Взаємодія суб'єктів протидії торгівлі людьми

Ковальчук Л.Г., Левченко К.Б.

Мета: сформувати уявлення про роль і функції суб’єктів протидії торгівлі людьми, позитивне ставлення до взаємодії, представити форми та досвід організації взаємодії, основні умови її ефективності.

Основні поняття: суб’єкти протидії, взаємодія, умови взаємодії, органи виконавчої влади, громадська організація, міжнародна організація, приватне підприємство, корпоративна соціальна відповідальність бізнесу, мережа, коаліція, дорадчий орган, міжвідомча комісія, координаційна рада.

План:

• суб’єкти протидії торгівлі людьми;

• поняття взаємодії;

• основні умови ефективної взаємодії;

• форми та досвід організації взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Основними суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, є органи державної влади (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, закордонні дипломатичні установи України, заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, органи місцевого самоврядування), громадські та міжнародні організації,приватні підприємства, окремі громадяни (у тому числі представники цільової групи).

Органи державної влади виконують функції, які закріплені за ними законодавчими та нормативно-правовими документами, зокрема Законам України «Про протидію торгівлі людьми», та Законом України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року», державними цільовими програмами, наказами, посадовими інструкціями.

Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України:

1) спрямовує і координує роботу суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

2) визначає:

а) національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми;

б) процедуру встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

в) порядок утворення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми;

3) затверджує:

а) Державну цільову програму у сфері протидії торгівлі людьми та здійснює контроль за її реалізацією;

б) Національний механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та здійснює контроль за його реалізацією;

в) форми опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та довідки про встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

г) форму довідки, що підтверджує факт звернення іноземця чи особи без громадянства за встановленням статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України;

ґ) положення про заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

4) встановлює порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Стаття 7. Загальні повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми

1. Центральні органи виконавчої влади відповідно до визначених у встановленому порядку повноважень у сфері протидії торгівлі людьми здійснюють:

1) формування та реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлею людьми;

2) розробку проекту Державної цільової програми протидії торгівлі людьми та забезпечують її реалізацію;

3) розробку проекту Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та забезпечують його реалізацію;

4) моніторинг діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

5) підготовку та оприлюднення у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку щорічної доповіді про стан реалізації заходів у сфері протидії торгівлі людьми;

6) у відповідності до визначеної Кабінетом Міністрів України процедури роботу щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

7) заходи, спрямовані на:

а) викорінення передумов торгівлі людьми, зокрема, щодо попередження насильства в сім’ї та дискримінації за ознакою статі;

б) підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми серед батьків та осіб, які їх замінюють, та осіб, які постійно контактують у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах;

8) координацію та контроль за діяльністю закладів допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

9) заходи щодо:

а) комплексного аналізу стану попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми;

б) попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі людьми, у тому числі, що мають характер транснаціональної організованої злочинності;

в) розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання за вчинення злочинів торгівлі людьми;

10) заходи:

а) прикордонного контролю, спрямовані на попередження і виявлення фактів торгівлі людьми, у тому числі з використанням транспортних засобів, що експлуатуються комерційними перевізниками;

б) системного та комплексного характеру щодо удосконалення безпеки і контролю паспортних документів та інших документів, що дають право виїзду з України та в’їзду в Україну;

в) щодо своєчасного оформлення документів на право перебування в Україні або повернення в Україну;

г) щодо репатріації іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми;

ґ) щодо примусового видворення з України іноземців та осіб без громадянства, які порушили законодавство про протидію торгівлі людьми.

Стаття 8. Повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері протидії торгівлі людьми

1. Місцеві державні адміністрації відповідно до визначених в установленому порядку повноважень у сфері протидії торгівлі людьми:

1) забезпечують проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми;

2) організують проведення інформаційних кампаній, у тому числі з використанням засобів масової інформації;

3) забезпечують створення і підтримку „гарячих ліній”, пунктів консультування та розповсюдження інформаційно-просвітницьких матеріалів з питань попередження торгівлі людьми;

5) співпрацюють з об’єднаннями громадян з питань попередження торгівлі людьми;

6) відповідно до визначеної Кабінетом Міністрів України процедури беруть участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

7) забезпечують впровадження та функціонування Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

8) реалізують заходи, що сприяють викоріненню передумов торгівлі людьми, зокрема, щодо попередження насильства в сім’ї та дискримінації за ознакою статі;

9) вживають заходів для підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми серед батьків та осіб, які їх замінюють, та осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах.

Важливими суб’єктами протидії торгівлі людьми є міжнародні організації та представництва. Найбільш активними у сфері протидії торгівлі людьми в Україні є Представництво Міжнародної організації з міграції, Координатор проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Програма викорінення найгірших форм дитячої праці Міжнародної організації праці, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), ЕКПАТ, Рада Європи, іноземні посольства. Окрім надання коштів на діяльність з протидії торгівлі людьми в Україні, міжнародні організації та представництва впливають на основні засади формування національної політики з протидії торгівлі людьми, сприяють вивченню та впровадженню кращих практик іноземного досвіду у сфері протидії торгівлі людьми.

Приватні підприємства також беруть участь в заходах з протидії торгівлі людьми. Їхня участь, як стверджує К.Б. Левченко, зосереджується переважно на трьох основних напрямах:

1. Формування бюджету бізнес-організацій, спрямованого на

реалізацію соціально важливих програм громадських та благодійних організацій, фінансування соціальноспрямованих проектів та програм. У такій ситуації бізнес-структури виконують роль донорських організацій.

2. Формування та реалізація власних програм (спільно з партнерами з інших бізнес-структур, третього сектору тощо). У такій ситуації вони часто мають працівника, який фактично організовує роботу, як це робиться в громадських організаціях. Бізнес-структури розглядаються як учасники реалізації соціально важливих програм та проектів.

Підрівень другого рівня – створення бізнесменами або бізнес-

структурами благодійних фондів, які реалізують різноманітні соціальні програми.

3. Формування соціально-відповідального бізнесу в глибинному

розумінні цього поняття, коли соціальна складова закладена в основну діяльність самих організацій або пов’язана з такою діяльністю. В такому разі мова йде про добровільне прийняття та втілення у життя соціальних стандартів та ідеологічних принципів, які виходять за межі бізнесу і пов’язані з ідеями загальнолюдських цінностей, прав людини, прав дитини тощо.

Серед представників комерційних структур ініціативи у сфері протидії торгівлі людьми в Україні підтримують і впроваджують мобільні оператори Київстар, Лайф та МТС, компанія Майкрософт, Укртелеком, БІЛАЙН, рекламне агентство «Leo Burnett» тощо.

Важливими суб’єктами протидії торгівлі людьми є представники

цільових груп, з якими проводиться соціальна, педагогічна, соціально-педагогічна робота. Сюди, перш за все, можемо віднести представників групи ризику для здійснення профілактичної діяльності, постраждалих осіб та членів їхніх сімей для надання допомоги та захисту. У цих випадках зазначена категорія осіб є одночасно і суб’єктом, і об’єктом діяльності з протидії торгівлі людьми.

Використання сучасних технологій, котрі стимулюють активність цільової групи, сприяють тому, що, наприклад, учні організовують учнівські громадські об’єднання, волонтерські організації, лекторські групи. Одним із напрямів діяльності таких об’єднань є навчання своїх ровесників правам дитини, запобіганню і протидії таким явищам, як насильство, торгівлі дітьми, експлуатація та дискримінація.

Важливою умовою успішності реалізації політики з протидії торгівлі людьми в Україні є налагодженість та дієвість механізмів взаємодії суб’єктів цієї роботи. Це також є і основним принципом протидії торгівлі людьми, визначеним у законодавстві.

Стаття 3. Основні принципи протидії торгівлі людьми

1. Діяльність, спрямована на протидію торгівлі людьми, ґрунтується на таких принципах:

…5) взаємодії органів виконавчої влади між собою, з відповідними органами досудового розслідування та з громадськими і міжнародними організаціями.

Закон України «Про протидію торгівлі людьми»

Поняття взаємодії розкривалося багатьма зарубіжними і вітчизняними вченими й дослідниками в галузі філософії (Платон, Аристотель, Спіноза, Т. Гоббс, І. Кант), педагогіки (Л. Виготський, Е. Ільєнковий), психології (Ю. Неймер, В. Крисько), соціології (Р. Дарендорф, Л. Козер, Д. Романс, П. Блау, Г. Мід, Г. Блумер, Д. Морено, Л. Майбородова, М. Рожков), соціальної педагогіки (І. Звєрєва, С. Терницька). За визначенням С. Терницької, «взаємодія – це цілеспрямований взаємовплив активних діючих систем, що сприяє їх взаємозбагаченню і посиленню виховного потенціалу». Таким чином, під взаємодією в соціальній сфері ми будемо розуміти діяльність, котра забезпечує позитивні соціальні зміни.

Налагодження та дієвість взаємодії між різними суб’єктами протидії торгівлі людьми залежить від ряду умов, зокрема таких, як визначеність ролі та функцій кожного суб’єкта протидії торгівлі людьми, порядку взаємодії; наявність національних, обласних та місцевих механізмів взаємодії; врахування людського фактора (особистісні стосунки, особисті якості та психологічні ролі учасників взаємодії); дотримання принципів пріоритетності партнерства, прозорості, балансування між загальними та індивідуальними інтересами учасників взаємодії; наявність спільної діяльності на всіх її етапах (планування, виконання, моніторинг та оцінка, аналіз).

Для забезпечення цих умов важливо визначити коло потенційних партнерів, сферу їх компетенції; формально оформлювати взаємодію у вигляді меморандумів, договорів та інших документів; залучати до взаємодії оптимальну кількість суб’єктів для поєднання діяльності з протидією насильству та жорстокому поводженню з дітьми, експлуатації, дискримінації; підвищувати мотивацію до взаємодії керівників організацій чи програм, лідерів організацій і структур; забезпечувати спільну діяльність партнерів на всіх етапах взаємодії (планування, виконання, моніторинг та оцінка, аналіз); визначити відповідального за управління взаємодією; регулярно підтримувати контакти з партнерами; дослідити наявні національні, обласні та місцеві механізми взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, сферу їх діяльності; визначити ролі, функції та завдання учасників взаємодії; визначити ризики взаємодії, виходячи з особистісних стосунків, особистісних якостей та психологічних ролей учасників взаємодії, та врахувати їх при плануванні взаємодії; визначити інтереси кожного учасника взаємодії; досягнути домовленостей про взаємодію, враховуючи інтереси учасників взаємодії; визначити порядок прозорого спілкування, прийняття рішень; використовувати наявний досвід позитивного конструктивного вирішення конфліктних ситуацій.

Дослідження стану взаємодії загальноосвітніх навчальних закладів з іншими суб’єктами протидії торгівлі людьми дозволило виділити низку проблем. Серед них варто зазначити відсутність або недостатність взаємодії, недостатність знань про ролі та функції суб’єктів протидії торгівлі людьми, існуючих механізмів взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми на національному, обласному та місцевому рівнях, що перешкоджало визначенню кола потенційних партнерів; нерегулярний та поодинокий характер взаємодії; переважання неформальної взаємодії над формальною з підписаними документами.

Важливо відзначити специфічну роль сільського загальноосвітнього закладу в налагодженні взаємодії. Вона пов’язана, перш за все, з особливостями сільського способу життя та станом села в сучасних умовах. Як зазначає Т. Глущук, «школа є по суті єдиним освітньо-виховним і культурним центром роботи з дітьми і молоддю у сільській місцевості». Тому доцільно говорити про значну роль сільської школи в організації взаємодії з місцевою громадою, її педагогізації. С. Харченко стверджує, що «взаємодія школи й сільського соціуму дозволяє створити інтегративний освітньо-виховний простір, що включає в себе інтеграцію культурно-просвітньої, соціальної, трудової роботи з дітьми й дорослими». А головну координуючу роль, на думку Ю. Поліщука, має взяти на себе соціальний педагог загальноосвітнього навчального закладу. «… необхідність активізації зусиль, спрямованих на педагогізацію позашкільного соціуму в мікрорайоні загальноосвітнього навчального закладу з метою їх упорядкування, на нашу думку, є важливим професійним обов’язком соціального педагога …» .

Взаємодія суб’єктів може відбуватися на рівні однотипної категорії суб’єктів і на рівні двох чи більше категорій суб’єктів. На рівні однотипної категорії суб’єктів взаємодія відбувається, наприклад, лише між державними структурами, між громадськими організаціями чи між міжнародними організаціями. Вона також відбувається і на рівні двох чи більше категорій суб’єктів, наприклад між державно структурою і громадською організацією чи між державною структурою, громадською і міжнародною організацією. Таким чином, кожний суб’єкт може одночасно перебувати у взаємодії з більш ніж одним іншим суб’єктом протидії торгівлі людьми.

Поширеними формами організації взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми є міжвідомчі координаційні ради, комісії, експертні робочі групи, мережі, коаліції тощо.

Міжвідомча координаційна рада з питань протидії торгівлі людьми, що була створена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1961 від 25 грудня 2002 р., стала платформою для взаємодії та координації діяльності різних суб’єктів виконання політики з протидії торгівлі людьми.

Вона була реформована у Міжвідомчу раду з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми, створену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 05.09.2007 р. № 1087 «Про консультативно-дорадчі органи з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми». Її бездіяльність і неспроможність слугувати сприянню взаємодії та координації в питаннях протидії торгівлі людьми викликала хвилю критики з боку і державних структур, і громадських, і міжнародних організацій. Досвід роботи та порівняльний аналіз діяльності двох рад показав, що виділення однієї тематики для діяльності такого консультативно-дорадчого органу замість об’єднання декількох є умовою не лише успішності роботи, але й взагалі роботи.

При Міжвідомчій координаційній раді з питань протидії торгівлі людьми було створено експертну робочу групу з питань протидії торгівлі людьми. До її складу входили представники усіх задіяних державних структур, громадських та міжнародних організацій. Існувала практика спільної ініціації та організації засідань експертної робочої групи. Так, громадська організація Центр «Ла Страда-Україна» у середньому ініціював та допомагав у проведенні 1–2 таких засідань на рік. Останнє з таких засідань у 2008 р. було присвячене темі моніторингу державної політики протидії торгівлі людьми.

На обласному рівні основними формами організації взаємодії є обласні ради або комісії з питань протидії торгівлі людьми. Їх діяльність координують обласні управління у справах сім’ї та молоді.

Іншою формою організації взаємодії на обласному рівні є дорадчі органи. Відповідно до спільного наказу семи міністерств та відомств, яким встановлено порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, що опинилися в складних життєвих обставинах, дорадчі органи створюються для здійснення координації між суб’єктами та комплексного вирішення питань таких сімей при управліннях у справах сім’ї, молоді та спорту. До складу дорадчого органу входять: начальник управління (відділу) у справах сім’ї, молоді та спорту, директор центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, начальник служби у справах дітей; також за запрошенням управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту: керівники управлінь охорони здоров’я, керівники управлінь освіти і науки, керівники органів праці та соціального захисту населення, керівники органів внутрішніх справ, керівники установ виконання покарань, керівники інших структурних підрозділів місцевої адміністрації, представники підприємств, установ, організацій та об’єднань громадян. На засіданнях дорадчого органу приймається рішення про взяття сім’ї під соціальний супровід або про відсутність такої необхідності та розподіляються функції кожного суб’єкта стосовно вирішення складних життєвих обставин цієї сім’ї. Ефективна взаємодія суб’єктів дорадчого органу є умовою успішності профілактики не лише торгівлі дітьми, а й багатьох інших негативних явищ у суспільстві, як то бездоглядність і безпритульність, втягнення дітей у злочинну діяльність, жебракування.

Створення мереж є важливою формою організації взаємодії між різними суб’єктами. З 2004 р. в Україні діє Всеукраїнська мережа громадських організацій з протидії комерційній сексуальній експлуатації дітей ЕКПАТ. Існує 71 група у 64 країнах світу, що входять до складу мережі. В Україні до складу мережі входять 25 громадських організацій. Мережа зосереджує свою діяльність за такими напрямами: відстоювання інтересів та лобіювання необхідних змін у законодавстві для захисту дітей від жорстокого поводження та задля повного викоренення КСЕД; розробка, реалізація та моніторинг Плану дій України з питань захисту дітей від комерційної сексуальної експлуатації; превентивно-освітня робота з дітьми та сім’ями у сфері протидії КСЕД; підготовка спеціалістів у сфері протидії КСЕД; надання допомоги потерпілим від комерційної сексуальної експлуатації з метою їх соціально-психологічної реабілітації та реінтеграції в суспільство; сприяння співробітництву між державними та недержавними інституціями, а також громадами у сфері захисту дітей від комерційної сексуальної експлуатації; здійснення регулярного обміну інформацією між громадськими організаціями, а також між громадськими організаціями та державними структурами; співпраця із засобами масової інформації щодо захисту дітей від будь-яких порушень та підвищення поінформованості громадськості з проблеми КСЕД; сприяння проведенню наукових досліджень щодо проблеми КСЕД; налагодження співпраці з міжнародними громадськими організаціями, підтримка міжнародних контактів та зв’язків, утворення міжнародних спілок, об’єднань, укладення угод, участь у здійсненні заходів, що не суперечать міжнародним зобов’язанням України. У мережі виокремлено окремий напрям – молодіжна секція, до складу якої входить молодь. Заклик до участі дітей та молоді в політиці знайшов своє практичне втілення в роботі мережі.

Іншим прикладом організації взаємодії є Коаліція за безпеку дітей в Інтернеті. Вона створена в Україні з ініціативи компанії «Майкрософт-Україна» у 2008 р. з метою профілактики потрапляння дітей в небезпечні ситуації через користування електронною мережею Інтернет. До Коаліції приєдналися громадські організації, державні та комерційні структури, громадські діячі. Протягом 2008 р. коаліцією або з її ініціативи та за її участю організовано та проведено низку заходів: презентовано дитячий сайт «ОН-ляндія» щодо безпеки в Інтернеті, проведені прес-конференція, навчальний семінар для працівників МВС України на тему боротьби із розповсюдженням дитячої порнографії, «круглий стіл» у Верховній Раді України на тему «Безпека дітей в Інтернеті», навчання консультантів та волонтерів для надання консультацій з безпечної поведінки в Інтернеті на Національній «гарячій лінії» з питань запобігання торгівлі людьми.

Тренерська мережа – є формою організації взаємодії групи експертів, тренерів, лекторів, котрі здійснюють профілактику торгівлі дітьми. На базі Центру «Ла Страда-Україна» така мережа працює з 2000 р. Аналіз практичного десятирічного досвіду роботи Національної тренерської мережі Центру дозволяє узагальнити її основні переваги, а саме можливість охопити значну кількість учасників заходами з профілактики торгівлі людьми; можливість широкого географічного покриття заходами; доступ до сільської місцевості, невеликих міст; поширення кращих моделей профілактичної роботи, передового досвіду; широке розповсюдження інформаційних та навчально-методичних матеріалів у місцях, де є брак інформації. Стратегія роботи та розвитку тренерської мережі планується на основі здійсненого моніторингу та оцінки роботи, аналізу попереднього досвіду, наукових досягнень, практичної доцільності, зокрема дзвінків, які надходять на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання торгівлі людьми, запитів та відгуків. Метод «рівний рівному» знаходить своє практичне втілення в життя і допомагає досягнути очікуваних результатів. Члени тренерської мережі виступають експертами з питань запобігання торгівлі людьми на обласному рівні, входять до складу обласних постійно діючих комісій з питань обміну інформацією та координації зусиль у сфері протидії торгівлі людьми. Члени мережі є висококваліфікованими тренерами з інших дотичних питань – запобігання насильству та жорстокому поводженню, експлуатації дитини (сексуальної, трудової) тощо. Об’єктами профілактичної роботи, здійснюваної лекторами та тренерами, в навчальних закладах є учні та студенти, батьківська громада, педагогічні працівники.

Таким чином, можемо зробити висновок, що за своєю сутністю суб’єкти протидії торгівлі людьми являють собою систему державних органів, громадських та міжнародних організацій, приватних підприємств, а також окремих осіб, які мають спільні інтереси. Ступінь і форма участі кожного суб’єкта протидії різноманітні, так само як його роль та обов’язки.