Нормативно-правові основи регламентації праці неповнолітніх
Удалова О.Ю.
Мета: підвищення рівня обізнаності педагогічних працівників про
специфіку працевлаштування дітей та нормативно-правову базу, що його
регламентує, а також основні способи підвищення рівня обізнаності учнів
та батьків щодо проблем використання дитячої праці в Україні.
Основні поняття теми: право на працю, заробітна плата, Міжнародна
організація праці (МОП), експлуатація дітей, жебрацтво, найгірщі форми
дитячої праці, Декларація основних принципів та прав у світі праці,
Всесвітній день проти дитячої праці.
План:
• право на працю як одне з основних прав людини;
• вплив Міжнародної організації праці на обмеження використання дитячої праці;
• Конвенції, спрямовані на дотримання прав у сфері дитячої праці;
• нормативно-правова база забезпечення протидії використанню дитячої праці в Україні;
• професійно-практична підготовка учнів ПТНЗ;
• тематичні заходи як спосіб підвищення рівня обізнаності учнів,
батьків щодо проблем використання дитячої праці в Україні.
Право на працю є одним з основних прав людини, яке проголошене у Загальній декларації прав людини (ст. 23) та отримало розвиток у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, де зазначено, що «держави визнають право на працю, яке містить у собі право кожної людини заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, або на яку вільно погоджується» (ст. 6). Це означає, що кожна людина має право на працю; вільно обирати ту чи іншу роботу та одержувати за неї винагороду (заробітну плату), що дає їй можливість гідно існувати самій та утримувати сім’ю.
Право на працю, згідно з міжнародними стандартами в галузі прав
людини, включає справедливу заробітну плату та рівну винагороду за
працю рівної вартості; забезпечення гідного життя для працівника; умови
праці, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, відпочинок, дозвілля,
розумне обмеження робочого часу, періодичну оплачувану відпустку.
Право на працю включає в себе не тільки вибір роду діяльності, а й вибір
професії.
Проблеми, пов’язані з використанням праці дітей і захисту неповнолітніх
від експлуатації та виконання небезпечних робіт, розглядаються в ряді
міжнародних угод, найважливіша з яких – Конвенція ООН про права
дитини, ратифікована майже всіма країнами світу. Конвенція утверджує
широкий спектр прав дитини, зокрема й право на захист від економічної
експлуатації та виконання будь-яких робіт, які можуть бути шкідливими
для її здоров’я чи перешкоджати одержанню нею освіти, завдавати
шкоди фізичному, розумовому, духовному, моральному чи соціальному
розвиткові.
Конвенція вимагає від країн, що підписали її, вжиття законодавчих,
адміністративних, соціальних заходів, а також заходів у сфері освіти,
спрямованих на практичну реалізацію її принципових положень, зокрема:
(а) на встановлення мінімального віку для влаштування на роботу; (б) на
визначення необхідних вимог щодо тривалості робочого дня та умов праці;
(в) на введення в дію відповідних видів покарань чи інших санкцій з метою
забезпечення ефективного виконання її (регламентуючих) положень,
а також інших міжнародних актів аналогічного характеру, особливо
нормативно-правових документів, ухвалених Міжнародною організацією
праці (МОП). Міжнародна організація праці багато уваги приділяє захисту
прав дитини у сфері праці. У рамках і під егідою цієї впливової міжнародної
організації ухвалено конвенції та рекомендації, спрямовані на обмеження
використання дитячої праці, забезпечення її охорони, встановлення
вікових обмежень у залученні дітей до праці, а також заборону експлуатації
дитячої праці. Ці документи є міжнародними стандартами в галузі прав
людини, світовими зразками для виконання кожною державою.
За роки своєї діяльності МОП ухвалила 184 конвенції та 192
рекомендації; у 1994 -1995 рр. визначила 7 фундаментальних конвенцій
у сфері праці (№№ 29, 87, 98, 100, 105, 111, 138); у 1998 р. одноголосно
ухвалила Декларацію основних принципів та прав у світі праці, яка
базується на ряді фундаментальних конвенцій.
Конвенції, спрямовані на дотримання прав у сфері дитячої праці
• Конвенція № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю (1930);
• Конвенція № 10 «Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в
сільському господарстві» (1921);
• Конвенція № 15 «Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу
вантажниками вугілля або кочегарами на флоті» (1921);
• Конвенція № 16 «Про обов’язковий медичний огляд дітей і
підлітків, зайнятих на борту суден» (1921);
• Конвенція № 58 «Про мінімальний вік допуску дітей на працю в
морі» (1936);
• Конвенція № 77 «Про медичний огляд дітей і підлітків з метою
з’ясування їх придатності до праці у промисловості» (1946);
• Конвенція № 90 «Про нічну працю підлітків у промисловості»
(1948);
• Конвенція № 123 «Про мінімальний вік допуску на підземні
роботи у шахтах та рудниках» (1965);
• Конвенція № 138 «Про мінімальний вік для прийому на роботу»
(набула чинності 19 червня 1976 р., Україна ратифікувала
її 7 березня 1979 р., і для неї вона набула чинності 14 травня
1980 р.);
• Конвенція № 182 «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації
найгірших форм дитячої праці», (набула чинності 1999 р., Україна
ратифікувала її у 2000 р., набула чинності для України 14 грудня
2001 р.).
Нормативно-правова база забезпечення протидії використанню
дитячої праці в Україні:
• Конституція України
• Кодекс законів про працю України
• Кодекс України про адміністративні порушення
• Кримінальний кодекс України
• Закон України «Про охорону дитинства»
• Концепція запобігання використанню найгірших форм дитячої
праці.
Міжнародна організація праці (МОП) реалізує Міжнародну програму
з викоренення найгірших форм дитячої праці (МОП – ІПЕК), учасниками
якої сьогодні є 86 країн, у тому числі й Україна, де Програма реалізується
з 2001р. Метою Програми є поступова ліквідація найгірших форм дитячої
праці шляхом зміцнення національного потенціалу країн світу у вирішенні
питань проблеми дитячої праці та сприяння урядам цих країн ефективно
впроваджувати положення Конвенції МОП № 182 «Про заборону та
негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці».
Міжнародні документи, відповідно до ст. 9 Конституції України, стають
частиною національного законодавства, якщо вони ратифіковані Верховною
Радою України. Якщо норма міжнародного нормативно-правового акта,
ратифікованого Україною, вступає в колізію з нормами національного
законодавства, то знову ж таки, відповідно до ст. 9 Конституції України,
пріоритет мають норми, сформульовані в міжнародному акті.
За роки незалежності Україна за станом на грудень 2004 р.
ратифікувала 54 акти Міжнародної організації праці, у тому числі й
найбільш важливі конвенції МОП, що забезпечують права дитини.
Серед них: Конвенція № 29 «Про примусову і обов’язкову працю (1930);
Конвенція № 10 «Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському
господарстві (1921); Конвенція № 215 «Про мінімальний вік допуску
підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами на флоті»
(1921).
Серед ратифікованих Україною конвенцій МОП особливе значення
мають Конвенція № 138 «Про мінімальний вік для прийому на роботу
(набула чинності 14 червня 1976 р., Україна ратифікувала її 7 березня
1979 р., і 1979 р., і для неї вона набула чинності 14 травня 1980 р.) та
Конвенція № 182 «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших
форм дитячої праці» (набула чинності 1999 р., Україна ратифікувала її у
2000 р., набула чинності для України 14 грудня 2001 р.).
Конвенцію № 182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації
найгірших форм дитячої праці» Міжнародної організації праці було
прийнято у червні 1999 р. Вона набула чинності в листопаді 2000 р. У
Конвенції дається визначення найгірших форм дитячої праці (НФДП), що
включають усі форми рабства, торгівлю дітьми, дитячу проституцію, дитячу
порнографію, використання дитини в незаконній діяльності (наприклад,
для виробництва та продажу наркотиків), а також використання дитини
в будь-якій роботі, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона
виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.
Конвенція спонукає міжнародну спільноту щодо законодавчого визначення
тих видів робіт, до яких не можна залучати осіб молодше 18 років. Україна
ратифікувала Конвенцію № 182 14 грудня 2000 р. (дод. 4).
Рекомендація 1999 р. № 190 (дод. 5) щодо заборони та негайних
дій з ліквідації найгірших форм дитячої праці пропонує країнам, які
ратифікували Конвенцію, внести до переліку видів шкідливої праці, що
затверджуються на національному рівні, такі види робіт, заборонених для
виконання дітьми (ст. 3):
a) види роботи, які наражають дітей на фізичне, психологічне чи
сексуальне насильство;
b) підземні, підводні роботи, праця на небезпечних висотах чи в
обмеженому просторі;
c) робота з небезпечними механізмами, обладнанням чи
інструментами, чи та, яка вимагає ручного пересування чи
транспортування тяжких вантажів;
c) праця у нездоровому середовищі, яке може, наприклад,
наражати дітей на шкідливі речовини, засоби чи процеси, чи
на температури, шумові рівні чи вібрації, які шкодять їхньому
здоров’ю;
d) праця в особливо важких умовах, така як праця протягом великої
кількості годин чи вночі, чи робота, виконуючи яку, дитина
надмірно затримується у приміщенні роботодавця.
Виконання роботи, яка вважається небезпечною, може бути дозволено
(особам 16-річного віку за умови, що вона не зашкодить їхньому здоров’ю
і безпеці та моральності, і вони одержать вичерпні, конкретні інструкції
або пройдуть курс професійного навчання відповідно до певної сфери
діяльності.
Конвенція не поширюється на роботи, які виконуються неповнолітніми
в навчальних закладах загальної професійної чи технічної освіти,
або на працю осіб віком 14 років на підприємствах, якщо така робота
виконується відповідно до умов, установлених органами влади, а саме:
1) робота повинна бути частиною курсу навчання або підготовки, основну
відповідальність за які несе навчальний заклад; 2) робота є частиною
програми професійної підготовки; 3) робота повинна бути невід’ємною
частиною програми професійної орієнтації.
Конвенція № 138 «Про мінімальний вік для прийому на роботу»
Міжнародною організацією праці була прийнята в червні 1973 р. і
набула чинності у червні 1976 р. Конвенція передбачає, що сторони,
які підписали її, переглядають національну політику щодо підвищення
мінімального віку для прийому на роботу «до рівня, який відповідає
найповнішому фізичному та розумовому розвиткові підлітків», з тим
щоб ліквідувати дитячу працю. Головними принципами цієї конвенції
є те, що, по-перше, мінімальний вік для прийому на роботу не повинен
бути нижчим, ніж вік закінчення обов’язкової шкільної освіти, та, в будь-
якому випадку, не може бути нижчим 15 років», по-друге, мінімальний
вік для прийому на небезпечні роботи не може бути нижчим 18
років. Конвенція є гнучким механізмом щодо встановлення різного
мінімального віку в залежності від виду роботи. Наприклад, у країнах,
в яких рівень економіки та система освіти недостатньо розвинені,
мінімальний вік для прийому на роботу може бути нижчим за 15 років.
Конвенція № 138 є суттєвим інструментом попередження торгівлі
дітьми, оскільки вона доповнює Конвенцію № 182, зобов’язуюючи
держави-члени забезпечити недопущення осіб молодше 18 років до
небезпечних робіт за винагороду.
Україна ратифікувала Конвенцію МОП № 138 у травні 1979 р.
На основі міжнародних документів законодавство України встановлює
обмеження в прийнятті на роботу неповнолітніх: дозволяється укладати
трудовий договір з особами, які досягли 16-річного віку. За письмовою
згодою одного з батьків на роботу можуть прийматися особи з 15 років, а
у вільний час – із 14 років.
Повнолітні, які працевлаштовуються, мають пройти медичний огляд.
Законодавство про працю враховує, що неповнолітні не можуть працювати нарівні з дорослими. Тому неповнолітні, яким іще не виповнилось 15 років, не допускаються до тривалої роботи з підіймання й переміщення вантажів.
Тривалою вважається робота, якщо протягом години неповнолітній підіймає вантаж більше двох раз. Сумарна робота неповнолітнього з вантажами не повинна перевищувати третини робочого дня або робочої зміни.
Оскільки фізичний розвиток неповнолітніх іще не завершився, закон дозволяє їм працювати меншу тривалість часу, ніж для дорослих. Робочий час, тобто час, протягом якого працівник виконує свої трудові обов’язки, обчислюється годинами на тиждень. Його максимальна тривалість – 40 годин на тиждень, а для неповнолітніх робочий час скорочено: працівники 15–16 років працюють 24 години на тиждень, а 16–18 років – 36 годин.
Неповнолітнім також установлено пільги в заробітній платі. Заробітна
плата працівникам молодше 18 років за скороченої тривалості щоденної
роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних
категорій за повної тривалості щоденної роботи.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних
і середніх навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання
час, проводиться пропорційно відпрацьованому часові або в залежності
від виробітку. Підприємства можуть установлювати учням доплати до
заробітної плати.
Крім того, законодавством заборонено залучати неповнолітніх до
роботи вночі, а також до роботи у святкові дні й понаднормово (понад
установлений робочий час).
Неповнолітні також користуються пільгами стосовно відпусток.
Законом України «Про відпустки» встановлено, що працівникам молодше
18 років відпустка надається тривалістю 31 календарний день у зручний
для них час за письмовою заявою.
За перший рік роботи працівники масть право на відпустку повної
тривалості через шість місяців неперервної роботи на даному підприємстві.
Що ж до неповнолітніх, то закон надає їм право на відпустку і до того, як
мине шість місяців неперервної роботи.
Для неповнолітніх установлено особливий порядок звільнення.
Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального
порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах
неповнолітніх.
Кодексом законів про працю України (КЗпПУ) передбачено, що при
укладанні трудового договору може бути обумовлене випробування з
метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.
І хоча неповнолітнім випробування не встановлюєтеся, однак корисно
знати, що термін випробування не може перевищувати трьох місяців, а в
окремих випадках за згодою з комітетом профспілки – шести місяців.
Трудові взаємини молоді визначаються Конституцією України,
Кодексом законів про працю України (дод. 3) (гл. ХІІІ «Праця молоді», ст. 187-
200, гл. XIV «Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням», ст.
201-220), законами України «Про зайнятість населення» та «Про охорону
праці», низкою підзаконних нормативних актів, які встановлюють пільги та
обмеження щодо використання праці неповнолітніх. Відповідно до ст. 43
Конституції України забороняється використання праці неповнолітніх на
небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Згідно із вимогами Кодексу законів про працю на кожному підприємстві,
в установі та організації повинен вестися спеціальний облік працівників,
які не досягли 18-річного віку, із зазначенням дати народження.
З метою навчання особи у віці 14 років можуть бути працевлаштовані
на тих же умовах.
Україна слідує стандартам, які визначено в Конвекції МОП № 138
та Конвекції / МОП № 182. Конституцією України суворо заборонено
використання примусової праці, зокрема жінок та малолітніх дітей, яка
завдає шкоди здоров’ю.
Законодавчо встановлені певні вікові обмеження щодо праці
неповнолітніх на роботах, що можуть справляти негативний вплив на
фізичний, розумовий розвиток дитини. Кодексом законів про працю
та Законом України «Про охорону праці» введені обмеження щодо
прийому на роботу неповнолітніх. Перелік важких робіт із шкідливими
і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування
праці неповнолітніх, визначає види робіт і спеціальностей, які віднесено
до категорії «важкі роботи» та «робота зі шкідливими умовами праці».
Забороняється залучати осіб молодше 18 років до важких робіт та робіт
зі шкідливими або небезпечними умовами праці, до підземних робіт;
до підіймання і переміщення речей, важчих за встановлені граничні
норми; до нічних, надурочних робіт і праці у вихідні дні. Крім того, перед
працевлаштуванням, особа молодше 18 років повинна пройти медичне
обстеження. Ст. 150 Кримінального кодексу України передбачає покарання
за експлуатацію дітей, котрі не досягли віку, з якого законодавством
дозволяється працевлаштування.
Десять найнебезпечніших робіт, які, відповідно до національного
законодавства, заборонено виконувати дітям:
• роботи в шахтах, кар’єрах, під землею;
• роботи в морі;
• роботи з рухомими та небезпечними механізмами;
• роботи з вибухонебезпечними речовинами;
• роботи, пов’язані з підняттям ваги та докладанням значних
зусиль;
• роботи на будівництві і/або розбиранні та знесенні будівель;
• роботи в металургії, пов’язані зі свинцем і цинком;
• роботи на транспорті, керування транспортними засобами;
• робота в розважальних закладах, на виробництві та продажу
алкогольних напоїв.
Згідно з Кодексом законів про працю України неповнолітні в трудових
правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони
праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов користуються
пільгами, встановленими законодавством України.
Крім того, положення стосовно трудових правовідносин містяться в
ряді законів України: «Про зайнятість населення», «Про оплату праці»,
«Про охорону праці», «Про відпустки», «Про професійні спілки, їх права
та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок
вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Серед спеціальних
норм законодавчих актів, спрямованих на регулювання трудових відносин
окремого кола працівників, – Основи законодавства України про охорону
здоров’я, закони України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну
діяльність», «Про державну службу», «Про альтернативну (невійськову)
службу», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про
пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві» та ін.
Право на працю можна реалізувати започаткуванням власної справи
або заняттям підприємницькою діяльністю, що регулюється законами
України «Про підприємництво», «Про підприємства» і «Про господарські
товариства». Законодавство України дозволяє займатись власним бізнесом
(справою) особам, які досягли 16-річного віку. Ставши підприємцем та
досягнувши повноліття, особи можуть наймати працівників на роботу через
укладення з ними трудового договору, і ці відносини також регулюватимуться
законодавством про працю. Втім, найчастіше люди реалізують право на
працю найманням на роботу через укладення трудового договору.
Серед загальних положень трудового законодавства, що стосується
усіх категорій працівників за основними аспектами трудових правовідносин
(майнового, особистісного, організаційного), розкривається вимога
дотримання рівних можливостей при реалізації державної політики
зайнятості населення. Стаття 3 Закону України «Про зайнятість населення»
першим із принципів діяльності держави у цій сфері визначає забезпечення
рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження,
соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі,
віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на
вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної
підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб.
Необхідно відмітити, що професійно-практична підготовка учнів
ПТНЗ, студентів ВНЗ проводиться в навчальних майстернях, на полігонах,
на тренажерах, автодромах, трактодромах, у навчально-виробничих
підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на
виробництві чи у сфері послуг у таких формах:
• урок виробничого навчання в навчальному закладі;
• урок виробничого навчання на виробництві чи у сфері послуг;
• виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи у сфері
послуг;
• переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи у
сфері послуг;
• інші форми професійно-практичної підготовки.
Пофесійно-практична підготовка учнів та студентів здійснюється
в тісному поєднанні з виготовленням продукції, наданням послуг і, як
підтверджує практика, неповнолітні іноді виконують роботу, яка може
завдати шкоди їх здоров’ю, а також безпеці життєдіяльності. Незважаючи
на правозахисні дії, на сьогодні постає питання криміналізованості
«тіньового працевлаштування» та залучення учнів і студентів до найгірших
форм праці під час їх професійно-практичної підготовки. Правова
відповідальність за експлуатацію і використання дитячої праці міститься в
ст. 150 Кримінального кодексу України.
Стаття 150. Експлуатація дітей
1. Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством
дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою
отримання прибутку – карається арештом на строк до шести місяців або
обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили
істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня, або
поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, –
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років.
Стаття 150-1. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом
1. Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої
дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей,
речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання
прибутку – карається обмеженням волі на строк до трьох років або
позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов’язані
із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так
само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів,
передбачених статтями 150, 303, 304 цього Кодексу, або за попередньою
змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк до п’яти років
або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені
середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, – караються позбавленням
волі на строк від п’яти до десяти років. (Кодекс доповнено ст. 150-1 згідно
із Законом від 15.01.2009 № 894-УІ (894-17)).
Навчальним закладам рекомендується проводити просвітницько-
виховну роботу щодо попередження, та зменшення небезпечної праці.
Знання, які отримають учні, студенти про дитячу працю, торгівлю людьми,
допоможуть краще захищати себе та уникати ризикованих ситуацій.
Учні повинні знати свої права, а також мати уявлення про загрози
і ризики для здоров’я, безпеки життєдіяльності, пов’язані з початком
трудової діяльності. їм треба навчитися захищати себе, а для цього важливо
знати, які саме закони забезпечують цей захист, до кого слід звертатися
по допомогу в разі, коли їм загрожуватиме експлуатація. Роз’яснення
учням їхніх прав повинно стати невід’ємною частиною навчально-виховної
роботи в ПТНЗ. Таким чином, учні матимуть більше можливостей, щоб
захистити свої права і вимагати їх дотримання.
Тому рекомендується проведення тематичних заходів, таких як лекції,
бесіди, диспути, тренінги, які сприятимуть підвищенню рівня обізнаності
учнів, батьків з проблемами використання дитячої праці в Україні.
Під час проведення виховних уроків необхідно:
• сформувати уявлення про суть дитячої праці, її масштаби на
міжнародному, національному рівнях;
• дати визначення найгірших форм дитячої праці, її видів;
• визначити основні причини існування дитячої праці в Україні, а
також найгірших форм дитячої праці;
• визначити сфери зайнятості та особливості потреб учнів, які
залучені до дитячої праці;
• сформувати уявлення про міжнародні та національні нормативно-
правові Інструменти заборони дитячої праці та найгірших форм
дитячої праці і навички користування ними при здійсненні
моніторингу дитячої праці.
Наприклад, можна провести бесіди:
1. Нормативно-правова база: міжнародний та національний рівні.
План:
1. Міжнародні стандарти з питань дитячої праці.
2. Законодавство України та його відповідність конвенціям МОП №№
138, 182.
3. Правова відповідальність за експлуатацію дітей в Кримінальному
кодексі України.
4. Назвіть основні конвенції Міжнародної організації праці, які є
важливими для правового захисту дітей від експлуатації дитячої праці.
5. Проаналізуйте, які з представлених в розділі статей Кодексу
законів України про працю є найбільш актуальним для захисту дітей від
експлуатації праці.
6. Які повноваження у сфері протидії дитячої праці мають органи
внутрішніх справ? Органи прокуратури? Адвокатура? Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини?
7. Хто з перелічених вище суб’єктів повинен реагувати в ситуації
повідомлення про:
• експлуатацію дитячої праці в сім’ї?
• експлуатацію дитячої праці в навчальному закладі?
Кожен рік 12 червня МОП відзначає день проти дитячої праці. На
національному рівні Всесвітній день проти дитячої праці дає можливість
консолідувати подальшу підтримку зусиль МОП/ІПЕК щодо викоренення
дитячої праці. Рекомендується проводити інформаційні кампанії в рамках
Всесвітнього дня проти дитячої праці, участь в яких беруть учні. Форми
проведення – різні. Серед них: створення радіопрограм, влаштування
конкурсів, ігор, вікторин для перевірки знань щодо національних і міжнародних законодавчих актів у сфері захисту прав дітей та дитячої праці.
Залучення учнів до підвищення рівня поінформованості щодо дитячої
праці має подвійну мету. Беручи участь у різноманітних заходах, учні
дізнаються про дитячу працю, про ситуацію з цим явищем в країні та у
світі в цілому, а також про результати її впливу на життя неповнолітніх та
суспільство в цілому. Водночас учні поширюють ці знання в соціумі – через
батьків, рідних, друзів тощо.
Всесвітній день проти дитячої праці є щорічним заходом, який повинен
бути спрямованим на привернення уваги до проблем дитячої праці.
Виходячи з вищезазначеного, педагогічні колективи, профспілки
повинні контролювати дотримання норм національного законодавства у
сфері праці, в тому числі й використання праці неповнолітніх, та звертатися
до роботодавців з вимогою усунення порушень або недоліків, пов’язаних
із застосуванням праці неповнолітніх.
Крім того, в разі порушення прав та інтересів учнів, студентів, а також
з питань працевлаштування слід звертатися по допомогу до відповідних
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності.
У навчальних закладах, за місцем проживання, а також на
підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм
власності, де працюють неповнолітні, зокрема, виборний орган первинної
профспілкової організації повинен стежити особливо під час виробничих
практик учнів:
• за відповідним зниженням норм виробітку для неповнолітніх під час виробничої практики учнів;
• скороченням робочого часу;
• рівністю в оплаті праці;
• за правильністю надання відпустки неповнолітнім;
• недопущенням використання праці учнів у нічний час, для надурочних робіт, роботи у вихідні;
• недопущенням залучення учнів для виконання важких робіт, із шкідливими та небезпечними умовами праці.
| 
