Психологічні поради вчителю.

Початкова школа

 Рівень та швидкість навчання, оволодіння необхідними навичками  залежить від багатьох факторів: від сімейних обставин, самого навчання в школі, в також від індивідуальних особливостей самої дитини. Досить важко розрізнити, що  саме являється причиною виникнення труднощів у навчанні: внутрішні, індивідуальні   відхилення, або якісь зовнішні обставини.  Ці причини досить різні та постійно переходять одна в іншу.                                    

  Давайте спробуємо більш детальніше ознайомитися з причинами виникнення труднощів у навчанні в початковій школі:

Ø  Одна з самих розповсюджених причин полягає в тому, що  велика кількість дітей приходить до школи не досягнувши рівня необхідної шкільної готовності.

Це можуть бути:

   - діти, яким ще не виповнилося 7и років.                                                                                       

   – або ж 7-и річні діти, розумовий рівень яких злегка менше необхідного                                                                                                                

 -  ослаблені діти, які в дошкільному віці часто хворіли.      

Вчителю початкової школи слід враховувати те, що у хлопців, які раніше 7-и років пішли до школи у три – п’ять разів частіше спостерігається затримка мовлення та розвитку взагалі.

Ø  Часто зустрічаються діти,  які своєчасно приходять до школи, мають досить високий рівень інтелекту, але часто хворіють, багато пропускають, досить швидко втомлюються.  (Сюди належать й діти з порушенням зору та слуху). Для таких дітей навчання після 3-го уроку проходить в пустую. Саме цьому рекомендовано у початковій школі проводити основні уроки в першу чергу. 

Ø Ліворукість дитини  теж являється фактором негативного впливу на процес навчання в початковій школі. У таких дітей, як відомо переважає права півкуля мозку ( у більшості людей – ліва).  Ця особливість проявляється у більш творчім погляді на мир. Такі діти досить тонко, інтуїтивно сприймають дійсність. Важкість у даному випадку в тім, що сучасні предметні програми розраховані на «лівопівкульних» дітей. Тому задача вчителя при роботі з такими дітьми набратися терпіння. За даними психологічних досліджень: ліворуких професорів та науковців на 20% більше, ніж пишучих правою рукою.

Ø Неврологічний діагноз (затримка психічного розвитку, легка розумова відсталість). При роботі з такою дитиною вчителеві слід по можливості запевняти дитину, в тому що її відсталість тимчасова та виправна – як правило так воно і є, якщо батьки доложать зусиль.

Ø Педагогічна запущеність дитини. Це не обов’язково діти з неблагополучних сімей.  Буває так, що батьки не наділяють увагу дошкільному навчанню. Це може траплятися з різних причин, але  у результаті зовсім непідготовленій дитині набагато важче вчитися.

Ø      Конфлікти з однокласниками.  Часто буває так, що дитина сама не виказує бажання строїти відношення.  Здається, що їй не потрібне спілкування з однокласниками, а краще бути одної. Але це не так, скоріш за все така дитина просто не вміє це робити, можливо вона занадто сором’язлива, невпевнена.

 Залежно від психологічної атмосфери в класі, особистості та методів виховання вчителя у дитини розвивається потяг до навчання і колективної праці або навпаки, негативне ставлення до навчання та школи взагалі.  Тому саме від першого вчителя залежить успішність учня, його ставлення до навчання та школи взагалі.

 Як реагувати?

·      Першокласник приносить до школи іграшки, йому так значно легше звикнути до нових обставин. Дитина намагається мати із собою частину свого дому. Вчитель може зробити таку іграшку помічником та другом у навчанні, або зовсім не реагувати на таку поведінку. Але не у якому разі не заперечувати її!  Як правило дружба з іграшкою закінчується у 2-3 класі. Якщо цього не трапляється, та дитина так і буде приносити її у ранці, маючи шкільний стаж за плечима, це  сигнал звернутися до шкільного психолога.

·      Діти у першім класі знайомляться із поняттям «особиста власність». У садочку для кожної дитини була скринька, але (як правило)вона не закривалася, іграшками гралися усі діти  (навіть якщо їх принесли із дому, ними мали можливість погратися всі бажаючі).  У школі в дитини з’являється свій портфель з замком, свої зошити, олівці. Часто між дітьми виникають суперечки з цього приводу. Це  дуже важливий момент у вихованні. Вчитель у таких випадках може відзначати та підтримувати прагнення дитини поділитися. Але не у якому разі не називати дітей, які оберігають свою власність «жадібними» та не примушувати ділитися. Учень сам зрозуміє яку поведінку підтримує вчитель і обов’язково зміниться. Ваша задача побачити це, та відзначити його добрий поступок.                                                                         

         А що ж робити, коли учень  може заглянути у кишеню до іншого, або лізти не у свій портфель, брати без дозволу чужий олівець? Не варто відразу ставити діагноз «клептоманії» та вести дитину до шкільного психолога, або соціального педагога. Можливо це  наслідки домашньої  вседозволеності, а можливо дитині потрібен час для того щоб навчитися відокремлювати свою та чужу власність.  Придивиться уважніше до поведінці дитини, обсудить це питання з батьками, порадьтесь з психологом. У всякому разі виправити відхилення в поведінки на ранніх етапах набагато легше. 

·      Ще одна особливість початкової школи – це тяга до обміну. Особливо, коли розуміння своєї та чужої власності  вже сформовано, у дітей з’являється величезне бажання оволодіти недоступною річчю, хоч би на певний час. І вони починають пропанувати обмін.  Але не відомо що саме дітям подобається більше: азарт отримати бажане або сам процес обміну. Як би там не було,  суть явища від цього не змінюється. Ми можемо віднести таку поведінку до власних справ дітей. Однак, проблема в тому, що обмінні речі мають свою грошову цінність. Діти, зрозуміло не думають  про це, а керуються власними інтересами, але батькам від цього не легше. Тому, вчитель на батьківських зборах після ознайомлення дорослих з цією проблемою, може порадити: 

-         Все ж таки не купляти дитині дорогі речі, доки вона не навчиться оцінювати їх реальну вартість.                                                                                                                  - Роз’яснити  дитині, що хоч це і його власність, але в неї зложена праця батьків і якщо дуже хочеться обмінятися, то слід хоча б дізнатися про реальну вартість своєї речі.                                                                                                                          – Дати зрозуміти дитині , що гарантуючи приятелю обмін, він не має права складати угоду тільки за своєю згодою. Тобто «якщо ти обіцяєш, а батьки не згодні, то тобі доведеться брати своє слово назад та повертати річ. А для того, щоб друзі не вважали тебе обманщиком,  не стоїть обіцяти, коли не все залежить від тебе».                                                             

Признавайте за дитиною право повністю самостійно розпоряджатися знайденими, або власноруч зробленими речами, як вона забажає. – А головне, поясніть дитині, що навіть за саму дорогу річ він не зможе купити дружбу.  (це стосується дітей, які з легкістю  роздають свої речі, як правило вони це роблять з наміром завоювати собі друзів).