Насильство та жорстоке поводження з дітьми

Бочкор Н.П.

Левченко К.Б.

Мета: формування вмінь і навичок виявлення жорстокого поводження

з дітьми у педагогічних кадрів, сприяння усвідомленню ними своєї ролі в

системі захисту дітей від жорстокого поводження.

Основні поняття теми: насильство, стереотипи, фізичне насильство,

економічне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство,

жорстоке поводження, види жорстокого поводження, тортури, образи,

насильство, інституціональні види жорстокого поводження, поводження,

що принижує людську гідність, особлива жорстокість, толерантність,

діагностика жорстокого поводження з дітьми, насильство.

План:

• поняття насильства та його видів;

• стереотипи суспільства, пов’язані з насильством;

• законодавство України про попередження насильства в сім’ї;

• визначення понять «насильство» і «жорстоке поводження», його

види;

• причини жорстокого поводження з дітьми;

• методи виявлення жорстокого поводження з дітьми.

Не визначивши будь-який соціальний феномен, важко моделювати

стратегії протидії та попередження його. Це стосується будь-яких явищ,

особливо нових, які потрапили до поля зору дослідників в останні роки

– ґендерне насильство, насильство в сім’ї, торгівля людьми, комерційна

сексуальна експлуатація дітей, найгірші форми дитячої праці тощо.

Насильство – серйозна проблема людства, яка не знає ні державних

кордонів, ні соціального розшарування. Вона може торкнутися як бідних,

так і багатих, як людей з вищою освітою, так і людей, які ніколи не вчилися.

І ніхто не може пророкувати, коли і де насильство може статися.

Про гостроту проблеми насильства в сім’ї свідчить як статистика

МВС України, так і дані соціальних досліджень, спостережень громадських

організацій. Кількість осіб, що перебувають на профілактичному обліку

за вчинення насильства в сім’ї, щорічно зростає і наближується вже до

100 тис. І це при тому, що насильство в сім’ї є латентним правопорушенням

й існуюча статистика не відображує його справжніх масштабів. Тож

зростання кількості зафіксованих міліцією випадків насильства в сім’ї поки

1 При підготовці цієї теми було використано матеріали посібника «Механізми взаємодії органів державної влади та неурядових організацій у протидії жорстокому поводженню з дітьми» за ред. К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної.

не можна розглядати як індикатор погіршення ситуації або показником

для оцінки роботи ОВС. У 2010 р. в органах внутрішніх справ було

зареєстровано 157 167 заяв та повідомлень про вчинення насильства в

сім’ї або реальну загрозу його вчинення. Тільки за 6 місяців цього року

таких заяв вже 78 060. У 2010 р. на облік в органах внутрішніх справ

поставлено 81 135 осіб за вчинення насильства в сім’ї, за 6 місяців

2011 р. – 44 088. Усього ж на обліку органів внутрішніх справ перебуває

102 150 осіб. Але навіть ця статистика не відображає всієї проблеми.

Так, за даними дослідження, що проводилось ПРООН у 2009 р., 44 %

населення України страждає від насильства в сім’ї.

За перші 9 місяців 2011 р. на Національну гарячу лінію з питань

запобігання насильству та захисту прав дитини надійшло 7425 дзвінків,

а за роки роботи лінії (з 2004 р.) «гаряча лінія» отримала 19 723 дзвінки

щодо випадків насильства в сім’ї.

За даними опитування громадської думки населення України щодо

ставлення до проблеми насильства, організованого Міжнародним жіночим

правозахисним центром «Ла Страда-Україна» за підтримки Норвезької

церковної організації в 2007 р., 81 % опитаних вважають, що проблема

насильства в сім’ї є актуальною для України. Лише 8 % опитаних відмітили,

що ця проблема є актуальною для їхньої родини, але 20 % також зазначили,

що вона є актуальною в сім’ях їхніх знайомих, друзів та близьких.

Приклади стереотипів щодо насильства в сім’ї

• Жінки самі провокують насильство та заслуговують на нього.

• Б’є означає любить.

• Причиною сімейного насильства є алкоголізм.

• Домашнє насильство характерне для неосвічених та бідних

людей.

• Насильство в сімї – це явище з минулого, і зараз воно рідно

зустрічається.

• Жінка, що потерпає від насильства завжди може піти з дому.

• Ляпас по щоці не завдає серйозної шкоди.

• Наші відносини зміняться на краще, якщо ми одружимось.

• Наші відносини зміняться на краще, якщо у нас з’явиться дитина.

Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини

стосовно іншої, що завдає шкоди здоров’ю як фізичному, так і психічному,

принижує честь та гідність.

Насильницькі дії порушують гарантоване Конституцією України

право громадянина на особисту недоторканність. Місця, де може

відбуватися насильство, вражають своєю різноманітністю. Це може

бути сім’я (вдома), вулиця, будинок, транспорт, навчальний заклад,

місце роботи тощо. Від насильства потерпають як жінки, так і чоловіки,

часто потерпілими від насильства стають діти та підлітки. Не обминає

ця проблема і старих та немічних.

Якщо говорити про насильство в сім’ї, то в Законі України «Про

попередження насильства в сім’ї», виділяються чотири основних види

насильства.

Фізичне насильство в сім’ї – умисне завдання одним членом сім’ї

іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або

призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного

здоров’я, заподіяння шкоди його честі й гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного

члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії

сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією

одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ

або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється

емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися

або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом

сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які

постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до

його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Фізичне та психологічне насильство є найбільш поширеними видами

насильства, на які припадає 95 % випадків.

Зі звернень на Національну «гарячу лінію» з питань попередження

насильства в сім’ї та захисту прав дитини

«Анастасії 29 років. Вона живе в маленькому містечку, де все життя прожили

її батьки. Батько працював міліціонером, а мама вчителькою. Вони були

поважною сім’єю з хорошим достатком. Ззовні – хороша сім’я. І лише

тепер, після стількох років, Анастасія вирішила звернутися по допомогу.

Батько постійно протягом усіх цих років жорстоко знущався над матір’ю

– влаштовував скандали, сильно бив, зраджував. Батько любив випити, в

коли приходив додому в такому стані, страшно було всім – і мамі, і Насті з

її молодшою сестричкою. Дітей він називав «неповноцінними виродками»,

всіляко їх принижував. Для матері завжди була важливою суспільна думка,

тому вона нікому не розповідала про свою біду і забороняла розповідати

про це кому-небудь і дітям, зазначаючи, що всі люди, нібито, так живуть.

Одного разу батько побив маму так, що вона потрапила на операційний стіл

в такому стані, що лікарі ледь врятували їй життя. Вона провела в лікарні

кілька місяців. Тато тим часом напоказ дуже хвилювався і забезпечував

матір усім необхідним. Їй заздрили всі знайомі і друзі. Та тільки-но з матері

зняли останні бинти та шви, все почалося знову. Минули роки. Анастасія

поїхала на навчання. Але щоразу, повертаючись додому, знову опинялася

в тій ситуації страшних побоїв, сварок та знущань. Зараз і Анастасія, і її

сестра живуть окремо та досить добре влаштували своє життя. І Анастасія

нарешті зважилась на те, на що не могла зважитися за стільки років її мати

і звернулася по допомогу».

В Україні заборона всіх форм насильства проголошується

Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України

«Про попередження насильства в сім’ї», Законом України «Про охорону

дитинства», постановами Кабінету Міністрів України та багатьма іншими

нормативно-правовими актами.

Деякі законодавчі акти України щодо протидії насильству в сім’ї

• Конституція України

• Кримінальний кодекс України

• Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»

• Закон України «Про охорону дитинства»

• Наказ МВС України про затвердження Інструкції щодо порядку

взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту,

служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей

та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з

питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р.

N 2154-р «Про затвердження плану заходів з проведення

Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015

року».

Дамо також визначення поняттю «жорстоке поводження з дітьми».

Жорстоке поводження з дітьми – «безжальне», «нещадне»,

«надзвичайно суворе», як тлумачить словник. В «Енциклопедії соціальної

роботи» зазначається, що «типова модель сімейної жорстокості являє

собою застосування сили сильнішого до слабшого. Сила може бути

фізичною чи визначатися статусом». Жорстоке ставлення до дітей

зумовлюється як недієздатністю і залежністю дитини, її невмінням

себе захистити, її слабкістю, так і позицією сильного, дорослого, який

самореалізується на дитині, відстоює свою позицію сильного: «Бий своїх,

щоб інші боялись».

Складність полягає в тому, що відсутнє юридичне визначення поняття

«жорстоке поводження». Це явище є свідченням реального відставання

юридичного дискурсу та правової науки від потреб практичної роботи, в

тому числі й педагогічної та соціальної. Якщо спробувати дати визначення

через схожі явища, які вже визначені в праві, то варто звернутися до таких,

як «тортури», «поводження, що принижує людську гідність», «насильство»

(фізичне насильство, психічне насильство, сексуальне насильство).

Як зазначає Ф. Буше-Сольньє, жорстоке поводження – це правова

категорія, «яка ширше, ніж тортури та жорстоке нелюдське та принижуюче

гідність поводження».

Єдине існуюче визначення поняття «жорстоке поводження з дітьми»

міститься у спільному наказі Державного комітету України у справах сім’ї

та молоді. Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти та

науки України, Міністерства охорони здоров’я України про затвердження

Порядку розгляду звернень та повідомлені, і приводу жорстокого

поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (від 16.01.2004

№ 5/34/24/11). У ньому жорстоке поводження визначається як будь-які

форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та

соціального насилля над дитиною в сім’ї або поза нею. Це визначення

тлумачить досліджуваний феномен через факти здійснення насильства.

Але жорстоке поводження не обмежується насильством, воно є більш

широким поняттям.

Для формування більш чіткого розуміння того, що являє собою

жорстоке поводження, проаналізуємо такі поняття: тортури, насильство,

поводження, що принижує людську гідність.

Тортури. Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти тортур та інших видів жорстокого, нелюдського та принижуючого гідність поводження та покараня від 1984 р., «термін «тортури» означає будь-який акт, яким будь-якій особі свідомо причиняється сильний біль або страждання, фізичне та/або моральне, для того, щоб отримати від неї або третьої особи свідчення чи повідомлення, покарати за дії, які здійснила ця особа або третя особа або в здійсненні яких вона підозрюється; а також залякати або примусити її або третю особу». До цього визначення не включають біль або страждання, які виникають внаслідок законних санкцій, невід’ємні від цих санкцій або викликаються ними випадково. Тортури належать до тяжких та свідомо жорстоких, нелюдських та принижуючих людську гідність видів поводження. Це визначення було прийнято як норму міжнародного права.

У довіднику для персоналу ОБСЄ «Попередження тортур» уточнюється,

що для того щоб дії кваліфікувати як тортури, вони мають: завдавати

сильних фізичних або моральних страждань; здійснюватися свідомо;

здійснюватися офіційною особою або з відома такої особи.

Ставлення, що принижує людську гідність, різниця між тортурами

та жорстоким ставленням (поводженням) все частіше стають темою

обговорення в судових справах, які виносяться на розгляд. Підсумовуючи

висновки цих дискусій, можна сказати, що «існує певна шкала за ознакою

серйозності, у вищій точці якої стоять тортури, а в нижчій – принижуюче

гідність ставлення. Усі позиції на цій шкалі є незаконними та порушують

міжнародні юридичні та політичні зобов’язання». І далі: «іноді складно

відрізнити тортури від жорстокого нелюдського та принижуючого гідність

поводження (ставлення)... Якщо чітке розмежування неможливо зробити,

пропонується увесь ряд існуючих виявів у подальшому розглядати як

жорстоке поводження».

У самому терміні «жорстоке поводження» є щось віддалене від

строгого правового дискурсу, в якому поняття зазвичай тлумачаться

однозначно, як щось емоційне. Побиття, вбивство, зґвалтування – за всім

цим стоять абсолютно однозначно ідентифіковані факти. За поняттям

«жорстоке поводження» не стоїть якийсь один-єдиний факт. Воно

несе в собі також оціночний момент – на основі певних ознак можна

характеризувати поводження як жорстоке або інакше. Це призводить до

необхідності тлумачення та відсутності однозначності.

Доцільно нагадати, що в праві використовується також таке

визначення, як «з особливою жорстокістю». З чого витікає, що, наприклад,

вбивство – це жорстокість, але за певних обставин, воно може додатково

характеризуватися як вчинене з особливою жорстокістю.

Уточнимо, що в цьому посібнику мова йде про попередження

жорстокого поводження з дітьми. Дуже часто як синонім використовують

поняття «жорстоке ставлення». У таких ситуаціях виникає низка питань:

жорстоке поводження та жорстоке ставлення – це одне й те саме чи ні? Чи

можна ці два терміни розглядати як синоніми? Якщо ні, то в чому полягає

їх відмінність? В яких випадках різниця їх змісту не є суттєвою?

Жорстоке ставлення – це складова жорстокого поводження. Друге

поняття є більш широким, включає в себе не тільки наміри та ставлення,

але й практичне їх здійснення.

Проаналізуємо поняття «жорстоке поводження» із соціально-

педагогічної точки зору.

Найчастіше вважається, що жорстокість – це лише ті випадки, про

які розповідають ЗМІ: побиття дитини, занехаяння дитини, яка помирає

з голоду, не відповідає розвитку за віком; діти, яких батьки виганяють

на заробітки, які самі шукають собі їжу. Але такий погляд на жорстоке

поводження з дітьми робить непомітними інші вчинки: виховання у

страху перед ременем, регламентацію життя дитини у відповідності

до поглядів батьків; лайку за будь-яку провину дитини чи висловлення

нею своїх бажань; вибір друзів, виду занять, школи для дітей батьками.

Але це більшою чи меншою мірою робиться майже в кожній сім’ї, тільки

батьки не знають або не вважають, що це жорстокість до дітей. Крім

того, жорстоке поводження до дітей демонструють вчителі, вихователі,

однолітки. Як відомо, всі в дитячому колективі хочуть бути помітними,

мати авторитет, повагу. І тут жорстокість б’є по дитині глузуванням

над її прагненнями (добре вчишся – хочеш, щоб учителі до тебе добре

ставились), зовнішністю (образливі прізвиська), видом діяльності (цигикає

на скрипці), матеріальним і соціальним статусом батьків (не «той» рівень).

Нерідко вчителі також починають ставитися до дітей у залежності від

гаманця батьків. З огляду на сказане, можна розрізнити інституціональні

види жорстокого поводження з дітьми:

• у сім’ї (батьків, опікунів дітей);

• у школі, дитячій установі (ставлення вихователів до дітей);

• у мікросередовищі дитини (сусіди, оточення в дитячому колективі,

у виховних установах тощо).

У сім’ї об’єктами жорстокого поводження може бути будь-який її член

– мати/батько, вітчим/мачуха, дід/бабуся, брати/сестри.

Жорстокість може виявлятися й з боку осіб, які безпосередньо не є

членами сім’ї, але пов’язані з ними певними стосунками. Це різноманіття

ускладнює роботу із сім’ями, але його необхідно враховувати в соціальній

роботі.

Жорстоке поводження з дітьми виявляється на рівнях:

«батьки – діти» (родинні зв’язки);

«дорослі – діти» (професійне, особисте спілкування);

«діти – діти» (міжособистісні стосунки);

«діти – чужі, незнайомі».

Можна виділити (за А.Захаровим) такі типи батьківського ставлення

до дітей в сім’ї, які мають в основі жорстоке поводження: відкидання,

презирство, переслідування та запущеність. Ці типи ставлень засновані на

уникненні контактів з дитиною, що означає порушення її права на сімейні

стосунки, спілкування з батьками, виховання і розвиток у сім’ї.

Поняття жорстокого поводження ілюструють численні повідомлення

у пресі: на Донеччині мати забила свою п’ятирічну прийомну доньку до

смерті, а молодшу доньку жорстоко побила. На Закарпатті батьки жорстоко

побили півторарічну доньку, лікарі насилу врятували дитині життя. Таких

повідомлень у пресі багато. Про такі випадки також часто повідомляють

на Національну гарячу лінію з питань запобігання насильству та захисту

прав дитини.

Зі звернень на Національну «гарячу лінію» з питань попередження

насильства в сімї та захисту прав дитини

Іван живе з матір’ю, батька свого ніколи не бачив. Стосунки Івана з мамою

ніколи не були особливо теплими. Мати зловживала алкоголем, знущалася

над Іваном, коли він був ще маленьким. Постійно звинувачувала його в тому,

що їх покинув батько Івана, ображала хлопця, а часто і лупцювала. Йшли

роки, Іван підріс і почав користуватися авторитетом у школі. Його часто

помічали у компанії старших за нього хлопців. Він рано почав палити, був

помічений у бійках. Тому матір хлопця часто викликали до школи або і до

міліції. Після таких викликів мати страшно лютувала. Одного разу вона взяла до рук ножа та почала ганятись за ним по хаті. Іван ледве втік і опинився на вулиці. Додому більше не повертався. Через кілька тижнів вуличного життя Івана заарештували за розбиту вітрину магазину та помістили у спеціальний заклад для дітей.

Жорстоке ставлення до дітей поглиблюється в ситуаціях алкоголізму або наркотизації батьків, у неповних та кризових сім’ях. Тому профілактика алкоголізму та наркоманії є також важливою складовою соціально-педагогічної роботи з попередження жорстокого поводження з дітьми.

Жорстоке поводження з точки зору порушення прав дитини

можна розглядати як:

• ігнорування потреб дітей, порушення їхніх прав;

• відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

• ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

• відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;

• безвідповідальність стосовно дітей;

• бездіяльність батьків щодо дитини в скрутній ситуації;

• насильство;

• брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості

дитини;

• таке ставлення до дитини, яке не враховує її вік: дитина просто

не може зробити те, що вимагають від неї батьки;

• авторитарний стиль спілкування з дитиною;

• нехтування дитиною;

• обман дитини.

У контексті змісту діяльності держави щодо попередження

жорстокого поводження з дітьми останнє має визначатися досить

широко. Бо мова йде не просто про випадки садизму, які вражають

громадськість, потрапляючи на шпальти газет чи теленовин. Залишення

дитини без їжі, залишення без піклування, без догляду – це також прояви

жорстокості, які не можуть залишатися без уваги суспільства, яке називає

себе демократичним.

Водночас неможливо усе різноманіття проявів насильства,

жорстокості, негативної соціальної поведінки регулювати виключно

нормами права, без врахування виховання та норм моралі.

Розглянемо приклад. Дитина ставить дорослому запитання.

Він не відповідає або відповідає грубо. Дитина в розпачі. Вона може

образитись, замкнутись у собі, заплакати. З такими ситуаціями кожен

з нас зустрічався досить часто. А іноді був безпосереднім учасником

такої розмови, навіть не усвідомлюючи, яке зло він (дорослий) ніс своїм

мовчанням або грубістю.

Ці роздуми дають змогу зробити висновок, що жорстоке поводження

з дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим у часі, як

свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів.

Жорстоке поводження, жорстоке ставлення можуть призвести до загибелі

дитини (дітей), до емоційного або психічного травмування.

Жорстоке поводження може бути у вигляді насильства – «будь-яких

умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного

спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо

ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та

громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному

чи психічному здоров’ю» (ст. 1 Закону України «Про попередження

насильства в сім’ї»).

Але жорстоке поводження – поняття, ширше за насильство, оскільки воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати права і свободи дітей, але може не задовольняти при цьому потреби й інтереси дітей, бути вираженим у грубій формі. Насильство завжди здійснюється з наміром отримати певний ефект, а жорстоке поводження може мати в основі цілком позитивні наміри.

Мають місце випадки, коли людина, що здійснює жорстоке поводження, не

усвідомлює негативних наслідків такого поводження. Жорстокість стосовно дітей породжує в них почуття вини, невпевненість у собі, сприяє формуванню психологічних комплексів та значною мірою деформує процес соціалізації. Як наслідок, в особистості формуються переважно негативні якості: агресія, жорстокість, ненависть до світу, відчуття безцільності життя, прагнення неусвідомленої помсти або ж, навпаки, дитина починає шукати психологічного захисту, опіки, безпеки в інших людей. Перенесене в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

Жорстоке поводження з дітьми може бути: брутальним, ігноруючим,

контролюючим (гіперопіка), авторитарним, насильницьким. Отже, маємо

різноманіття проявів жорстокого ставлення до дитини, яке має різні

причини.

Враховуючи це, в соціальній профілактиці жорстокого поводження з

дітьми необхідна диференціація за категорією об’єктів роботи, їх віком,

відповідальністю за дітей.

Дитинство – це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена

залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є

недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

Як правило, жорстоке поводження з дитиною – це комплекс дій дорослих чи дитячого колективу, воно не зводиться до одного якогось прояву чи ознаки. При аналізі походження соціальних явищ, у тому числі й злочинності, вчені стикаються з різноманіттям чинників (і одночасно з різноманіттям наслідків).

Один з методів класифікації чинників будь-яких видів злочинних дій

полягає в розгляді їх на різних рівнях. Першим серед них є психологічний

рівень, який є дуже важливим для вивчення проблеми жорсткого

поводження з дітьми. Вчені-кримінологи впевнені, що загальною причиною

злочинної поведінки на індивідуальному рівні є недостатня соціалізація

особистості, тобто неповне засвоєння нею норм суспільного життя, слабка

адаптованість до навколишніх умов.

В основні жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння цінності

дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають

модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.

Шукаючи відповіді на питання про те, чим викликана недостатня

соціалізація особистості, чому трапляються неадаптовані особистості,

необхідно піднятися на інший рівень визначення чинників злочинної

поведінки – соціологічний, на якому аналізуються соціальні, економічні,

політичні, духовні явища, які викликають появу жорсткого поводження з

дітьми, а також їх взаємозв’язок та взаємообумовленість.

Найвищий рівень розгляду чинників злочинних вчинків (в тому числі

жорстокості) – філософський. Найбільш загальним чинником злочинності в

будь-якому суспільстві є існуючі в ньому соціальні протиріччя. Вони можуть

виявлятися з різню силою, більш чи менш гостро, можуть перебувати на

певних етапах у латентному стані, але поки існує людське суспільство,

існуватиме і можливість їх прояву.

На жаль, разом із соціальними протиріччями існуватиме й злочинність.

Позбавитися її суспільство навряд чи зможе. Питання протидії злочинності

полягає в її зменшенні та соціальному контролі. Жорстоке поводження

як складова частина злочинних діянь з більшою чи меншою силою буде

виявляти себе в суспільстві. І знання чинників цього негативного явища

сприятиме його подоланню.

Назвемо деякі із можливих причин жорстокого поводження з

дітьми в сім’ї:

• особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність);

• відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з

дітьми;

• алкоголізм, наркоманія, релігійний фанатизм батьків або осіб,

що їх замінюють;

• фізичні чи психічні недоліки батьків (розумова відсталість,

психічні захворювання тощо);

• невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків

щодо дітей, відповідальності за них, незнання прав та потреб

дітей;

• невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

Причинами жорстокого поводження батьків з дітьми можуть бути й

фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини.

За О. Захаровим, це:

• нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

• неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

• невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

• невідповідність виховання в різні вікові періоди;

• непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

• неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками.

Причинами жорстокого поводження з дітьми в дитячих

установах, школах, проміж дітей є:

• невміння вчителів будувати демократичні стосунки з дітьми,

спілкуватися, розв’язувати конфлікти раціональним шляхом;

• низький рівень професійної етики;

• звичка до команд, які полегшують реалізацію професійних завдань у найкоротший час, але посилюють авторитарність педагогів, ігнорування прав і потреб окремої дитини;

• звичка до позиції «учитель – дитина» (суб’єкт-об’єктних стосунків)

і зловживання цією позицією;

• професійне «вигоряння» педагогів.

Причинами жорстокого поводження з дітьми в мікросередовищі,

первинному колективі є:

• боротьба за лідерство;

• зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння

толерантно ставитися до них;

• агресивність та віктимність;

• наявність у дитини психічних чи фізичних вад;

• заздрість;

• відсутність предметного дозвілля.

Ці причини відзначають й такі дослідники та вчені, як Ю.А. Василькова, Т.А. Василькова, А. Захаров та ін.

За кожною з перелічених вище причин стоять людські долі, соціальні явища, проблеми та негаразди. Саме на них необхідно звертати пильну увагу соціальним працівникам, уміти розробляти запобіжні заходи, будувати роботу таким чином, щоб крок за кроком зменшувати вплив названих чинників.

Антиподом насильства і жорстокого ставлення є толерантність.

Толерантність необхідна для спілкування, співжиття і спільної діяльності,

є основою формування культури, злагоди і миру в сім’ї, громаді,

суспільстві.

Основні риси толерантної особистості, відповідно до Ж. Шимкене:

прихильність до інших людей, терплячість, милостивість, почуття гумору,

чуйність, довіра, альтруїзм, вміння володіти собою, доброзичливість,

неупереджене ставлення, гуманізм, вміння слухати співрозмовника,

допитливість, здатність до співпереживання.

Скоріш за все, кожний дорослий знайде в собі ті чи інші недоліки чи скаже, що не завжди буває толерантним.

Основою толерантності є прийняття людини такою, якою вона є. Коли запитуєш батьків, якою вони хочуть бачити свою дитину, вони відповідають: розумною, чесною, здоровою, успішною. Але якщо дитина хвора, не така розумна, чи будуть батьки її менше любити? Дитина повинна бути в сім’ї щасливою. Сім’я повинна бути «колискою демократії», а не «колискою насильства». Виховання в сім’ї на демократичних засадах означає побудову стосунків:

• через встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин у процесі взаємодії батьків і дітей, діалог;

• через відмову від прямого примусу;

• через врахування індивідуальних якостей особистості дитини,

вивчення потреб, інтересів, особливостей дитини;

• через прийняття один одного такими, якими вони є; визнання права на відмінність, несхожість;

• через спрямованість на самоактуалізацію і самореалізацію, розвиток кожного члена сім’ї і родини в цілому;

• через повагу до особистості членів сім’ї, визнання пріоритету їхніх прав, звернення до відповідальності та обов’язку.

Як визначити, чи існує жорстоке ставлення до дитини в сім’ї,

дитячому колективі, мікросередовищі? Цьому сприяють такі

методи:

• спостереження за зовнішнім виглядом, поведінкою дітей (чи є

синці, як їсть, що їсть). У батьків, які ставляться до своїх дітей

уважно, з теплотою, які розуміють їх і приділяють увагу їх

вихованню, дитина має добре розвинені навички. Діти мають

утруднення в соціальній взаємодії у жорстоких, авторитарних і

холодних батьків;

• спостереження за батьками і дітьми: вміння батьків налагоджувати

з дітьми стосунки, засновані на повазі, довірі, доброзичливості,

наявність спільної ігрової діяльності, дозвілля, задоволеності

потреб та інтересів дитини;

• бесіди з дітьми;

• відвідування дитини вчителем вдома (чи соціальне інспектування

сім’ї за сигналом про жорстоке поводження з дітьми);

• рольові ігри (і спостереження за іграми дітей): які ролі обирають,

як поводяться з іншими членами сім’ї («доньки-матері»), в

дитячому колективі. Це важливо, оскільки діти копіюють сімейні

стосунки, ставлення вчителя до учнів та його поведінку (у

молодших класах), наслідують тих дітей, які є лідерами, їм

подобаються;

• соціометрія в дитячому колективі;

• ранжування дітьми дітей в колективі.