Важливими компонентами ґендерної соціалізації особистості є ґендерна освіта та ґендерне виховання. Ґендерна освіта включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження ґендерних знань і ґендерної культури), стимулювання ґендерної самоосвіти.

Ґендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі соціалізації:

– ознайомлення молоді з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування(норми релігії, накази і розпорядження, літературні пасажі);

– формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;

– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал;

– розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі

– формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Отримані ґендерні знання мають знайти заломлення в адекватній поведінці. А це вже сфера виховання. Ґендерне виховання – процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу ґендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.

Мета ґендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі ґендерного виховання необхідно вирішити шерег конкретних педагогічних завдань, до яких відноситься формування:

– соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;

– прагнення мати міцну, дружну сім’ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження кількох дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого обов’язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

– здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі, здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в процесі спільної діяльності;

– здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого вчинку в сфері цих відносин;

– усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;

– необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;

– уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові.

Ґендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного впливу. Це такі:

– своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини чи підлітка, що ґрунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;

– приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі. Дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Ґендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок ґендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Ґендерне виховання пов’язане з естетичним, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв’язок ґендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, роллю в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.

Специфіка ґендерного виховання полягає в тому, що людина як суб’єкт діяльності не може виступати як безстатева істота. З одного боку, це означає, що для виховання можуть бути використані будь-які види діяльності, з другого – що важко знайти якийсь особливий вид діяльності, яку слід було б спеціально організувати чи стимулювати в інтересах ґендерного виховання. Тому той чи інший вид діяльності учнів – праця, спілкування, гра, навчання – може служити інтересам виховання, якщо педагоги враховують у процесі їх організації загальні закономірності і, крім того, оцінюють дії школярів з позицій ґендеру, беруть до уваги характер відмінностей між ними, ступінь їх важливості і суспільної цінності.

Способом прояву ґендерних особливостей дітей і відображенням рівня сформованості їх ґендеру є гра. В ній діти через виконання певних ролей засвоюють уявлення про ґендерну поведінку. Хлопчики частіше вибирають для гри „силові сюжети” й у зв’язку з цим – відповідні ролі. Дівчаткам більше імпонують ігри з традиційними жіночими ролями. Гра дає змогу засвоїти не лише соціальні ролі, але й набути навички спілкування й взаємодії з однолітками протилежної статі. Традиційні ігри спрямовані на засвоєння дитиною її ґендерної ролі, яка набувається саме в ролевій грі (у дочки-матері, війну).

У процесі ґендерної соціалізації велику роль відіграють дитячі іграшки. Наші дослідження засвідчили, що іграшки та ігри допомагають дівчаткам вправлятися в тих видах діяльності, які стосуються підготовки до материнства і ведення домашнього господарства, розвивають уміння спілкуватися й навички співпраці. У хлопчиків все інакше: іграшки та ігри спонукають їх до винахідництва, перетворення оточуючого світу, допомагають розвинути навички, які пізніше ляжуть в основу просторових і математичних здібностей, заохочують незалежну, змагальну і лідерську поведінку.

У магазинах більшість іграшок призначені конкретно для хлопчиків або для дівчаток. Іграшки для дівчат видно відразу – вони пов’язані або з доглядом за собою (іграшкова косметика), або з турботою про дитину (ляльки), або з домашніми справами (іграшкові меблі, плити, посуд, побутова техніка). Іграшки для хлопчиків пов’язані з будівництвом (різні конструктори, кубики) або технікою (різні машинки) або з активною діяльністю (зброя, спортивний інвентар, м’ячі). Тобто іграшки розділялись за ґендерною ознакою.

З метою збагачення змісту ігор сімейної тематики ефективними виявляються такі сюжетні лінії, як „В сім’ї народилась дитина”, „Приїзд бабусі”, „Сім’я на дачі” та інші. В процесі таких ігор уточнюються уявлення дітей про особливості сімейного життя, про взаємодію поколінь, про дозвілля. В ігрових діях діти відтворюють поведінку, почуття, переживання своїх батьків так, як вони їх собі уявляють, відображають різні життєві ситуації. Діти грають в іграшки, допомагають батькам, читають історії з життя різних соціальних груп, слухають сімейні розмови та пасивно беруть участь у сімейних інцидентах. З такого повсякденного досвіду вони виносять уявлення про дії чоловіка й жінки в різних ситуаціях, про те, як чоловік і дружина мають ставитися один до одного. В діагностичній і психотерапевтичній практиці така техніка відома під назвою „психодрама” (Дж. Морено).

Сутність ролевих ігор полягає не в акторській майстерності. Сценки (ігри) допомагають учням поставити себе в конкретну ситуацію й відчути на собі не свої почуття, а почуття й установки людини, особливо іншої статі, в заданій ситуації. Корисно уявити себе в становищі людини, яка сильно відрізняється від тебе. Наприклад, якщо молода людина розігрує роль одного з батьків, вона може зрозуміти позицію й точку зору батьків.

У дівчаток з перших років життя проявляється спрямованість грати роль матері і хазяйки у створюваній нею ляльковій сім’ї. Вона досить серйозно моделює і „програває” роль виховательки своїх майбутніх дітей. На жаль, її ігри в ляльки нерідко надто рано висміюються раціонально налаштованими батьками й дорослими, а часом й учителями школи, якщо їм про це стає відомо. І з цієї причини трапляється так, що дівчинка ще задовго до реального вступу в роль нареченої і матері припиняє гратися в дочки-матері, тим самим придушуючи в собі те, що є умовою розвитку жіночності.

Для сьогодення характерною є цікава ігрова метаморфоза – стара добра гра в „дочки-матері” трансформувалась у гру з лялькою Барбі. Маленька дівчинка вже не „баюкає” ляльку-пупса і не видумує з нею свої наївні історії. Барбі – це втілення цілого способу життя, за яким треба жити красиво й без проблем, орієнтуватися на те, що престижно і модно, та взяти від життя все можливе. Барбі не переживає, не конфліктує, не долає труднощі й не мріє про щось недосяжне. Граючи з Барбі, діти приходять „на все готове”. Ідеально організована гра збіднює фантазію. Умови гри – це ті ж „обмеження ступенів свободи”, рамки, в які вписується ігровий світ. Барбі-астронавт і Барбі-модниця з ідеальним екіпіруванням – іграшки, призначення яких чітко визначене. Хоча, з другого боку, це теж непогано: Барбі дає змогу дівчаткам прилучитися до ролі красуні-принцеси. Дитина, яка не бавиться відповідними статі іграшками, майже неминуче зіткнеться з труднощами: можливі проблеми в спілкуванні із однолітками як своєї, так і протилежної статі; її самооцінка буде менш стійка та адекватна.

У процесі ґендерного виховання дітей молодшого шкільного віку мають враховуватись фізіологічні і психологічні особливості. Для нормального статевого розвитку і встановлення правильних стосунків між хлопчиками і дівчатками в цьому періоді важливо розвивати такі моральні якості, як соромливість, стриманість, готовність завжди надати допомогу тощо. Встановленню здорових стосунків між хлопчиками і дівчатками сприяють спільні відвідування музеїв, театрів, походи та інші заходи. Часом у дітей молодшого шкільного віку може виникати почуття симпатії і зазвичай воно спрямоване на старшу людину. При цьому діти намагаються бути ближче до цієї людини, лестяться, доглядають за нею. У таких випадках не слід фіксувати уваги дитини на її почуттях, оскільки така закоханість з часом проходить сама собою.

Виховання дитини як представника певної статі розпочинається з першого року її життя. На статеву диференціацію дитини впливають не лише її анатомо-фізіологічні особливості, що визначаються статтю, а й соціально-психологічні фактори. Останні діють передусім через ті специфічні відтінки, а іноді і суттєві відмінності, що їх вносять дорослі у процес виховання дитини, враховуючи її статеву належність.

У шкільному віці відбувається формування ролевих позицій чоловіка і жінки. І те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи. На жаль, педагоги, і батьки все ще відмовляються від участі у формуванні еталонів мужності і жіночності. Так, проведене Т. І. Юферєвою [50] експериментальне дослідження показало, що практично єдиною сферою життєдіяльності, в якій формуються уявлення школярів про образи чоловіків і жінок, є взаємини з протилежною статтю.

Виховання хлопчиків і виховання дівчаток мають свою специфіку. Специфіка чоловічого виховання виявляє себе, коли ми спостерігаємо за тим, як спілкуються батько з сином. Їх діалоги небагатослівні, по-чоловічому сухі. Батько ставиться до сина не як до дитини, а як до чоловіка і підносить його до висоти такого звання, і в цьому, мабуть, полягає відмінність чоловічого виховання від жіночого, оскільки для матері ми завжди залишаємося дітьми. На жаль, педагоги не докладають особливих зусиль для того, щоб формувати не просто особистість людини, а особистість чоловіка і особистість жінки. У шкільному житті дитині досить часто трапляються такі суперечності: від неї вимагають виконання ролі чоловіка чи жінки і, в той же час, педагог ігнорує її статеву належність у навчальному процесі. У результаті цього багато юнаків і дівчат виходять в доросле життя з достатньо туманними уявленнями про роль Чоловіка і Жінки в суспільстві.

У шкільному житті ми часто зустрічаємось ще з одним протиріччям: коли сам педагог забуває про свою ґендерну роль, але, разом з тим, вимагає від учня виконання ролі представника своєї статі. Наприклад, часто можна спостерігати таку картину: вчителька разом з дітьми їде в тролейбусі. Розсадивши дітей на вільні місця, сама стоїть. Коли один хлопчик наважується запропонувати їй місце, то у відповідь чує „Ні, ні, дякую, я постою”. Педагог, забуваючи про свою статеву належність, не дає можливості проявити себе хлопчику як чоловікові. Для того, щоб розв’язати суперечності, які трапляються у шкільному житті, педагог не має забувати про те, що, насамперед, він сам є яскравим прикладом у виконанні тих ролей, які він виконує на даний момент. Тому вчителеві необхідно пам’ятати самому і допомогти дитині в оволодінні змістом соціально-статевої ролі людини.

З точки зору сучасної культури для ґендерних ролей чоловіка і жінки властиві наступні характеристики. Чоловікові відводиться роль „сильного”, жінці – „слабкого”. Чоловік через свої психологічні особливості – завжди „лідер”, а протилежна роль – „веденого” – належить жінці. Нарешті, сучасний чоловік, що розуміє високе призначення жінки бути прародичкою людського роду – „прихильник”, його роль можлива, коли жінка виконує роль тієї, що приймає пошану – роль кумира. Три істотні характеристики визначають риси поведінки чоловіка і жінки в різних сферах життя. Ці риси стають показниками „сучасного чоловіка”, „сучасної жінки”.

Якщо в роботі з дітьми педагогу вдасться звернути увагу на ці статеві відмінності і особливості, то йому буде легше впливати на формування особистості чоловіка і особистості жінки.

З психологічної точки зору, як відзначено, чоловік – перш за все „лідер”. Він визначає позиції, приймає відповідальні рішення, проявляє ініціативу, розв’язує стратегічні задачі, висуває нові цілі і завдання. У зв’язку з цим дуже важливо постійно і послідовно вчити хлопчика, юнака самостійно приймати рішення. Йому необхідно вміти і бути лідером і, коли необхідно, строго коритися дисципліні, втіленій у вимогах старшого, ведучого, організатора, керівника. Він повинен здійснювати вчинки, що дають йому змогу перевірити свої сили і мужність. Будучи вільним від зверхопіки, хлопчик, врешті-решт, сам прийде до усвідомлення відповідальності. Відповідальність слід виховувати в усьому. Тут немає винятків, немає половинчастості: людина або в усьому відповідальна або в усьому безвідповідальна. Дівчині особливо необхідні стійкість до буденних навантажень і турбот, терпіння, оптимізм, уміння йти на компроміси, вміння приймати знаки уваги з боку юнаків, доброта і уважність.

Диференційований педагогічний вплив на формування ґендерної поведінки школярів можливий, якщо педагог оволодів трьома уміннями: номінацією, ініціюванням відповідної поведінки, організацією поведінки дитини відповідно до її статі. Номінація служить для того, щоб педагог впливав на усвідомлення дитиною своєї статевої належності. Вона здійснюється через операції: звернення, позначення, вказівку: звернення – слово чи група слів, що називає особу певної статі, до якої звертаються: Дівчата! Хлопці! Позначення – наголос на присутності осіб тієї чи іншої статі: „Тут є чоловіки?”. Вказівка служить для виділення характерних особливостей чоловіка чи жінки. Коли педагог використовує одну з даних операцій для реалізації номінації, він впливає на усвідомлення дитиною своєї статевої належності; учень починає усвідомлювати, що саме зараз і саме він є чоловіком чи жінкою, тобто виконує свою соціально-статеву роль людини.

Крім того, щоб дитина усвідомлювала свою статеву належність, вона має уявити образ статеворолевої поведінки. В цьому педагогу допомагає вміння ініціювати поведінку школяра. Воно реалізується через наступні операції: приклад, авансування, художній образ.

Поряд з номінацією й ініціюванням, важливим є професійне вміння організації поведінки, відповідної статі учня. Організація поведінки сприяє набуттю досвіду. Здійснюється шляхом прохання, ділового розпорядження, покладання повноважень, коригування дій. Прохання – звернення до суб’єкта певної статі з метою задоволення якоїсь потреби, бажання: „Дівчата! Я гадаю, що це у вас вийде краще, допоможіть мені”. Покладання повноважень – операція, за допомогою якої учитель обговорює права і обов’язки учнів як представників певної статі. Корекція – внесення поправок у поведінку дитини залежно від її статевої належності.

Однак вирішення проблем ґендерного виховання, як ми показали в попередніх розділах, ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько контактує дитина (вихователі дошкільного закладу, лікарі, вчителі), – жінки. Разом з тим поширення традиційних уявлень про ґендерні ролі приводить до того, що в порівнянні з дівчатами хлопчики відчувають сильніший тиск з боку соціуму в напрямку формування статевоспецифічної поведінки. У поєднанні з браком ролевих моделей такий тиск веде до того, що хлопчик вимушений будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативі: не бути подібним на дівчат, не брати участі в жіночих видах діяльності тощо. При цьому в нашій країні дитина має відносно мало можливостей для власне маскулінних проявів (наприклад, агресивності, самостійності, рухливості тощо), оскільки дорослі ставляться до них, як до джерела неспокою. Тому стимулювання з боку дорослих теж є переважно негативним: не заохочення „чоловічих” проявів, а несхвалення „нечоловічих” („Не плач, ти ж хлопчик”). А це приводить до наростання у хлопців тривожності, яка часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і в панічному страху робити щось жіноче.

Особливу увагу необхідно звернути на організацію широкого досвіду нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: „Якщо, виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер ., якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка”, – писав А. С. Макаренко. І далі: „Сили „любовної” любові можуть бути знайдені тільки в досвіді нестатевої людської симпатії” [19, т. 4, с. 158]. У вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити – значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, значить навчити творити добро, приносити близьким радість.

Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом ґендерної соціалізації підлітків і юнаків є танці. Танець, крім виховання почуття прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між юнаками і дівчатами. Це школа живого, природного спілкування юнаків і дівчат, під час нього вони вчаться триматися один з одним просто, красиво, без манірності і грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості. Танець може відігравати суттєву роль в облагороджуванні дошлюбних відносин. На танцювальних вечорах вражає невміння старшокласників поводитись, знайомитись, спілкуватись, підтримувати бесіду, запрошувати до танцю. В експериментальних школах велика увага приділялась проведенню вечорів танців, навчанню дітей умінню танцювати, запрошувати до танцю, приймати чи не приймати запрошення, поводитись у ситуації, коли партнер невміло танцює.

У людини завжди існувала потреба у пластичності рухів, у тому числі, пов’язаних зі сферою стосунків між статями. Уже у первісних людей в період любовного вибору еротичні танці імітували інстинктивну „любовну гру”, вносячи в цей ритуал грацію, привабливість, життєву силу. Танцювали і древньоіндійські баядери, служниці священних храмів, і їх танцям була властива еротичність. Еротичні танці наче акцентують увагу на тих чи інших вторинних статевих ознаках.

Організаторам шкільних танцювальних вечорів варто рекомендувати чергувати впродовж вечора швидкі сучасні ритмічні танці з повільними парними танцями. У швидкому танці не обов’язково багато говорити, а краще концентрувати увагу лише на русі. Та й біля кого – дівчини чи хлопця – здійснюються ці рухи, не так багато значить. А повільний танець означає близькість. Запрошення на повільний танець розглядається як інтимне запрошення до повнішого контакту. Любителі швидких танців можуть просто любити танцювати – це не значить, що вони танцюють з кимось. А повільний танець – це дещо інше.

Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто ґендерному підходу:

– доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;

– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);

– створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);

– залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей.

Таким чином, ґендерний підхід у педагогіці й освіті – це індивідуальний підхід до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки.