створення своєчасних програм превентивного виховання у відповідності з найнебезпечнішими негативними чинниками і зонами ризику.

Організаційне забезпечення Превентивне виховання має бути організованим на всіх трьох етапах: первинної, вторинної і третинної превенції.

Науково-методичне забезпечення превентивного виховання полягає у розробці методичних матеріалів для проведення конференцій, семінарів, тренінгів з актуальних проблем, організації психолого-педагогічного всеобучу батьків, придбання видань з проблем превентивного виховання тощо.

Упровадження в практичній діяльності

Виокремити основні соціально-небезпечні явища, з якими доводилося особисто працювати в навчальному закладі. Провести самоаналіз професійної діяльності щодо організації превентивної роботи з подолання негативних явищ, враховуючи етапи превентивного виховання (первинний, вторинний, третинний).

Резюме

1.Соціально-негативні явища: бездоглядність, проституція, насилля, залежність від шкідливих звичок, суїцидальна поведінка, вживання наркотиків, ВІЛ/СНІД, ІПСШ, незапланована вагітність, ксенофобія та расизм тощо, перш за все, впливають на найбільш незахищених громадян України – дітей.

2. Серед завдань, які постають перед освітянами що впливають на розвиток соціально активної, свідомої, відповідальної людини - є спонукання дитини до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, антигромадської діяльності іншим соціально-небезпечним явищам.

3. Основи просвітницько-профілактичного напряму роботи фахівців психологічної служби базуються на концепції превентивного виховання.

Проблемне запитання до змісту модулю – Чи існуютьособливості соціально-психологічного супроводу соціально-небезпечних явищв роботі практичних психологів та соціальних педагогів? Які саме?

Науково-теоретичні основи

Усі діти переживають серйозні стреси. Деякі зміни стресового характеру є віковою нормою й пов’язані з фізіологічними змінами (розвитком тіла, гормональною активністю) і викликають соціальні зміни – у стосунках із родиною, світом. Інші стосуються особистості: заборона на подальше навчання та необхідність самому заробляти гроші, негаразди в родині: скандали, розлучення батьків; проблеми з однокласниками, паління марихуани, вживання наркотиків, поширення ЛСД, сексуальні проблеми, проблеми фізичного характеру, СНІД, катаклізми, важкі хронічні захворювання – усе це може спричинити серйозні стреси у дітей. Головне запитання, що виникає сьогодні: що зробити, щоб запобігти цим явищам?

Найбільш поширеними соціально-небезпечними явищами, з якими стикаються в своїй роботі працівники психологічної служби є: зловживання підлітками алкоголю, інших наркотичних речовин, куріння, ІПСШ, насилля тощо. Організація супроводу дітей, на яких вплинули соціально-негативні явища,є необхідною умовою професійної діяльності фахівців для збереження здоров’я молодого покоління нашої країни. Безумовно в цьому питанні визначне місце відводиться просвітницько-профілактичній роботі серед молоді щодо здорового способу життя, бо вже сам факт знання підлітками певних законів, норм поведінки, своїх обов’язків, розуміння ним шкоди від порушення закону, невідворотності відповідальності за скоєне, може стримувати від правопорушень, спрямовує на додержання загальноприйнятих зразків поведінки.

Складовою роботи щодо профілактики шкідливих звичок є своєчасне виявлення підлітків «групи ризику» і надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього необхідно мати достатній рівень поінформованості щодо причин зловживання алкоголю, тютюну, наркотиків у підлітків, володіти соціально-психологічними техніками та методами щодо їх попередження. Проте не всі педагогічні працівники достатньо володіють методами роботи щодо формування знань, умінь і навичок збереження і зміцнення здоров’я, не повною мірою використовують в своїй роботі сучасні здобутки педагогічної науки. Для здійснення якісного супроводу соціально-небезпечних явищ працівникам психологічної службинеобхідно постійно підвищувати самоосвіту з питань профілактики негативних явищ й надавати допомогу іншим педагогічним працівникам в роботі з складними соціальними явищами.Існують різні форми та методи роботи з соціально-негативними явищами. З досвіду роботи фахівців можна зазначити найбільш розповсюджені: бесіди, лекції, диспути, дискусії, засідання «круглих столів», рольові, ділові ігри, соціодрама,тренінгові заняття.Актуальним на сьогодні є - розробка занять та складання на їх основі превентивних програм.

Цільовою групою для освітніх превентивних програм, насамперед, є учнівська молодь в школах, коледжах, інститутах і інших навчальних закладах. Найбільшу ефективність у закладах освіти показали програми поведінки, побудовані за принципом формування життєвих навичок (ФЖН).

Навчання на засадах розвитку навичок передбачає:

накопичення знань;

вироблення власного ставлення і вибір здоров’я;

розвиток життєвих навичок, що забезпечують здоров’я.

Життєві навички – це здатність до адаптивної й позитивної поведінки.

Життєві навички можна розглядати як групу психосоціальних компетенцій та навичок міжособистісного спілкування, які допомагають людям приймати поінформоване та обґрунтоване рішення, розв’язувати проблеми, критично та творчо мислити, ефективно будувати соціальні контакти та здорові стосунки, співчувати, продуктивно організовувати своє життя, вести здоровий спосіб життя.

Методичні рекомендації до складання профілактичних занять.

(на прикладі соціально-негативного явища-ВІЛ/СНІД)

Досвід показав, що ефективність програм формування життєвих навичок залежить від того, як подається інформація і які методи використовуються.

Роль вчителя полягає у виконанні функції посередника у навчальному процесі з активною участю учнів.

Ефективність програм ФЖН залежить від їхньої тривалості, послідовності і широти змісту. Тільки постійні зусилля протягом тривалих занять дають позитивні результати. Якісні програми передбачають у залежності від віку дітей від 45 до 100 уроків протягом семестру або послідовні курси протягом декількох років.

В рамках одного заняття недоцільно ставити завдання сформувати певні життєві навички. Тим паче неможливо і недоцільно охоплювати увесь спектр інформації , наприклад, про ВІЛ/СНІД, частина якої може бути добре відома учням. Так, немає потреби включати інформацію про будову вірусу, особливості функціонування імунної системи тощо. Це є предметом розгляду систематичного і досить тривалого курсу. Так, ці питання мають детально розглядатися в курсах „основи здоров’я, „безпека життєдіяльності ”, біології, на деяких факультативах. Доцільно повертатися до цієї інформації під час виховних годин профілактичного спрямування.

Слід зазначити, що при складанні занять необхідно враховувати поінформованість учнів ЗНЗ та ПТНЗ з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу в окремих навчальних закладах, класах і групах, а також вікові відмінності. Наприклад, один варіант може бути розрахований на цільову аудиторію, менш обізнану з питаннями ВІЛ-інфекції, СНІДу. Це, можуть бути, учні 5-9 класів та учні деяких сільських шкіл, в яких не надавалось достатньої уваги профілактиці поширення ВІЛ. Тому в занятті більше уваги слід приділяти інформативному аспекту профілактики ВІЛ (шляхи передачі, способи запобігання тощо).

Другий варіант може бути розрахований на старшокласників ЗНЗ, учнів ПТНЗ, зокрема тих, котрі мають базові знання про ВІЛ/СНІД, шляхи передачі інфекції, ситуації ризику, способи запобігання (вивчали тему на уроках з біології, валеології, ОБЖ „Основи здоров’я чи іншим чином, як то програми „Рівний-рівному”, валеологічні чи психологічні тематичні тренінги тощо.

Таке заняття буде більше зорієнтовано на узагальнення засвоєного учнями навчального матеріалу та формування толерантного, конструктивного ставлення до ВІЛ-інфікованих.

Заняття (урок), вибудоване в руслі формування життєвих навичок (ФЖН), має виконувати основні завдання:

1 – посилити увагу до проблем , зумовлених епідемією ВІЛ;

2 – знизити страх перед носіями інфекції;

3 – формувати конструктивні форми поведінки, які знижують ризик зараження;

4 – сприяти формуванню більш здорової атмосфери довкола теми ВІЛ-інфікування та формуванню толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних.

Соціально-психологічні особливості системи попередження насильства (насильства в сім`ї, ксенофобія, расизм)

Роботу щодо супроводу дітей, які опинилися в складній життєвій ситуації, зіткнулися із соціально-небезпечними явищами суспільства працівникам психологічної служби слід організовувати спільно зі службами соціального захисту населення, правоохоронними органами, громадськими службами тощо. Практичні психологи та соціальні педагоги узагальнюють та розмежовують свої функціональні обов’язки щодо здійснення професійного супроводу цих явищ, спираючись на нормативно-правові документи. Так, Наказ МОНУ від 26.12.2006р.№ 864 «Про планування діяльності та ведення

документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України» регламентує діяльність соціальних педагогів. Діяльність практичних психологів за напрямками визначена у Положенні про психологічну службу, листі МОНУ від 27.08.2000р. № 1/9-352 «Про планування діяльності, ведення документації і звітності усіх ланок психологічної служби».

Організовуючи соціально-психологічну роботу щодо протидії явищу насильства в сім’ї відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», слідзнати, що здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї (ці функції покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту і його місцеві підрозділи), службу дільничних інспекторів міліції, кримінальну міліцію та службу у справах дітей, органів внутрішніх справ, органи опіки та піклування, спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри.

Незважаючи на заходи з реалізації Закону, практика засвідчує наявність неефективної системи попередження насильства в сім’ї, зокрема:

Недостатнє кадрове забезпечення органів у справах сім’ї та молоді (на рівні району відділ у справах сім’ї та молоді або відсутній, або складається з однієї особи, на яку покладається виконання значної кількості соціальних програм кількох напрямів роботи; на рівні села, селища та міста взагалі відсутні спеціалісти, які працюють за напрямом попередження насильства в сім’ї).

Відсутність системної роботи щодо раннього виявлення насильства в сім’ї або його загрози та запобігання проявам насильства (відсутність чітко розроблених програм раннього виявлення насильства в сім’ї, нестача кадрів або завантаженість їх великою кількістю різнопланової роботи та роботи з паперами).

Відсутність спеціально підготовлених фахівців як у державних, так і громадських організаціях (психологів, юристів, соціальних та медичних працівників тощо), недостатність фахової підготовки у напрямі використання сучасних технологій роботи як із жертвами, так і з агресорами.

Недосконала система надання допомоги потерпілим від насильства. Недостатня кількість спеціалізованих закладів для жертв насильства в сім’ї та кваліфікованих працівників (центрів та притулків, центрів медико-соціальної реабілітації).

Низька ефективність методів впливу на осіб, які вчиняють насильство в сім’ї. Недосконалість системи адміністративної відповідальності агресорів, зокрема виплати штрафів, що важким тягарем лягають знову-таки на сім’ю і спричиняють подальше погіршення родинних стосунків. А подекуди постраждалі самі можуть забирати заяви з правоохоронних органів, адже в родини немає коштів, аби сплатити штраф. Невирішеність питання щодо примусового лікування агресорів від алкоголізму та наркоманії за рішенням суду.

Для організації якісного супроводу цього явища важливою умовою є – знання працівниками психологічної служби соціальних наслідків жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: втрати для жертви і для суспільства.

Діти, які зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов’язано з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті, й інші згодом мають проблеми при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це насамперед втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їх самогубств, це втрати у їх особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров’я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрати у їх особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному плані дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.

З метою раннього виявлення жорстокого поводження з дитиною фахівець має застосувати такі методи збору інформації:

- огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини, членів родини (піклувальників, вихователів тощо), огляд житла або умов перебування дитини;

- бесіда з дитиною;

- опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів;

- дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

Зауважимо, проблема насильства на расовому та етнічному ґрунті у нашому суспільстві також значно посилилася за останні роки.

Ксенофобія - (в перекладі з грецької ксено - чужий; фобе - страх) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху перед незнайомими людьми, ненависть до чогось, когось чужого, ворожість або страх стосовно іноземців.

Головними компонентами в просвітницькій роботі з попередження поширення ксенофобських і расистських проявів виступають глибокі знання про толерантність та певні навички розв'язання конфліктів. Знання допомагають переконати кожного в доцільності прийняття рішень і включають усвідомлення наслідків учинків, розуміння меж толерантності, а також інформацію про можливі й необхідні альтернативні дії. Важливо вчити долати непорозуміння шляхом спілкування; знайомити з особливостями та ризиком конфліктних ситуацій, надаючи, таким чином, можливість кожному індивіду контролювати свою поведінку. Пропонувати альтернативні способи врегулювання конфліктів і вчити застосовувати набуті знання в реальних ситуаціях.

Необхідно звернути увагу педагогічних працівників на необхідність створювати в закладах освіти України атмосферу нетерпимості до проявів жорстокості, расизму та ксенофобії, зокрема готувати та проводити заходи, спрямовані на виховання толерантності, терпимості до іншого, миролюбності, доброзичливості, готовності допомагати іншим. Значних результатів у проведенні просвітницької роботи з означених питань можна і необхідно досягти за умови ефективної організації навчально-виховного процесу: оптимального поєднання навчально-виховної роботи на уроках, лекціях тощо та у позанавчальній діяльності.

Основними методами і формами реалізації завдань навчально-виховного процесу в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах України є: бесіди, лекції про історію, культуру, звичаї та культурні взаємозв'язки, літературу і мистецтво різних народів і країн, диспути про культуру міжетнічних відносин. З питань правового виховання добре проводити дискусії, засідання «круглих столів» на теми: «Ми і закон», «Молодь і закон» тощо. Ініціатива у виборі форм, методів, засобів виховної діяльності належить класним керівникам, вихователям, кураторам академічних та керівникам навчальних груп.

Проводячи просвітницьку роботу щодо попередження жорстокості, ксенофобських і расистських проявів доцільно використовувати різноманітні форми виховної діяльності. Зокрема, застосування спеціальних інноваційних виховних технологій допоможе вихованцям краще усвідомлювати власний внутрішній світ, добиватися успіху в житті, не експериментувати з невідомим, що може мати негативні наслідки, а керуватися власними бажаннями й діями.

До таких технологій слід віднести тренінги. Адже особи, які проходять навчання за тренінговою програмою, отримують нові можливості змінити себе на краще, глибше зрозуміти власні почуття, думки і почуття іншої (не такої, як «Я» людини), навчитися керуватися ними, дотримуватися існуючих правил поведінки.

Зауважимо, навчання в тренінгових групах відкриває нові перспективи, дає учасникам радість спілкування, навички співпраці, дарує нових друзів. Позитивним є те, що тренінг - це завжди спілкування, ефективна форма опанування знаннями, уміннями, навичками, цікавий процес пізнання себе та інших. Рекомендуємо для посилення профілактичної роботи щодо попередження жорстокості, насильства та ксенофобії створювати тренінгові групи у кількості 15-20 осіб

Одним із ефективних методів в системі виховання є рольова (ділова) гра. За допомогою серії рольових ігор можна в невимушеній ігровій ситуації набути досвіду засвоєння нових знань, умінь і навичок; проаналізувати альтернативні способи дій зміни ситуації на краще; відпрацювати певні види безпечної поведінки у соціумі; розпочати їх застосування на практиці; закріпити засвоєний матеріал та набути впевненості у своїх силах.

Упровадження в практичній діяльності

Розглянувши таблицю визначити основні напрямки професійноїдіяльності практичного психолога та соціального педагога щодо здійснення супроводу соціально-негативних явищ в навчальному закладі.

Порівняльна характеристика основних напрямків діяльності практичного психолога, соціального педагога.

Ілюстративний матеріал

Причини та наслідки дитячого алкоголізму

Можливі наочні ознаки дітей, які зазнають насильства, жорстокого поводження (за О. Кочемировською, А. Ходоренко; модифікація Ю. Онишка, Л. Смислової, І. Дубініної)

Резюме

1. Найбільш поширеними соціально-небезпечними явищами, з якими стикаються в своїй роботі працівники психологічної служби є:зловживання підлітками алкоголю, інших наркотичних речовин, куріння, ІПСШ, насилля тощо. Організація супроводу дітей, на яких вплинули соціально-негативні явища,є необхідною умовою професійної діяльності фахівців для збереження здоров’я молодого покоління нашої країни.

2. Існують різні форми та методи роботи з соціально-негативними явищами. З досвіду роботи фахівців можна зазначити найбільш розповсюджені: бесіди, лекції, диспути, дискусії, засідання «круглих столів», рольові, ділові ігри, соціодрама,тренінгові заняття.Актуальним на сьогодні є - розробка занять та складання на їх основі превентивних програм.

3. Роботу щодо супроводу дітей, які опинилися в складній життєвій ситуації, зіткнулися із соціально-небезпечними явищами суспільства працівникам психологічної служби слід організовувати спільно зі службами соціального захисту населення, правоохоронними органами, громадськими службами тощо.

Проблемне запитання до змісту модулю – Чи можна за зовнішніми ознаками визначити, що дитина потрапила у складну життєву ситуацію?

Науково-теоретичні основи

Робота практичного психолога щодо профілактики суїцидальної поведінки.

Однією з основних задач шкільного психолога є профілактика суїцидальної поведінки, яка може здійснюватися в таких формах роботи:

- зняття психологічної напруги в психотравмуючій ситуації;

- зменшення емоційної залежності і ригідності;

- формування компенсаторних механізмів поведінки;

- формування адекватного відношення до життя та смерті.

Відомо, що хронічна агресія – внутрішня або зовнішня – є ознакою кризи. Психологу необхідно бути інформованим про важливі кризові ситуації дітей та підлітків, уміти виявляти їх, надавати своєчасну допомогу у вирішені проблем.

В.Г. Балакірєв та Л. Додсон (1996) розробили ефективну методику психологічної допомоги дітям та підліткам у кризових ситуаціях.

Методика складається з констатуючої та психокорекційної частин. Констатуюча частина включає три зустрічі-сесії з групами або класами.

Теми сесій: “Типи кризових ситуацій”, ”Зміст та вираження переживань у кризових ситуаціях” та “Засоби подолання кризових ситуацій”.

Зустрічі проводяться за одним сценарієм:

Групове обговорення запропонованої психологами теми.

Виконання індивідуальних творчих завдань.

Обмін враженнями та обговорення в групі.

Допомога ведучих полягає у проясненні того, що хоче дитина відобразити у творчій роботі, схваленні, заохоченні його самостійних дій.

На першій сесії складається “банк історій”, що відображають всі основні царини життя дітей, виконуються творчі завдання (записати або намалювати свою історію) і проводиться бесіда по завданню з елементами активного, емпатійного слухання.

Друга сесія присвячена розігруванню та обговоренню історій з подальшою інтерпретацією переживань дітей, їх записом та малюванням.

На третій сесії після актуалізації кризових ситуацій та почуттів, які вона викликає, учасники визначають засоби, які вони використовували щодо подолання неприємних переживань, а потім програють свої історії з подальшим повторним аналізом. При цьому увага дітей звертається на зміни, які виникли в їх почуттях. Помітки завершуються записом усіх відомих засобів подолання неприємних переживань.

При аналізі матеріалу констатуючої частини виявлені вікові відмінності в типах кризових ситуацій. У восьмирічних дітей вони пов’язані з однолітками – 41%, батьками – 25%, братами та сестрами – 15%, вчителями – 5%. У дванадцятирічних найбільша кількість негативних переживань припадає на відношення з батьками – 30%, темою тварин (їх утрата, смерть, бажання здобути) – 30%, взаємовідносин з учителем – 15%.

Засобами подолання кризових ситуацій у дітей восьми років є інтрапунітивні реакції: пересилювання себе, здавлювання емоцій, пасивно-захисні вибачення. У підлітків спостерігається яскраво виражена агресивна, екстрапунітивна тенденція.

У цілому подолання важких переживань розуміється дітьми як зовнішньо направлена дія, а не дія внутрішньої психологічної роботи: опанування ситуації, а не емоцій.

Корекційна частина являє собою дві сесії, що побудовані у формі “Я- повідомлень” з використанням елементів психосинтезу і психодрами. Дітям пропонується програвання їх конфліктних ситуацій, у ході якого за допомогою учасників групи “оживляються” їх почуття.

Необхідно пам’ятати, що кризові ситуації та кризи різноманітні, як саме життя людини, але існують загальні класифікації вікових та особистісних криз.

Основні види криз:

- кризи розвитку;

- кризи відношень;

- кризи станів душі;

- кризи втрат;

- кризи сенсу життя;

- психічні кризи;

- морально-етичні кризи.

Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, психолог може застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу; самозвільнення та ін. (Теппервайн П., 1996). У психологічній практиці в таких випадках використовується кризова інтервенція (Миндельман Е., 1944; Еріксон Е., 1950), яка може проводитися у формі кризової психотерапії, кризового консультування та “телефону довіри”.

Задача психолога полягає в тому, що важливо у всьому, що відбувається, знаходити позитивні сторони. Людині присутня дивовижна здатність перетворювати мінуси в плюси. Це не завжди так. У будь-якому випадку треба пам’ятати золоте правило психотерапії: “Якщо не можеш змінити обставини, змінюй ставлення до них”.

Методичні і практичні рекомендації для психологів, педагогів, батьків і підлітків

Деякі засоби допомоги людині, що вирішила покінчити життя самогубством

ВИСЛУХОВУЙТЕ – “Я чую тебе”. Не намагайтеся втішити загальними словами типу: “Ну, все не так уже й погано”, “Вам стане краще”, “Не варто цього робити”. Дайте людині можливість висловитися. Задавайте питання та уважно вислуховуйте.

ОБГОВОРЮЙТЕ – відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтеся говорити про це – більшість людей почувають незручність, кажучи про самогубство, і це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть провокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозру до психолога.

БУДЬТЕ УВАЖНІ до побічних показників у разіприпущеного самогубства. Кожне жартівливе згадування або загрозу слід сприймати серйозно.

ЗАДАВАЙТЕ ПИТАННЯ – узагальнюйте, проводьте рефреймінг – “Таке враження, що ти насправді говориш...”, “Більшість людей задумувалася про самогубство...”, “Ти коли-небудь думав, як здійснити його?”. Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А якщо ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони? Хто на них прийде? Недоказане, затаєне ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про свої замисли.

ПІДКРЕСЛІТЬ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР ПРОБЛЕМ – визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми складні – узнайте, чим ви можете допомогти, оскільки вам він дуже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.

Дисгармонія навколишнього світу найчастіше проявляється у поширенні проявів насильства в суспільстві, від якого в першу чергу страждають жінки та діти, рідше – чоловіки. Сучасні дослідження свідчать, що насильство є серйозною загрозою для життя та здоров’я людини.

Особливо турбує поширення різних проявів насильства серед молоді та підлітків. Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їх інтересами та потребами, не тільки шкодять їх здоров’ю, розвитку і соціалізації; а, насамперед, закріплює деструктивні патерни (стереотипи) поведінки підлітка у соціальному середовищі. Це може призводити до сприйняттярізних видів насилля як «норми поведінки».

Таким чином, набуття навичок роботи з дітьми, які зазнали насилля та схильні до насильницьких дій спеціалістами психологічної служби є нагальною потребою сьогодення.

Рекомендації

У випадках, коли Ви маєте підозри жорстокого поводження з дитиною або є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, з боку інших працівників навчального закладу або інших осіб) варіанти дій:

Варіант І. Повідомте про це в усній чи письмовій формі адміністрацію навчального закладу.

Варіант II. Ви можете самостійно письмово повідомити про це територіальний підрозділ служби у справах дітей за місцем проживання дитини.

Варіант III. Ви можете самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження кримінальну міліцію у справах дітей або будь-якого працівника органів внутрішніх справ.

У випадках, коли до Вас звернулась дитина з усною скаргою щодо жорстокого поводження з нею:

Варіант І. Оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до адміністрації навчального закладу.

Варіант II. Оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до територіального підрозділу служби у справах дітей.

Варіант III. Оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до органів внутрішніх справ.

Варіант IV. Повідомте про це в усній чи письмовій формі від свого імені вказані (перераховані) органи.

У випадках, коли Ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною:

Якомога швидше повідомте про цей факт міліцію в усній чи письмовій формі. Одночасно можете повідомити територіальний підрозділ служби у справах дітей, адміністрацію закладу.

Яким чином відбувається документування Вашого звернення чи повідомлення, або звернення дитини:

У разі звернення або повідомлення до адміністрації закладу: Якщо звернення (повідомлення) усне, то адміністрація закладу зобов’язана оформити це повідомлення письмово із зазначенням, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення. Вона також зобов’язана терміново (протягом однієї доби) передати цей документ до територіального підрозділу Служби у справах дітей за місцем проживання дитини.

Служба у справах дітей має належним чином зареєструвати це повідомлення відповідно до законодавства України.

У разі звернення або повідомлення до територіального підрозділу Служби у справах дітей:

Ваше звернення має бути оформлене належним чином відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», зокрема стаття 5 цього закону передбачає такі вимоги: «...У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. ... Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати».

Закон України «Про звернення громадян» допускає й усну форму звернення. При цьому посадова особа, яка приймає усне звернення, повинна вчинити ті самі дії, що й у разі письмового звернення. Однак письмова форма звернення зменшує ризик імовірного недбалого ставлення з боку посадової особи.

У разі звернення або повідомлення до органу внутрішніх справ:

Повідомити можна в письмовій чи усній формі, включаючи спосіб повідомлення телефоном.

У разі усного звернення або телефонного повідомлення працівником органів внутрішніх справ складається протокол цього звернення чи повідомлення.

Письмове звернення органи внутрішніх справ реєструють належним чином, відповідно до законодавства України.

Чого не треба робити:

Не слід намагатися самотужки вирішити проблему. Це може призвести до порушення законодавства та бути небезпечним для Вас особисто. Наприклад, не варто самостійно приймати рішення щодо відвідування сім’ї, де за вашою підозрою жорстоко поводяться з дитиною.

Ваші дії припиняються в той час, коли звернення або повідомлення було передано до компетентних органів.

Що далі...

Далі справа є компетенцією установ, організацій і посадових осіб, до яких було передано звернення чи повідомлення. Але, звичайно, що Вас будуть турбувати результати розгляду звернення чи повідомлення (складеного Вами особисто або за зверненням дитини).

Порядок дії відповідних служб та посадових осіб, до яких було передано звернення або повідомлення з приводу жорстокого поводження з дитиною або реальної загрози його вчинення та механізми взаємодії, визначаються законодавством України.

Законодавство передбачає інформування заявника (особи, яка здійснила повідомлення або звернення).

Також у самому зверненні (повідомленні) може бути зазначено, що заявник бажає бути поінформованим про подальший перебіг справи, бути присутнім під час розгляду звернення.

Працюючи з дитиною, ЯКА ЗАЗНАЛА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА, необхідно враховувати подані нижче фактори психічної травми, що пов’язані зі сприйняттям жертвою сексуального насильства:

ДО ЗАВДАНЬ ПСИХОЛОГА, який проводить психокорекційну роботу з дитиною, яка зазнала сексуального насильства, НАЛЕЖИТЬ:

1) зміцнити відчуття безпеки й поновити довіру дитини до дорослих;

2) надати дитині можливості розрізняти й виражати свої особисті почуття;

3) підняти самооцінку;

4) сприяти прийняттю власного тіла;

5) навчити відсторонювати негативні емоції до насильника й сприяти вираженню позитивних емоцій.

Упровадження в практичній діяльності

Ознайомившись з матеріалами, використати рекомендації щодо роботи з дітьми, яки вчинили спробу суїциду, або зазнали жорстокого поводження, на практиці під час консультацій, корекційно-розвивальних занять тощо.

Ілюстративний матеріал

Схема спостереження за поведінкою дитини, яка постраждала від насильства

П.І.Б. дитини_________________________________________

Заповнив: батько, психолог, педагог______________________

Дата заповнення______________________________________

Підкресліть порушення поведінки дитини, що часто спостерігаються, додайте незазначені в переліку.

Резюме

1. Відомо, що хронічна агресія – внутрішня або зовнішня – є ознакою кризи. Психологу необхідно бути інформованим про важливі кризові ситуації дітей та підлітків, уміти виявляти їх, надавати своєчасну допомогу у вирішені проблем.

2. У цілому подолання важких переживань розуміється дітьми як зовнішньо направлена дія, а не дія внутрішньої психологічної роботи: опанування ситуації, а не емоцій.

3. Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, психолог може застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу; самозвільнення та ін. (Теппервайн П., 1996). У психологічній практиці в таких випадках використовується кризова інтервенція (Миндельман Е., 1944; Еріксон Е., 1950), яка може проводитися у формі кризової психотерапії, кризового консультування та “телефону довіри”.