Щоб терпляче ставитися до людей, слід визнати неповторність особистості.

Кожна людина унікальна і має свої погляди на життя, які вона визнає єдино правильними. Найважливіше у спілкуванні з людьми - визнати, що інша людина унікальна і бачить світ по-іншому і має на це право! Ми всі різні і неповторні. Ми маємо право на індивідуальність. «Тільки між унікальними осо­бистостями спілкування має сенс», - зазначив М.Мамардашвілі.

Толерантність - це основа свободи, повага до прав іншої людини, це терпимість, ненасильство, культура компромісу.

Для сучасного українського суспільства, яке будується на демократичних засадах, потрібна толе­рантність у стосунках між людьми. Від виховання толерантності у підростаючого покоління залежить бу­ти чи не бути демократичній Україні. Нічим не обмежені свобода і толерантність так само небезпечні, як і насильство над ними. За демократії свобода мас певні обмеження.

Приклад толерантності міститься у словах Вольтера: «Хоч я не поділяю вашої думки, але ладен померти за те, щоб ви мали можливість її висловити».

Толерантність - це діалог, тобто діалогічна форма спілкування.

Виховання толерантності у дітей - це шлях до гуманізації нашого посттоталітарного суспільства.

Тож час вже сьогодні розпочинати в навчальних закладах цей шлях до гуманної атмосфери завтрашньо­го суспільства. Саме в школі можна навчити дітей толерантності під час розв'язання певних конкретних проблем. Слід допомагати їм навчитися розуміти інших людей, пізнавати їхні проблеми, виявляти шляхи взаємодопомоги і взаємодії в щоденних ситуаціях шкільного життя. Толерантність допомагає вихованню здатності бачити і розуміти неповторність іншої людини; сприймати цю неповторність як цінність, тобто виз­навати право іншої людини відрізнятись зовнішнім виглядом, вірою, думками, вчинками. Визнання таких прав іншої людини і є реальним втіленням на практиці прав людини, записаних у відомій Декларації.

Сучасне суспільство, вступивши в третє тисячоліття, кожен день відчуває на собі нові й нові зміни. Досвід старших для молодих втрачає свою актуальність. Ось тут на перший план виходить шлях співробітництва - спільна організація творчості, активної діяльності від планування мети до одержання результатів. Тому взаємна толерантність та взаємна повага і підтримка можлива тільки на шляху партне­рства, коли авторитарний стиль спілкування буде замінено емоційно-особистісним. У його основі мають бути пізнання кожної особистості, терпимість до невдач, створення клімату довіри. Слід зазначити стосов­но діяльності людини у зовнішньому об'єктивному світі, що лише ти види діяльності по-справжньому пре­зентують і розвивають її як особистість, які спонукаються її глибинним «Я» і зв'язаними з ним морально-духовними принципами як безумовними цінностями.

Розвинене ставлення до іншої людний як цінності означає, по-перше, прагнення і здатність індивіда співпереживати її радості і горю, по-друге, - бажання її розуміти, по-третє, всіляке сприяння досягненню нею морально значних цілей у повсякденній діяльності. Виховання у дитини прагнення цінувати людину здійснюється двома шляхами. Перший із них - це докладне розкриття дитині позитивних сторін оточую­чих людей: дорослих, старших дітей чи однолітків. Другий шлях виховання у дитини прагнення цінува­ти особистість людини - це попередження зневажливого ставлення до неї. Таке явище за недоцільних виховних дій може набрати загрозливого характеру.

На сучасному етапі розвитку суспільства все більшої актуальності та визнання набуває ідея толерантної педагогіки. Виникає потреба по-новому подивитися на світ, подолати бар'єри і перепони, які роз'єднують людей. Важливого значення набуває поєднання теорії й педагогічної практики у вихованні учнівської молоді в дусі толерантної педагогіки. Аналіз вивчених наукових робіт допоміг нам зробити висновок: толерантність з ідеї, декларо­ваної окремими філософами, вченими, педагога­ми, перетворилася в міжнародну норму загально­людського спілкування, яка потребує вивчення, викликає необхідність впровадження в практику освітньої діяльності. Тому зовсім не випадково ідеї толерантної педагогіки лягають в основу багатьох експериментальних досліджень сучасності, адже виховання в молодого покоління потреби і готов­ності до конструктивної взаємодії з людьми неза­лежно від їхньої національної, соціальної, релігій­ної приналежності, світогляду, мислення й пове­дінки, визначення та обгрунтування педагогічних умов впровадження ідей педагогіки толерантності, система управлінської діяльності навчального за­кладу із спрямуванням на виховання рис толерант­ної особистості стають предметом апробації нових технологій, програм, систем.

Перегляд психолого-педагогічної літератури засвідчив, шо дослідники зосереджуються, голо­вним чином, на обгрунтуванні загальних теоре­тичних основ виховання толерантності учнівської молоді. При цьому недостатньо уваги приділено пошукам форм і методів толерантного виховання учнівської молоді в процесі методичної та навчаль­но-виховної роботи, використанню кращих взір­ців зарубіжного досвіду, шо негативно позначається на результатах теорії й практики розв'язання пробле­ми. Це стало поштовхом для початку експерименталь­ного дослідження проблеми створення моделі школи толерантності.

Орієнтовна концепція толерантності

Актуальність виховання толерантності учнів у сучас­ному українському суспільстві великою мірою зумов­люється тим, що перед світом досі стоїть проблема не­терпимості та неповаги, що спричинена економічною нестабільністю, соціальною нерівністю, проявами ворожого націоналізму, активізацією злочинності, терориз­му, технологічними катастрофами та соціальними потрясіннями.

У Декларації принципів толерантності, яка була схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на XXVIII сесії 16 листопада 1995 р., було започатковано всесвітній рух толерантності і підкреслено його важ­ливість в сучасному світі, який характеризується гло­балізацією економіки, зростаючою мобільністю, швид­ким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалеж­ності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформу­ванням соціальних моделей.

Процеси глобалізації вивели проблему толерантності на одне з чільних місць у переліку актуальних для по­дальшого розвитку людства, якій належить пріоритет у розвитку ідей толерантності.

Особливої актуальності набуває толерантність в умовах гуманізації освіти, яка неможлива без пере­гляду звичних для педагогічної практики форм і способів педагогічного впливу, взаємодії вчителя та учня.

Сутність, особливості та фактори виховання толерантності

Толерантність - властивість переносити несприятли­вий вплив яких-небудь факторів, бути поблажливим, терпимим до чиїхось думок, поглядів, вірувань.

Толерантність - відсутність вимог і заборони, коли це можливо.

Толерантність - визнання права іншого чинити і мислити інакше.

Толерантність - це активне ставлення, свідомий вибір особистості, визнання нею прав і свобод іншого, свого роду, формування соціальної взаємодії.

Толерантність є ключовим духовно-моральним прин­ципом громадянського суспільства.

Толерантність в шкільному колективі - це:

• співробітництво, дух партнерства;
• готовність миритися з чужою думкою;
• повага людської гідності;
• повага прав інших;
• прийняття іншого таким, яким він є;
• здатність поставити себе на місце іншого;
• повага права бути іншим;
• визнання рівності інших;
• терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки;
• відмова від домінування шкоди і насильства.

Сутнісними характеристиками толерантної взаємодії є визнання і прийняття рівноправного існування різно­манітних думок, переконань, здатність до самоконтро­лю, насамперед у сфері емоцій, потреба у свободі влас­ного вибору і повага до свободи вибору інших.

Толерантність знаходить своє вираження в двох пло­щинах психічної активності: в одній з них - як внутрішня установка і ставлення особистості та колек­тиву, в другій - як дія чи суспільна норма здійснюва­на через закон і традицію.

Практично орієнтовані напрями толерантності школярів:

1. діалог рішень;
2. діалог культур;
3. мирне співіснування держав:
4. розвиток людських контактів;
5. формування менталітету толерантності.

Особливості виховання толерантності:

• гуманізація і демократизація особистісннх взасмин у дитячому колективі;
• перехід школи від авторитарності до співробітницт­ва та взаєморозуміння.

Основні фактори толерантної поведінки:

• повага до прав і свободи вибору інших;
•     рівень активності та самоконтролю в сфері прояву емоцій;
•     адаптивний тип поведінки (відмова від претензій на абсолютну і остаточну істину, потреба у самови­раженні, почуття власної гідності, впевненість у собі, прагнення  бути  вільним  у  виборі  своїх життєвих цілей і їх реалізації, відчуття спільних з іншими людь
  ми, цінностей, принципів, історії, життєвою шляху, розуміння необхідності дотримання прав людини, по­ступливість, делікатність, тактовність, спокій, доб­розичливість,люб'язність);

• конструктивність    стратегій    комунікативної взаємодії, що виявляється в орієнтації на діалог, комп­роміс, співробітництво;

• життєвий оптимізм (розуміння необхідності іншо­го, відмінностей і особливостей як моментів цілого, відкритість, компетентність):
• поміркованість і критичність у сприйнятті суспільного життя.

Метою виховання толерантності є:

• оволодіння гуманістичними цінностями, що ле­жать в основі міждержавних відносин і взасмин між громадянами однієї країни;

• формування засад загальнолюдської цивілізації;
• виховання поваги до людської особистості;
• формування вмінь сприймати життя у його багатоаспектному вимірі.

Завдання:

              1. Озброєння знаннями про толерантність.

2. Формування установки на толерантну поведінку.
3. Створення умов для виховання толерантності.

             4.Формування практичних умінь і навичок толерантної взаємодії.

    5.Вироблення стійкості до конфліктів у поліетнічному, міжкультурному та міжконфесійному сере­довищі; вироблення особистих навичок розв'язання конфліктів.

6. Озброєння вміннями аналізувати ситуації у на­вчальному закладі, сім'ї, класному колективі.
7. Вироблення вміння самоаналізу власних вчинків та поведінки.

Толерантність має стати одним із головних елементів розбудови українського суспільства.

Умови формування толерантності в учнів та вчителів

Активність формування толерантної поведінки учнів забезпечується за таких, педагогічних умов:

• формування ціннісних орієнтацій;
• наявність знань про сутність та історичні форми то­лерантності;
• залучення учнів до соціальної діяльності, що перед­бачає активну участь у взаємодії з іншими суб'єктами;
• врахування вікової специфіки у вихованні толе­рантності;
• єдність вимог школи, сім'ї та громадськості у ви­хованні толерантності;
• розвиток здатності та емоційно-вольової готовності учня до рівноправного спілкування з іншими.

Умови формування толерантності вчителя:

   • підвищення рівня інформованості про сутнісні та змістові характеристики толерантності, про особливості вивчення толерантності у межах різних галузей знань та постановки проблеми у педагогіці;

• формування толерантності в особнстісній системі цінностей вчителя та перетворення її у регулятивний принцип професійної діяльності;
• структурування гуманістичних стосунків у системі учснь-учень, учень-педагог, педагог-учень, педагог-батьки;
• урізноманітнення   навчальних,   ігрових,   дис­кусійних форм і тренінгів у педагогічному процесі;
• систематичний   педагогічний   моніторинг   стану сформованості толерантності кожного учня;

• забезпечення науково-методичної бази навчально-виховного процесу з проблем виховання толерантності.

Шляхи і форми впровадження мети і завдань виховання толерантності

Провідними шляхами реалізації мети і завдань ви­ховання толерантності є:

• навчально-пізнавальна діяльність учнів;
• позакласна та позашкільна виховна робота;
• родинно-шкільний навчально-виховний простір.

Вони включають такі аспекти:

- Пропаганда знань про загальнолюдські цінності, впровадження їх у життя.

- Визначення проблем, які існують у кожної особистості.

- Розвиток здатності учнів до толерантного мислення.

- Реалізація   принципу  толерантності   і   правової культури в процесі спілкування на основі активної взаємодії.

- Накопичення досвіду нової соціальної взаємодії на основі поваги до прав людини.

- Забезпечення полікультурної освіти і виховання, розвиток діалогу культур.

Ефективність виховання толерантності значною мірою залежить від цілеспрямованості навчально-ви­ховного процесу, форм його організації. Особлива роль тут належить предметам соціально-гуманістичного та художньо-естетичного циклу: рідної мови, літератури, етики, історії, природничих наук, образотворчого мис­тецтва тощо.

У процесі позакласяої та позашкільної роботи доцільними є такі:

• клуби (Гармонія людини і суспільства);
• акції (Діти проти бідності);
• конкурси плакатів (Європа вчора, сьогодні, завтра);
• форуми (Держава, яка чує дітей);

• тижні толерантності  (ввічливості, відкритості, тактовності, взаєморозуміння);
• диспути і дискусії («Право на захист  честі і гідності» );
• захист класних моральних кодексів;
• ігри-тренінги (Думати інакше - добре чи погано?);
• семінари-практикуми (Толерантність. Вчимося жити разом);

• педагогічні та методичні ради (Аналіз стосунків «вчитель-учень» із погляду педагогічної толерантності).

Запропонована концепція дає підстави для визначен­ня проблеми толерантності як однієї з найбільш акту­альних для вітчизняної педагогіки.

Вислови про толерантність

Щаслива людина та, яка дарує щастя багатьом людям

( Дені Дідро, французький математик)

Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Мольєр, французький драматург)

Ображаючи іншого, ти не турбуєшся про самого себе (Леонардо да Вінчі, італійський художник епохи Відродження)

Людина, яка робить  щасливими інших, не може бути сама нещасною. (Гельвецій, французький філософ)

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання людини (Сааді, перський поет)

Підняти слабкого – цього замало: треба ще його потім і підтримати (Вільям Шекспір, англійський драматург)

Легше вирішує і засуджує той, хто менше змилується (Джордано Бруно, італійський мислитель)

Дійсна ознака, за якою можна впізнати справжнього мудреця, - терпимість. (Генрік Ібсен, норвезький драматург)

Гідність людини полягає у тому, щоб любити тих, хто ії ображає (Марк Аврелій, давньоримський імператор і філософ)

Привчи свій розум до сумніву, а серце до терпимості! (Георг Ліхтенберг, німецький учений і публіцист)

Гармонія і різноманіття

Це свято запровадили в 1996 році за рішення Генеральної Асамблеї ООН. Саме цього дня ЮНЕСКО ухвалило Декларацію принципів терпимості. У Декларації йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Також сказано: «терпимість – це те, що робить можливим досягнення миру та веде від культури війни до культури миру».

Терпимість – це гармонія в різноманітності. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична та правова потреба.

Пропагування терпимості має особливу важливість у сьогоднішню епоху стрімкого посилення глобалізації та взаємозалежності.

Різноманіття – це безцінна переваг, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях стали ознакою сьогодення і нашій країні. Але толерантність  спроможна розряджати потенційні конфлікти.

Цього дня за традицією в багатьох країнах проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.

Для української мови поняття «толерантність» відносно нове и однозначного тлумачення поки що немає. Для того, щоб краще зрозуміти походження цього слова, пропонуємо невеликий лінгвістичний екскурс:

Tolerancia (іспан.) -  здатність визнавати відмінність від власних ідей чи помислів.

Tolerancе ( франц.) -  ставлення. Під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама;

Tolerancе (англ..) – готовність бути терплячим;

Kuan rong  (китайська)- дозволяти. Приймати, бути у відношенні до іних милосердним;

Tasamul’ (араб.) -  прощення, милосердя, терпіння, чуйне ставлення до інших.