Проблемні, «неправильні» або «нестандартні»… Саме про дітей, яких характеризують цими епітетами, ми й поговоримо сьогодні. Цікаво, хто вигадав поняття стандарту стосовно дитини? Напевно, той, кому було просто лінь розібратися в дитячій особистості. Пропонуємо вашій увазі стислу характеристику найпоширеніших категорій дітей, робота з якими, як правило, викликає труднощі в багатьох учителів, та деякі способи навчання й виховання таких «особливих» учнів.

І. Діти з «хворобливою» реакцією та діти з підвищеною емоційною збудливістю

Ця дитина може заплакати у відповідь на зауваження. А може грубо відповісти на нього чи з викликом поводитися на уроках і вдома. Вияв емоцій дітей цієї групи часто носить аномальний характер і виражається явною агресією, подеколи навіть у стані афекту.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Кожний учитель повинен засвоїти просте правило: немає поганих дітей, є погана поведінка. Тому, даючи оцінку поведінці, вчинку, у жодному разі не робіть акценту на особистості учня. Не слід говорити: «Ти негідник!» - скеруйте увагу на конкретну його дію.
2. У жодному випадку не проводьте порівняння між дітьми. Кожна дитина – неповторна особистість, у кожної свій темперамент, своя планка розвитку. Порівнювати дитину можна тільки з нею самою, беручи до уваги її ж дії. Наприклад: «Сьогодні ти вивчив урок набагато краще, ніж минулого разу».
3. Підкріплюйте дії дитини, похваливши її.

ІІ. Обдаровані діти

     Обдарована дитина зазвичай сама заявляє про себе, тим самим ускладнюючи життя консервативних дорослих. Існує група дітей, яка створює певні проблеми вчителям та батькам. Це творчо обдаровані діти з високим рівнем креативності. Найвідоміший приклад – Альберт Ейнштейн. Ходити й говорити він почав досить пізно, навчався погано. Як відомо, шкільні вчителі вважали, що хлопчик не може навчатися; учитель німецької мови був переконаний, що з Альберта «не вийде нічого путнього». З дитинства хлопчик страждав на дислексію (мав проблеми в опануванні читання), був скромним, повільним, сором’язливим, не любив механічного заучування матеріалу. Навіть вступивши у дванадцятирічному віці до гімназії, незважаючи на те, що став першим учнем із точних наук, нерідко отримував занижені оцінки через суперечки та дискусії, які вів із викладачами.

     Однією з причин низької успішності обдарованих дітей може бути відсутність навчальної мотивації (якщо в однокласників значно нижчий рівень інтелекту, обдарованій дитині нецікаво поряд із ними). На початковому етапі навчання такому учневі може бути нудно, оскільки навчальний матеріал він засвоює надто швидко й легко. Серед інших причин, які можуть призводити до низької успішності обдарованих дітей, - нерівномірність інтелектуального, психологічного, психомоторного та соціального розвитку. Це може виявлятися, наприклад, у порушенні зорово-моторної координації, у розвитку дислексії, дисграфії (труднощі в опануванні письма), дискалькулії (проблеми в опануванні навичок рахування) тощо. Крім усього зазначеного, слід згадати, що творчі особистості погано звикають до суворо регламентованих занять.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Особливу увагу слід звернути на роботу зі зменшення надмірної вразливості дитини, навчати її гідно програвати і не сприймати невдачу болісно, опановувати власні емоції. Педагог має зробити все, щоб дитина не занижувала самооцінки й водночас не виставляла напоказ своєї обдарованості.
2. Учителеві в роботі з обдарованою дитиною необхідно виділити її сильні та слабкі сторони, розробити програму, яка відповідає її потребам.
3. Обдарована дитина, яка навчається в «середньостатистичному» класі, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.

ІІІ. Діти з розладами регуляції навчальної діяльності: гіперактивні та гіпоактивні

Дитину можна вважати гіперактивною, якщо вона:

• перебуває в постійному русі й не може себе контролювати, не може зупинитися, перепочити; навіть коли втомиться – продовжує рухатися, поки не розпочнеться істерика;
• не реагує на заборони; завжди й усюди поводиться однаково активно;
• швидко й багато розмовляє, «ковтає» слова чи уривки слів; перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; ставить безліч запитань, але не має терпіння вислухати відповідь чи пояснення;
• іноді робить небезпечні вчинки, не замислюючись про наслідки; часто заважає іншим, утручається в ігри дітей, чіпляється до них;
• неконтрольовано агресивна;
• страждає на порушення сну, кишкові розлади, алергію, ВСД тощо.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для гіперактивного учня є непосильним завданням. Уже через 15-20 хвилин такій дитині необхідно змінити форму діяльності на уроці. Бажано. Щоб вона мала можливість порухатися; можна дати невелике доручення, для виконання якого дитині потрібно пересісти, підвестися й виконати певні дії тощо. Не можна, щоб гіперактивна дитина сиділа за останньою партою, оскільки тоді вона випадатиме з поля зору вчителя, над нею буде втрачено контроль, що обов’язково матиме негативні наслідки.
2. Зазвичай гіперактивна дитина не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати; вона починає говорити, навіть не дослухавши запитання, і часто вигукує з місця. Контролювати свої дії дитина навчиться пізніше, а до того часу від учителя вимагається терплячість та доброзичливість.
3. Такі діти просто фізично не можуть сприймати монолог учителя. Їм потрібні тактильні та візуальні опори під час здобування інформації; найчастіше в них виникає потреба «проговорювати» свої дії, озвучувати хід своїх думок.
4. Стан втомленості в таких дітей настає значно швидше, ніж у їхніх однолітків. Тож вони або не завершують виконання завдань, або починають припускатися помилок. Тому завдання потрібно добирати відповідні, щоб діти мали змогу відпочити, змінивши вид діяльності.
5. Гіперактивним дітям необхідний ігровий простір. Слід ураховувати, що для роботи з такими дітьми раціонально використовувати рольові ігри, оскільки така форма допоможе сформувати в них навички співпраці й уміння керувати своїми емоціями. Якщо такого простору нема, діти намагаються знайти його там, де це вважається неприпустимим. Добираючи навчальні ігри, потрібно пам’ятати, що гіперактивній дитині важко одночасно контролювати свою поведінку, бути уважною і, тим більше, сидіти нерухомо. Тож на початкових етапах корекційної роботи з ними потрібно добирати ігри на тренування якоїсь однієї функції, наприклад, уваги.
6. Бажано правильно організувати форму спілкування з дитиною: не підвищувати голосу й не сварити її, не потурати й не «сюсюкати», не поспішати самим і не квапити дитину, не нервувати й не дратуватися, не змінювати планів та домовленостей із нею, не принижувати її почуття гідності, і в жодному разі дитина не повинна відчути, що вона вас дратує чи ви її жалієте. Під час роботи з гіперактивною дитиною потрібно уникати крайнощів, кількість заборон необхідно звести до мінімуму. Забороняти в категоричній формі не слід, намагайтеся досягти згоди і взаєморозуміння, поясніть, чому «не можна», або відверніть увагу дитини. У багатьох випадках після «зриву» дитина зробить вигляд, що нічого не сталося; не потрібно читати нотацій – дитина їх усе одно не чує і не сприймає.
7. Гіперактивні діти не сприймають покарань та заборон, зате чудово реагують на похвалу. Саме тому їх бажано хвалити за успіхи, навіть незначні. Особливого заохочення заслуговує їхня діяльність, доведена до кінця або пов’язана з концентрацією уваги.

ГІПОАКТИВНІ діти завдають учителям значно менше клопоту, відрізняються недостатньою концентрацією уваги через ослабленість нервової системи. Вони надмірно обережні та невпевнені, завдання виконують повільно, довго думають. У школі їм буває незатишно: однокласники кепкують із приводу їх «загальмованості», учителі сварять за безініціативність, а сама дитина глибоко переживає через свою незграбність та повільність.

Слід сказати, що розумові здібності дітей із гіподинамічним синдромом досить непогані. Їх навчальні проблеми пов’язані із суто психологічними особливостями. Наприклад, гіпоактивна дитина може відмінно впоратися із домашнім завданням із математики і при цьому контрольну роботу виконати незадовільно. Причина проста – під час виконання завдання в класі дитина зазвичай нервує і хвилюється, а вдома, у звичайних і спокійних умовах, розслаблюється й успішно зосереджується на роботі.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. У роботі з гіпоактивною дитиною вчителеві варто замінити деякі усні завдання на письмові, подовжити час на їх виконання; таких дітей слід поступово навчати швидшого темпу розумових дій; у роботі з ними потрібно уникати виконання вправ на швидкість. Беручи до уваги логопедичні проблеми таких дітей, слід змінити й форму опитування: оскільки дитина може почуватися некомфортно перед класом, давати їй можливість відповісти в позаурочний час чи на перерві. Не будуть зайвими й творчі завдання, які учень може виконати вдома.
2. З гіпоактивними дітьми потрібно багато працювати: дефіцит мозкової стимуляції потрібно поповнювати ззовні. Зверніть увагу на навчальні предмети, які цікавлять дитину, і допоможіть розвинути здібності із цих дисциплін. Це додасть їй упевненості у власних силах. Найважливіше – захопити і зацікавити дитину. Обов’язково підбадьорюйте, відзначаючи її досягнення.

ІV. Діти з відставанням в інтелектуальному розвитку та достатніми передумовами научуваності

Зазвичай це – педагогічно занедбані діти, у яких є стійкі труднощі в навчанні. Для них є характерними недостатній розвиток мислення й мовлення, звуженість та обмеженість знань і уявлень про світ.

Одна з вагомих причин появи цієї категорії дітей – вади сімейного виховання, несприятливий мікроклімат у родині, байдужість та відсутність бажання надати дитині допомогу.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Необхідно дати дитині можливість відчути себе повноцінним членом колективу, здатним самоствердитися та знайти своє призначення. Велику роль у цьому випадку відіграють індивідуальні завдання, доручення, можна залучити учня до виконання проекту.
2. Під час роботи з такими дітьми доцільними є групові форми, що сприяють загальному розвитку та розширенню кругозору. Діти з відставанням в інтелектуальному розвитку не завжди мають можливість плідно працювати разом із класом, тому необхідна індивідуалізація навчального процесу. На жаль, учитель має досить обмежені можливості: напружений темп вивчення програмового матеріалу, велика наповнюваність класів, наявність інших «проблемних» дітей.

У роботі з такою категорією учнів також потрібно дотримуватись певних правил:

* уникати несподіваних запитань, не вимагати швидкої відповіді;

* надавати перевагу відповідям у письмовій формі;

* не переключати увагу учня на речі, які не мають вирішального впливу на формування конкретних умінь та навичок;

* заохочувати та підтримувати впевненість дитини у власних силах (у цьому плані, на думку автора, досить результативним є використання методики критичного мислення).

    3. Існує досить ефективний метод, який допомагає школяреві підніматися щаблем розвитку, а дорослим – оцінювати його. Йдеться про створення портфоліо. Перевага прийому полягає в тому, що дитина навчається відстежувати власний розвиток; усе досягнуте учнем стає безпосередньо зримим. Учень заводить папку, у яку складає грамоти, зошит із вдалим твором, малюнок, реферат із рецензією, список досягнень тощо. Із часом дитина зрозуміє. Чого повинна прагнути, усвідомить себе особистістю, здатною чогось досягти в житті.

V. Діти зі зниженою научуваністю

Так називають дітей із затримкою психічного розвитку. Причиною відставання є наслідки ускладнень внутрішньо-утробного розвитку, перенесених неврологічних захворювань, травм, спадкових вад тощо.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Під час роботи з такими школярами важливо не тільки з’ясувати причини, що зумовили труднощі в навчанні, - дітей потрібно навчати ставити перед собою мету й усвідомлювати способи її досягнення. Кожне складне завдання треба дрібнити на більш прості й допомагати учневі перейти від одного до іншого. Знову ж таки, не слід забувати про індивідуалізацію навчального процесу. Учнів слід привчати до вміння порівнювати свої первинні та вторинні знання. Кожне досягнення (навіть незначне) вчитель повинен оцінювати. У роботі з такими дітьми особливо потрібна допомога психолога.
2. Серед видів роботи з дітьми зі зниженою научуваністю слід приділяти увагу завданням на запам’ятовування, формуванню зосередженості та спостережливості, вправам на аналітичне сприймання, тобто вміння розчленувати зображений предмет чи явище на окремі елементи. Особливо приваблюють таких дітей ігрові моменти в процесі навчання, створення ситуації успіху. Важливо пам’ятати: тільки тоді дитина працюватиме з учителем, коли їй це буде цікаво.

VІ. Діти з «набутою» проблемністю

Хочеться пригадати й категорію дітей, які стали проблемними не в силу вроджених вад, їхня «проблемність» набута. Це діти зі звичайними чи навіть високими інтелектуальними здібностями, які через життєві обставини отримали певні психологічні чи моральні травми або відчули свою самотність і непотрібність.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

1. Перш за все, у дитині необхідно побачити не просто учня, а ЛЮДИНУ з її проблемами та болем. Потрібно уникати повчань (від них дитина просто втече), зрозуміти й прийняти її такою, якою вона є. Тільки відчувши позитивне ставлення до себе, дитина готова буде прийняти допомогу вчителя. Відомо, що агресивність проблемних дітей – це форма захисту. Якщо учень почувається впевнено в класі, школі, захисні інстинкти перестають спрацьовувати. Тож важливо, щоб у вчителеві він відчув старшого товариша (чому не альтернатива вулиці?).
2. Діти нерідко вдаються до крадіжок чи виявляють агресивність, щоб непорядним учинком привернути до себе увагу. Школяр чудово розуміє, що чинить погано, але так він реагує на байдужість дорослих. Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей: боротьба за увагу (негативний учинок слід розглядати як спосіб привернення уваги); намагання самоствердитися (діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та різких заборон); бажання помститися (у цьому виявляється образа на батьків, учителів, однокласників); утрата віри в успіх (глибоко приховане переживання власного неблагополуччя).

Отже, якщо дитина зневірилась у собі, доберіть доступний для неї рівень задач і, якщо вона сама не може вийти із глухого кута, організуйте її діяльність; спробуйте не критикувати дитину, знайдіть будь-який привід, щоб її похвалити. Якщо потрібно. Приділіть їй увагу. Якщо вона бореться за незалежність, менше докучайте, допоможіть їй відчути свою самостійність та повагу до власних прагнень. Якщо ви розумієте, що дитина мстить вам, спробуйте з’ясувати причини.

VІІ.«Важкі» підлітки

Педагогам та батькам слід пам’ятати, що за першої ж спроби поліпшити взаємини з дитиною вона може підсилити виявлення поганої поведінки, тому що не відразу повірить у щирість намірів дорослих, намагатиметься це перевірити або захиститися.

Якщо дорослі дійсно прагнуть не програти у вихованні «важкої» дитини, їм у якомусь сенсі доведеться змінювати себе.

РОЗВ’ЯЗАННЯ

Головне – навчитися переключати свої негативні емоції на конструктивні дії, творчо вирішувати проблеми спільними зусиллями й у жодному разі не намагатися зламати волю дитини, нав’язати власний світогляд чи думку.

Існує 4 способи переключити негативні почуття підлітка:

1. Дати виговоритися й вилити душевне невдоволення в слова.
2. Спробувати чітко позначити словами свої негативні почуття (після цього вони зазвичай зникають).
3. Змоделювати певний вихід із даної ситуації.
4. Залучити підлітків до спортивних ігор та активного відпочинку (щоб зняти внутрішнє напруження).

Пам’ятайте: підлітковий вік триває не один день чи тиждень. Тому слід набратися терпіння. Щиро висловлюйте (називайте) свої почуття з огляду на те, що відбувається, відмовтеся від звички дорікати та повчати; намагайтеся просто прийняти дитину такою, якою вона є.