ТИПОВИЙ АЛГОРИТМ ВЕДЕННЯ ДІАЛОГУ З ДИТИНОЮ, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ВІД НАСИЛЬСТВА:
- Встановити довірливі стосунки між дитиною і дорослим - «Я тобі вірю».
Багато дітей не можуть розповісти дорослим про те, що сталося, оскільки бояться, що вони їм не повірять. Причина цих страхів криється в тому, що кривдник/агресор, як правило, авторитетніше і сильніше, ніж постраждала дитина.
- Проявити співчуття – «Мені шкода, що це сталося.»
На другому етапі дитина повинна відчути, що її чують, співчувають, розуміють думки і почуття, які у неї виникають.
- Зменшити відчуття провини – «Ти не винен(-на) в тому, що сталося».
Це третій крок, який спрямований на те, щоб дитина відчула себе комфортно і безпечно. Дорослий не повинен засуджувати, давати негативних оцінок поведінці дитини.
- Підтримати і схвалити поведінку дитини – «Добре, що ти розповів (-ла)».
Позитивна, емоційна підтримка, підкріплення бажання знайти вихід із ситуації насильства є важливими моментами цього етапу. Дитині потрібна допомога в подоланні страхів, що виникають після розкриття фактів насильства.
- Знайти резерви підтримки і допомоги – «Як ти думаєш, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося/відбувається?»
У цьому випадку важливо показати дитині, що є люди, організації, яким можна довіритися і отримати допомогу і підтримку (родичі, знайомі, учителі, сусіди, служби соціального захисту, поліція, органи опіки і опікування і ін.).
- Створити умови для припинення насильства і виробити стратегію поведінки – «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб попередити подібні дії?»
Тут потрібно з’ясувати внутрішні резерви дитини.
Потім знайти разом з дитиною нові шляхи виходу із ситуації, що склалася. Часто дитина не бачить виходу і проблема для неї здається нерозв’язною, тому важливо почати обговорення і направити на пошук альтернативних рішень.
Роблячи вибір, дитина бере на себе відповідальність і таким чином, у неї підвищується мотивація до активних дій, але при цьому не обіцяти, що ситуація не повториться.
- Підтримати в рішучості. По допомогу та підтримку кожного разу коли є потреба – «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки це буде потрібно».
Чітко демонструйте позицію, що не має обставин, які виправдовують насильницьку поведінку.
Звертайтеся до дитини спокійним тоном, уникаючи активних проявів емоцій, незалежно від змісту питання.
Якщо дитина плаче, дозвольте їй це зробити. Скажіть, що це цілком нормальна реакція.
Стежте, щоб ваша розмова була довірливою.
Визначте разом з дитиною, яка інформація має залишитися конфіденційною, а яка може бути розголошена. Повідомте, яку інформацію ви зобов’язані будете передати державним структурам.
Не забудьте наприкінці розмови запитати дитину, чи хоче вона ще щось сказати та чи має якісь запитання до вас.
Дитина може в будь-який момент відмовитись спілкуватись, але в будь-який момент може звернутись за підтримкою.
| 
