ЕКСПЛУАТАЦІЯ ПРАЦІ ДИТИНИ

Левченко К.Б.

Мета: підвищення рівня обізнаності педагогічних працівників щодо явища експлуатації дитячої праці та способів ідентифікації залучених до неї дітей.

Основні поняття теми: дитяча праця, трудове виховання, робота дітей, найгірші форми дитячої праці, моніторинг дитячої праці, жебракування, трудова діяльність, викоренення найгірших форм дитячої праці, Міжнародна організація праці, Міжнародна програма викоренення найгірших форм дитячої праці (ІПЕК).

План:

• визначення поняття «дитяча праця»;

• трудове виховання;

• найгірші форми дитячої праці;

• моніторинг дитячої праці.

Дитяча праця – робота дітей, що має таку природу чи інтенсивність,

які заважають навчанню дітей або зашкоджують їхньому здоров’ю та

розвитку. Така праця може завдати дітям непоправної шкоди; вона

суперечить нормам міжнародного права і українському національному

законодавству.

Питаннями викоренення дитячої праці активно займається Міжнародна

організація праці (МОП). Міжнародну організацію праці було засновано

у 1919 р. з метою міжнародного співробітництва у справі забезпечення

тривалого миру в усьому світі та усунення соціальної несправедливості

шляхом поліпшення умов праці. МОП – єдина організація в системі

ООН, яка має тристоронню структуру, де представники роботодавців

і працівників – соціальні партнери і мають однакове з представниками

уряду право голосу у формуванні політики і програм дій у сфері праці.

З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою Організації

Об’єднаних Націй. МОП нараховує 175 держав-членів. Україна є членом

МОП з 1954 року.

Починаючи з 1970-х рр. країни – члени Міжнародної організації праці

все чіткіше усвідомлюють таке:

• дитинство – це той період життя, коли людина повинна навчатися

і розвиватися, а не працювати;

• дитяча праця, через свою природу або умови, за яких вона

відбувається, нерідко ставить під загрозу майбутнє дітей,

їхні можливості стати повноправними членами суспільства і

працівниками;

• існування дитячої праці може зашкодити репутації країни

на сучасному етапі та продуктивності її робочої сили в

довготерміновій перспективі через недоступність освіти в

дитинстві;

• дитяча праця не є невід’ємним атрибутом суспільства, а її

поступове скорочення, і навіть ліквідація, можливі за наявності

політичної волі досягти її викоренення.

Доходу від дитячої праці, зазвичай, вистачає лише на задоволення

основних фізіологічних потреб. При цьому не вистачає часу на навчання, від

якого діти з легкістю відмовляються. До того ж фахівці фіксують наявність

конфлікту в родинах працюючих дітей, де від дітей вимагають, з одного

боку, перебирати на себе функції дорослих (заробляти гроші, робити

внесок в економічний добробут сім’ї), а з іншого – залишатися дітьми

(слухатися дорослих та хазяїв на роботі, миритися з тим, що їм платять

менше, ніж дорослим, навчатися в школі за умов, що не враховують їхню

зайнятість на роботі). Будучи одночасно і дітьми, і працівниками, вони

змушені розвиватися самі та вибудовувати свої стосунки з довколишнім

світом, постійно відчуваючи протиріччя, що може мати негативні

психологічні та соціальні наслідки. Тому важливо усвідомити це протиріччя

між сподіваннями і потребами дітей та руйнівним впливом раннього

залучення до праці як на самих дітей, так і на їхні родини.

Потрібно враховувати, що не всі види праці шкідливі для дітей. З

раннього віку багато дітей допомагають по господарству, виконують

окремі доручення дорослих або працюють разом з батьками на власній

фермі/ділянці чи в родинному бізнесі. Підростаючи, вони перебирають на

себе певні види роботи і навчаються якійсь професії в традиційних галузях

господарства. Таким чином, вони засвоюють корисні трудові навички

та ставлення до праці. Легка праця за умови постійного і ретельного

моніторингу може стати важливою складовою процесу соціалізації та

розвитку дитини, що навчає їх брати на себе відповідальність і відчувати

гордість за власні досягнення. Звичайно, така робота повністю не

позбавлена ризику, проте не її мають на увазі, коли йдеться про дитячу

працю. Дитячу працю слід розглядати: як украй негативне соціальне

явище з усіх точок зору – медичної, соціальної, педагогічної тощо; як

протиправний вид діяльності, заборонений законодавчо.

Дитячою працею не вважається: участь дітей у виконанні деяких

видів легких робіт, наприклад, допомога батькам у родинних і домашніх

справах (які не забирають багато часу і не перешкоджають навчанню);

трудова діяльність підлітків протягом кількох годин до чи після шкільних

занять, а також під час канікул, щоб заробити на кишенькові витрати.

Усе це розглядається як елементи виховання хлопчиків та дівчаток,

а також як спосіб набування професійних базових навичок і вміння

адаптуватися в суспільстві. Це сприяє підвищенню їхньої самосвідомості

та впевненості в собі, водночас дає їм можливість зробити внесок у

сімейний бюджет та заробити кишенькові гроші.

Трудове виховання – вид виховання, спрямований на формування

творчої особистості в різних видах трудової діяльності: навчальній,

науковій, виробничій, сфері обслуговування, господарсько-побутовій та

ін.

Сучасна педагогіка визначає такі завдання трудового виховання:

• формування відповідального ставлення до праці, до праці як

потреби живого здорового організму;

• формування психологічної та практичної готовності працювати

(настанова на працю);

• виховання умінь та навичок колективної та індивідуальної праці;

• прищеплення інтересу до науки, техніки, культури, виявлення

схильностей та навичок до певних видів діяльності;

• виховання свідомої дисципліни та дисциплінованості;

• врахування регіональних, місцевих умов та використання їх у

навчально-виховному процесі.

Найгірші форми дитячої праці – робота, яка за своїм характером

чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному чи

психічному здоров’ю дитини, загрожувати її безпеці.

• усі форми рабства або практика, подібна до рабства, як

наприклад, продаж дітей або торгівля ними, боргова кабала та

кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця,

в тому числі примусове чи обов’язкове вербування дітей для їх

використання в збройних конфліктах;

• використання, вербування або пропонування дитини для заняття

проституцією, для виробництва порнографічної продукції;

• використання, вербування або пропонування дитини для заняття

протиправною діяльністю, в тому числі для виробництва або

продажу наркотиків, як вони визначені у відповідних міжнародних

договорах;

• праця, яка за своїм характером або умовам, в яких вона

виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці або

моральності дітей; такі види робіт визначаються національним

законодавством або компетентним органом.

Жебракування розглядається як одна з найгірших форм дитячої праці.

Важливо зазначити, що дитяче жебракування не може розглядатися, як

економічна категорія діяльності, проте це робота, яка за своїм характером

чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю,

безпеці чи моральності дитини, яка залучена до жебракування.

Деякі діти жебракують, тому що їхні сім’ї малозабезпечені. Проте в

багатьох випадках діти вербуються та продаються з метою отримання

прибутку для інших осіб. Це являє собою цинічний спосіб отримання вигоди

із суспільної традиції подавати милостиню, зокрема коли це розглядається

як релігійний обов’язок. Звичайно, не всі діти-жебраки були продані з

метою використання в жебракуванні. Іноді діти вірять, що жебракування

– легкий шлях заробляння грошей та обирають цей шлях для себе. Але

постає питання – чи свідомо вони це роблять?

Згідно з інформацією Департаменту кримінальної міліції у справах

дітей Міністерства внутрішніх справ України, даний злочин – прибутковий

бізнес. Є декілька видів цього злочину в Україні. Передусім це – сімейний

бізнес, коли батьки примушують своїх дітей жебракувати. Другий тип –

коли діти вулиці, які мають досвід жебракування, залучають менших за

віком дітей до цієї діяльності. Третя форма – бізнес, організований іншими

особами.

Втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом карається обмеженням

волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк (ст.

304 Кримінального кодексу України).

Зрозуміло, що діти йдуть на важкі роботи не від гарного життя і,

частіше, не за своїм бажанням. Часто власні батьки спонукають своїх

дітей до праці. Як засвідчують дані дослідження, у 62 % випадків рушійною

силою в працевлаштуванні дітей є їхні батьки. Особливо це стосується

країн, що розвиваються. Порівняно зі своїми однолітками в розвинених

державах, діти в бідних країнах витрачають більше часу на роботу по

господарству чи в інших місцях, а батьки використовують своїх дітей як

джерело додаткового доходу для родини.

Експлуатація дитячої праці поширена і в неблагополучних багатодітних

родинах або в родинах, чиї низькі доходи не дозволяють дорослим

самотужки впоратися з важкими життєвими ситуаціями, наприклад, у

разі каліцтва, важкої хвороби члена сім’ї чи просто алкоголізму батьків.

Нерідко такі родини є боржниками і не мають коштів навіть на те, щоб

прогодувати дітей. Усі ці фактори спонукають батьків віддавати дітей на

роботу в майнове рабство чи на шкідливі виробництва задля погашення

родинного боргу чи за якихось інших умов.

Важливим фактором у поширенні дитячої праці є те, що дітьми легко

керувати, оскільки вони не знають або погано знають свої права, вони

створюють менше проблем, вони слухняніші і довірливіші, ніж дорослі. Діти

не знають або не можуть знати про жахливі наслідки для їхнього здоров’я

і навіть життя, які спричиняє шкідлива робота. Візьмемо, наприклад,

такий невинний на перший погляд вид діяльності, як збирання вторинної

сировини. Збирання матеріалів, придатних для повторного використання

на смітниках, звалищах відходів та інших місцях може призвести до

поранень, порізів, зараження крові, хімічних отруєнь, респіраторних

захворювань, туберкульозу, інфекційних захворювань (включаючи СНІД),

харчових отруєнь, дерматитів, травм і навіть смерті.

Більше половини працюючих дітей заробляють гроші некваліфікованою

фізичною працею, при цьому 40,5 % малолітніх працівників працюють в

умовах підвищеного ризику (запиленість, загазованість, шум, робота на

висоті, надмірні фізичні та нервові навантаження тощо), які завдають

шкоди їх здоров’ю і нормальному розвитку.

За даними обстеження методом швидкої оцінки, 3 % опитаних

працюючих дітей мали виробничі травми, ушкодження чи хвороби,

пов’язані з роботою. 25 % дітей відзначили негативний вплив роботи на

їх здоров’я.

Конвенція ООН про права дитини зобов’язує держави-учасниці

захищати дітей від експлуатації в будь-якій формі, що може завдати їм

моральної, фізичної, психічної чи іншої шкоди.

Незважаючи на те, що Міжнародною організацією праці був також

прийнятий всеохоплюючий документ про повне скасування дитячої праці,

проблема експлуатації праці дітей сьогодні актуальна і залишається

серйозною проблемою у світі. За даними Міжнародної організації праці

(МОП), у світі працює понад 250 млн дітей віком від 5 до 14 років. З них 120

млн дітей працюють цілий день по шість-сім днів на тиждень.

Останніми роками у світі посилилася увага до проблеми дитячої

праці, проте її правильному усвідомленню і вирішенню шкодять певні міфи

й упередження. Один з таких міфів – впевненість у тому, що дитяча праця

– це проблема лише тих країн, що розвиваються. Інший міф – що дитяча

праця є невід’ємною складовою бідності, і всі спроби ліквідувати намарні.

Звичайно, реальність далека від цієї картини. Дитяча праця є

проблемою не лише «третього світу». Зараз в економічно розвинутих

країнах регулярно виконують оплачувану роботу близько 26 % підлітків та

молоді віком 15-18 років. Усе більше дітей змушені працювати в країнах з

перехідною економікою, до яких належить і Україна. Дослідження, проведені

в Україні, свідчать, що чисельність дітей, залучених до оплачуваної праці,

зростає.

Так, за даними дослідження, проведеного Державним інститутом

проблем сім’ї та молоді у співпраці з МОП, виявлено понад 456 тис.

дітей, що працюють, з яких 97 тис. – це діти найуразливішої групи віком

від 7 до 12 років. В Україні існує дитяча наймана праця за оплату. Серед

працюючих дітей, кількість, зайнятих важкою фізичною працею, – 18 %,

серед них 24 % – віком від 7 до 12 років. Кількість дітей, постраждалих від

фізичних травм або хвороб, викликаних небезпечними або шкідливими

умовами праці, – 3 % (насамперед діти віком від 10 до 14 років). Кількість

дітей, які працюють більше 8 годин на добу, – 3 %. Кількість дітей, які

працюють постійно під час навчального року, – 61 %.

Поширення дитячої праці в Україні, в тому числі незаконних її форм,

обумовлено багатьма чинниками. Основні з них такі:

• важке матеріальне становище багатьох сімей зумовлює

виникнення пропозиції дитячої праці працедавцям;

• неможливість продовжити навчання значною групою дітей

збільшує пропозицію робочої сили на ринку праці;

• на стан дитячої праці значною мірою впливає тіньовий сектор

економіки;

• недосконалість системи опіки та піклування призводить до

збільшення кількості безпритульних та бездоглядних дітей, які

задля фізичного виживання змушені працювати в найгірших

умовах;

• у країні існує попит на працю дітей віком молодше 15 років, тобто

раніше визначеного законом віку.

Середній вік початку трудової діяльності працюючих дітей в Україні

становить 12 років. Лише 47,4 % працюючих дітей досягли 15 років –

мінімального віку прийому на роботу згідно з кодексом законів про працю

України. Багато дітей працює всупереч чинному законодавству.

Тривалість робочого тижня працюючих дітей набагато перевищує

допустимі законодавством межі для даної вікової категорії, а майже

для 6 % працюючих дітей робочий тиждень був набагато довшим від

визначеного законодавством для дорослого населення, тобто понад 40

годин. На умовах подовженого робочого тижня, часто навіть без вихідних,

працює 24 % дітей, зайнятих у сільському господарстві, та 17 % дітей,

зайнятих у торгівлі.

Останнім часом на національному рівні поширюється стратегія

моніторингу дитячої праці. Вона пов’язана з включенням системи

моніторингу дитячої праці до функцій та мандату інспекцій з нагляду за

дотриманням законодавства про працю Міністерства соціальної політики

України.

Моніторинг – це процес систематичного збору й аналізу кількісної та

якісної інформації щодо визначеної сфери (проблеми, проекту, програми

і т.п.) з метою вдосконалення процесу прийняття рішень.

Моніторинг дитячої праці – це активний процес з припинення

використання дитячої праці, який включає в себе здійснення регулярних

наглядів з метою ідентифікації працюючих дітей та визначення ризиків,

з якими вони стикаються, переадресування (перенаправлення) їх, у разі

необхідності, до установ, котрі надають допомогу, відстеження процесу

їх вилучення з дитячої праці та нагляд (спостереження) за ними для

впевненості, що вилучені діти задоволені отриманими альтернативами.

Працівники освіти залучаються до здійснення моніторингу дитячої праці.

Метою моніторингу дитячої праці є виявлення випадків дитячої праці у

формальному та неформальному секторах економіки силами працівників

різних державних установ та недержавних організацій, припинення тієї

праці, яка є незаконною та ризикованою для дітей.

Основна функція моніторингу дитячої праці – ідентифікація та оцінка

ситуації з дитячою працею, а також вилучення дітей та їх направлення до

альтернативних послуг.