Ковальчук Л.Г.

Мета: сформувати знання про суть комплексного підходу до протидії торгівлі людьми, дати уявлення про основні напрями державної політики.

Основні поняття теми: протидія торгівлі людьми, попередження, боротьба, надання допомоги, зпхист постраждалих.

План:

• розвиток національної політики з протидії торгівлі людьми;

• профілактика торгівлі людьми;

• діяльність правоохоронних органів з переслідування та покарання злочинців;

• робота з постраждалими від торгівлі людьми та членам їх сімей.

Починаючи з 1997 р., коли в Україні розпочиналась активна діяльність з протидії торгівлі людьми, національна політика зазнала значних змін починаючи від необхідності привернення уваги до проблеми і закінчуючи здійсненням спланованого моніторингу та оцінки реалізації державної політики у цій сфері з виробленням рекомендацій для подальшого вдосконалення роботи.

Протидія торгівлі людьми – система заходів, спрямованих на подолання торгівлі людьми шляхом її попередження і боротьби з нею та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Протягом 2008 – 2010 рр. основними пріоритетами в розвитку національної політики у сфері протидії торгівлі людьми можна назвати такі: розробки та лобіювання прийняття комплексного закону з протидії торгівлі людьми, поглиблене вивчення нових тенденцій і стану розвитку проблеми та заходів у відповідь (вивчення потреб постраждалих від торгівлі людьми, внутрішньої торгівлі людьми, впровадження ґендерних підходів у діяльність із запобігання торгівлі людьми, оцінка ситуації з профілактикою торгівлі людьми в системі професійно-технічної освіти, вивчення зв’язку торгівлі людьми з іншими проблемами, такими як домашнє насильство, трудова міграція), виокремлення потреб та інтересів дітей серед інших об’єктів здійснюваної роботи, впровадження національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми, залучення бізнес-структур до діяльності з протидії торгівлі людьми, формування системи прозорості у висвітленні державної політики з протидії торгівлі людьми, організація та здійснення профілактичної роботи, збільшення кількості судових вироків для злочинців.

У цілому, характеризуючи національну політику, слід зауважити, що відповідно до міжнародних стандартів вона будується в трьох основних напрямах – організація та здійснення профілактичної роботи; реабілітація та реінтеграція постраждалих від торгівлі людьми; переслідування та покарання злочинців.

Стаття 4. Основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми

1. Основними напрямами державної політики у сфері протидії торгівлі людьми є:

1) попередження торгівлі людьми шляхом підвищення рівня обізнаності населення, превентивної роботи, зниження рівня вразливості населення, подолання попиту;

2) боротьба із злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, шляхом виявлення злочинів торгівлі людьми, осіб, причетних до скоєння злочину, притягнення їх до відповідальності;

3) надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їхніх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми.

Профілактика торгівлі людьми є одним із завдань діяльності усіх суб’єктів протидії торгівлі людьми у різному обсязі. Найчастіше вона розуміється як здійснення інформаційно-просвітницької та освітньої роботи з підвищення рівня усвідомленості проблеми та формування навичок безпечної поведінки. Однак, тут слід зауважити про необхідність здійснення роботи з мінімізації впливу всіх чинників, що впливають на існування проблеми торгівлі людьми в суспільстві.

Попередження торгівлі людьми – система заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до торгівлі людьми.

Таке розуміння профілактичної роботи вимагає впровадження комплексних освітніх і просвітницьких навчальних програм, повну інтеграцію тематики в навчально-виховну систему в поєднанні з такими актуальними напрямами профілактичної роботи як попередження насильства, жорстокого поводження з дітьми і їх експлуатації, ґендерної дискримінації тощо.

Значну роль у профілактиці торгівлі людьми відіграють навчальні заклади та органи управління освітою, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служби зайнятості, громадські та міжнародні організації.

На рівні Міністерства освіти і науки (з грудня 2011 р. – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту) України велася активна нормотворча робота, яка є складовою системи державної політики у сфері протидії торгівлі людьми. Розпочалася вона в 1998 р. з інструктивно-методичного листа від 2 квітня, де Міністерство рекомендувало навчальним закладам включати тематику попередження торгівлі жінками в навчально-виховний процес. За ним слідували ще 12 наказів, які прямо чи опосередковано стосувалися проблем і заходів з профілактики торгівлі людьми, зокрема дітьми (див. табл. 1)

Накази МОН України від 28.12.2002 р. № 762 «Про концепцію Міністерства освіти і науки України щодо профілактики залучення дітей до незаконних форм праці»; від 10.11.2005 р. № 649 «Про проведення у 2005 – 2007 рр. інформаційно-освітніх заходів у навчальних закладах із питань запобігання торгівлі дітьми»; від 23.08.2006 р. № 631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства, щодо захисту прав неповнолітніх»; від 25.12.2006 р. № 844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»; від 28.12.2006 р. № 865 «Про проведення соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових мігрантів»; від 20.01.2007 р. № 27 «Про заходи Міністерства освіти і науки України на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2007 – 2009 рр.»; від 4.04.2007 р. № 279 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7.03.2007 р. № 410 «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.», від 21.06.2007 р. № 531 «Про виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту з питань профілактики злочинності та проявів насильства серед учнівської молоді, безпритульності і бездоглядності дітей»; від 25.12.2007 р. № 1176 «Про організацію і проведення соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових мігрантів у 2008 р.»; від 19.03.2009 р. № 255 «Про організацію інформаційно-просвітницької роботи в закладах освіти у 2009– 2010 рр. щодо запобігання торгівлі людьми»; від 29.03.2011р. № 292 «Про організацію інформаційно-профілактичної роботи щодо запобігання торгівлі, експлуатації та жорстокого поводження з дітьми у 2011 році».

Боротьба з торгівлею людьми є невід’ємною складовою частиною діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Їх головними завданнями, відповідно до положень Закону України «Про протидію торгівлі людьми», є: 1) виявлення причин та передумов, що сприяють торгівлі людьми, та вжиття заходів щодо їх усунення; 2) забезпечення безпеки осіб, які визнані потерпілими від торгівлі людьми, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у справах щодо торгівлі людьми; 3) виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми; 4) притягнення до відповідальності, у тому числі кримінальної, осіб, причетних до торгівлі людьми; 5) забезпечення відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми; 6) інформування суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та громадськості щодо результатів діяльності у сфері боротьби з торгівлею людьми.

Відповідно до даних Міністерства внутрішніх справ України, в період з 2001 р. по 2008 р. органами внутрішніх справ України виявлено 2289 злочинів, передбачених ст. 149 («Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини») Кримінального кодексу України; установлено місцезнаходження та повернуто в Україну 2578 потерпілих від торгівлі людьми, у тому числі 262 дітей. У 2009 р. таких злочинів було виявлено 279, у 2010 р. – 257.

Наступним важливим напрямом протидії торгівлі людьми є робота з постраждалими від торгівлі людьми та членами їх сімей. Одразу ж звернемо увагу на важливість розмежування термінів – особа, яка постраждала від торгівлі людьми, і особа, яка потерпіла від торгівлі людьми. Термін «потерпілий/потерпіла» є вживаним в юридичній практиці і стосується осіб, стосовно яких є підстави вважати, що вони потерпіли від злочину. Статус особи, потерпілої від торгівлі людьми, надається за фактом порушення правоохоронними органами кримінальної справи щодо торгівлі людьми. Для цього особі необхідно погодитись на співпрацю з правоохоронними органами щодо розкриття злочину торгівлі людьми.

Однак не всі особи, які опинилися в ситуації торгівлі людьми, хочуть чи можуть звертатися до правоохоронних органів з заявами про злочин. Тим не менше це не має стати перешкодою для отримання необхідних послуг. Тому для забезпечення можливості отримання необхідної гарантованої допомоги з боку держави особа має отримати статус постраждалої від торгівлі людьми. Іншими словами, будь-яка особа, потерпіла від торгівлі людьми, є постраждалою. Тоді як не кожна особа, що постраждала від торгівлі людьми, є потерпілою.

Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, – будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень цього Закону.

Надання допомоги та захисту особам, постраждалим від торгівлі людьми, включає в себе надання медичних, психологічних, соціальних, юридичних, соціально-педагогічних послуг, матеріальної допомоги, тимчасового житла, придбання проїзних документів, надання або поновлення документів, професійну підготовку/перепідготовку тощо.

Стаття 16. Права особи, яка постраждала від торгівлі людьми

1. Особа, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє дана особа;

2) медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги;

3) тимчасового розміщення, за бажання постраждалої особи та у разі відсутності житла, в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, який у разі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації зокрема у зв’язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі;

4) відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України;

5) одноразової матеріальної допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку.

У випадку, якщо постраждалими є іноземці та особи без громадянства, яким встановлено статус осіб, які постраждали від торгівлі людьми на території України, вони мають також право на безоплатне отримання послуг перекладача; тимчасове перебування в Україні строком до трьох місяців, який може бути продовжено у разі необхідності, зокрема у зв’язку з їхньою участю як постраждалих або свідків у кримінальному процесі.

Якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що життю, фізичному чи психічному здоров’ю або свободі та недоторканності особи, яка постраждала від торгівлі людьми, загрожуватиме небезпека у разі повернення її в країну походження, після завершення строку її перебування в Україні, в установленому порядку цій особі може бути подовжено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, що є підставою для одержання дозволу на перебування на території України до припинення таких обставин.

Протягом значного періоду часу з 1997-го по 2009 рр. наданням допомоги постраждалим від торгівлі людьми переважно займалися громадські та міжнародні організації. Відповідно до статистики Представництва МОМ в Україні, із січня 2000 р. по вересень 2010 р. 7085 постраждалих осіб отримали допомогу в рамках реінтеграційної програми МОМ.

Центр «Ла Страда-Україна» за період з 1997-го по вересень 2010 рр. надав допомогу 1901 особі. З них за період з 2004-го по вересень 2010 рр. фахівці Центру надали допомогу 867 дітям, постраждалим від торгівлі дітьми та різних форм експлуатації.

У 2010 р. з упровадженням національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми більш вагомою стала робота з надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми з боку центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, дорадчих органів та мультидисциплінарних груп, до складу яких входять представники різних державних структур, що опікуються питаннями допомоги особам, які опинились у складних життєвих обставинах.