Особливості організації освітнього середовища: середовище, що належить дітям.

Роль учителя у формуванні психологічно безпечного середовища. Забезпечення права вибору. Формування спільних цінностей.

Мета: психопрофілактика психічного здоров’я педагогів, розвиток самоусвідомлення, саморефлексії, самоаналізу як необхідних складових здоров’я вчителя.

Завдання:

• поінформувати вчителів про наявні методи профілактики й боротьби зі стресом;
• сприяти формуванню практичних навичок володіння собою в різних ситуаціях, збагачувати психологічну компетентність педагогів.

Хід заняття

1. Знайомство (МАК)

Вибір картки, яка може бути використана у якості «візитки» (тобто представити себе іншим членам групи). Учасники діляться на пари і розповідають один одному, чому саме цю картку обрали. Потім учасники сідають у коло, виходять по черзі пари і розповідають від першої особи про свого напарника.

2. Повідомлення мети і завдань заняття. Вправа «Повітряні кулі» (5 хв)

Психолог демонструє учасникам три надутих повітряних кулі. Одна надута дуже сильно, друга – дуже слабко, а третя – в міру.

Питання для обговорення:

• Як ви думаєте, чим ці три кулі відрізняються одна від одної? (за ступенем наповненості повітрям)
• Що загрожує кулі, яка надута надмірно? (вона може луснути)
• Що загрожує кулі, що надута дуже слабко? (вона занадто м’яка і не може зберегти форму кулі навіть за незначного натискання на неї)
• Яка куля довше «проживе»? (у міру надута)
• Чи траплялося вам бачити людину, про яку можна було сказати, що вона от-от лопне?
• Як ви думаєте, які почуття її переповнюють?

Коментар психолога. Дуже часто джерелом проблем є надмірно роздуті побоювання і турботи. «Що буде, якщо я не впораюся?», «А що, коли я погано справлюся з дорученою мені справою?». До чого призводить така зосередженість на поганих думках? У людини псується настрій. Той, хто занадто багато переживає, уже втрачає свою енергію і тому не може знайти в собі сили для вирішення цілком посильних проблем. Той, хто занадто «кипить» від злості, роздратованості не може знайти в собі сили для позитивного, неагресивного виходу із ситуації. Або навпаки, коли вчитель не бачить перспектив у майбутньому, не має сил для подолання проблем, так би мовити «здувся», такий вчитель безініціативний, пливе за течією. Тому ми сьогодні і будемо говорити про вчителя НУШ. Отже, мета нашого заняття – допомогти усвідомити наявність проблемних зон в особистісній і професійній сферах, сприяти підвищенню мотивації до саморозвитку і самореалізації, формувати навички групового співробітництва. І, найголовніше, психопрофілактика психічного здоров’я педагога.

3. Визначення очікувань від заняття. Вправа «Чарівна скринька»

Учасники пишуть на стікерах, а потім по черзі розповідають, чого саме вони чекають від заняттяі кидають стікери у скриньку

4. Вправа «Кола підтримки» (10 хв)

Учасникам роздають форму для заповнення "Кола підтримки". Їх просять записати імена людей, що оточують їх, у відповідні круги. Вони записують власне ім'я в круг, в якому написано "Я" Потім в крузі, який позначений "НАЙБЛИЖЧІ МЕНІ ЛЮДИ", вони записують імена своїх коханих людей, з якими їм подобається проводити час (наприклад, мати, батько, друг, вихователь/учитель, двоюрідний брат і ін.) У крузі, позначеному "ЛЮДИ, ДОСИТЬ БЛИЗЬКІ МЕНІ", вони записують імена людей, дорогих їм, дещо менш близьких, ніж записані в попередньому крузі. У крузі, позначеному "ЛЮДИ, З ЯКИМИ У МЕНЕ ПОВЕРХНЕВІ СТОСУНКИ, ЗНАЙОМІ", вони записують імена людей, яких вони знають не дуже добре, але які їм подобаються і з якими вони хотіли б зблизитися.

Потім їх просять обвести імена людей, до яких вони можуть звернутися по допомогу, коли їм погано або коли їм потрібна підтримка.

Коментар психолога: Підтримка необхідна кожній людині: як дорослому, так і дитині. А, особливо, в складні часи змін. Дуже важливо відчувати цю підтримку і знати до кого звернутися. Не всі дорослі знають, що навколо них багато людей, які можуть і хочуть їх підтримати, а діти (частіше підлітки) взагалі інколи вважають, що вони одні і ніхто їх не зрозуміє і не підтримає.

Питання для обговорення:

- Чи складно вам було визначитися з колами підтримки?

- Що ви відчували під час цієї вправи?

Розминка «Атоми і молекули»

Інструкція: Давайте зараз порухаємося, як атоми. Всі ви знаєте, що атоми рухаються в будь-якому напрямку і з будь-якою швидкістю, це так званий броунівський рух. За моєю командою всі об’єднуються в «молекули», в кожній з яких стільки атомів, скільки я назву. (Спочатку психолог об’єднує вчителів у пари, трійки, п’ятірки для того, щоб процес поділу на підгрупи був більш спонтанним)

5. Вправа «Один день із Марійчиного життя» (20 хв)

Один день із Марійчиного життя

Сьогодні Марійка прокинулася від дзвінка будильника. Спочатку так кортіло ще трохи поспати, але потім вона пригадала вчорашній день: і вдалий малюнок на уроці, і Оленчині червоні чобітки, і новий віршик, який вчителька доручила їй вивчити на свято... І головне — те, що вона так і не дочекалася маму з роботи, адже мама так багато працює... До того ж учора мамі видали зарплату, і вона зі своєю колишньою шкільною подругою відзначила це в кафе.

Зранку мама була не в гуморі, дуже хотілося спати та й зачіска чомусь не виходила.

Ляп, ляп, ляп — пролунала легка дитяча хода в коридорі. «Зараз я все-все розповім мамі! І про похвалу вчительки, і про Оленчині червоні чобітки, і про новий віршик, який вчителька доручила вивчити... Нехай мама послухає. Ото вона зрадіє!» — із осяйною посмішкою бігла Марійка до кухні, де мама вже робила сніданок.

— Марійко! Скільки тобі казати не ходити босоніж?! Невже не можна взути капці?! — суворо пролунав мамин голос.

(Психолог відриває смужку плакату знизу.)

Марійка слухняно повернулася до кімнати і взула капці. «От і добре, зараз усе розповім», — подумала вона і швиденько побігла до кухні.

• Мамо, мамо, ти знаєш, учора... — почала Марійка.
• Марійко, ти вже вмилася? — знову суворо спитала мама.

(Психолог відриває від плаката ще одну смужку.)

Марійка мовчки попрямувала до ванної кімнати. «Ну, нічого, швиденько вмиюся й одразу ж розповім мамі про всі свої новини», — подумала дівчинка, не втрачаючи надії.

• Мамо, вчора на уроці в школі, — не дуже радісно почала свою розповідь Марійка, — коли Лариса Миколаївна роздивлялася мій малюнок...
• Марійко, ну що там знову, невже в тебе можуть бути проблеми з малюванням? Ти ж удома малюєш увесь час!

(Психолог відриває ще одну смужку.)

• Я... Я... намалювала, — чомусь ще сумніше сказала Марійка. Уже ніхто не згадував про Оленчині нові червоні чобітки, про віршик, що загадала вивчити вчителька...
• Марійко! Ти вже готова? Чого ти завжди вовтузишся? Скільки можна чекати?!! Уже час виходити!

(Психолог відриває наступну смужку.)

• Так, матусю, я вже йду, — сказала тремтливим голосом Марійка й зовсім сумно попленталася за мамою.

Уночі пройшов дощ і на асфальті порозтікалися калюжі — і круглі, і овальні, і схожі на чарівні хмарки... «Мамо, дивися, яка гарна калюжа!» — радісно зойкнула мамі в спину Марійка. Мама поспіхом озирнулася і промовила: «Он уже видно школу. Біжи сама, а то я на роботу запізнюся з твоїми калюжами».

(Психолог відриває наступну смужку.)

Біля школи Марійка зустрілася з Оленкою, яка перестрибувала невеличкі калюжі, тримаючись за руку своєї мами. Оленчині червоні чобітки так гарно виблискували на сонці! «Може, увечері розповім про них мамі?» — подумала Марійка.

Оленка, радісно посміхаючись, підбігла до Марійки й заходилася розповідати, як вона вчора разом із татом і мамою ходила до парку частувати білочок горішками. Марійка ж одразу пригадала свій учорашній вечір: як вона чекала на маму, як тато мовчки сидів біля вікна, а вона з бабусею Ніною, що прийшла в гості, вчила віршик...

«Віршик! Його обов'язково треба розповісти Ларисі Миколаївні!» — згадала Марійка. Дівчинка дуже зраділа, коли побачила свою вчительку в класі:

• Ларисо Миколаївно! — голосно крикнула Марійка й підбігла до неї.
• Марійко, а де твої тато й мама? Чому ти знову прийшла сама?

(Психолог відриває наступну смужку.)

Марійка похнюплено роздяглася. А потім — уроки, сніданок, знову уроки... До віршика так і не дійшло. Марійка вирішила підійти до вчительки після уроків. Але деякі діти збиралися до групи продовженого дня, Лариса Миколаївна спілкувалася з батьками, для Марійки знову не вистачило часу.

(Психолог відриває наступну смужку.)

Після обіду Марійка пішла на заняття танцювального гуртка, та рухи дівчинці не вдавалися. Керівник гуртка спитала: «Марійко, що з тобою? Я тебе сьогодні не впізнаю». Марійці стало соромно, але вона нічого не могла із собою вдіяти ...

(Психолог відриває наступну смужку.)

З занять Марійку забирав тато. Вона запитала його про маму, та він сердито буркнув:

— На роботі твоя мама! Збирайся швидше, ніколи мені...

(Психолог відриває наступну смужку.)

Удома тато з пляшкою пива сів біля телевізора й почав дивитися якесь незрозуміле кіно про страховиськ, від якого Маші стало дуже лячно. Вона побігла в свою кімнату й тихенько сіла в куточок за дверима.

(Психолог відриває наступну смужку.)

Пізно ввечері, коли Марійка лаштувалася до сну, прийшла з роботи мама. Вона була в доброму гуморі, адже начальник похвалив її за роботу. Марійка чула, як мама на кухні розповідала про це татові. Тато був задоволений. Марійка й собі хотіла вибігти до мами, але потім подумала, що мамі знову буде ніколи... Мама сама зайшла до Марійчиної кімнати:

— Марійко! Я так скучила за тобою! Ну, розповідай про свій малюнок, про свій віршик. Що нового сьогодні?

Та Марійці вже не хотілося ні про що розповідати, вона лежала в ліжку, скрутившись, і тихенько плакала. Чому? Вона сама цього не розуміла...

Питання для обговорення:

• Чи правдоподібне це оповідання?
• Чи трапляються такі ситуації в житті ваших дітей?
• Чи замислювалися ви над тим, що відчувають ваші діти в таких ситуаціях?
• Що можна було зробити всім героям оповідання, щоб із Марійчиною душею не сталося того, що сталося з плакатом?

Розминка «MeMoves Done» (3 хв)

6. Вправа «Спільна історія» (10 хв)

Учасники вибирають будь-яку картку МАК, яка найбільше подобається в даний момент. Група розглядає картки, які у них є і на їх основі складають спільне оповідання (історія, жарт, пародію) на тему «Один день із життя вчителя НУШ»

7. Заключне завдання. Вправа «Мережа підтримки»

Учасники встають у коло. Ведучий бере клубок ниток і передає його одному з учасників, просячи обмотати нитку навколо свого зап'ястка і потім перекинути клубок тому учаснику, який йому сподобався з побажаннями на майбутнє. Другий учасник також обмотує нитку навколо свого зап'ястка і перекидає клубок наступному, потім процес повторюється; перед початком завдання учасникам слід сказати, щоб вони не кидали клубок тому, хто вже його отримував. Це триває до тих пір, поки нитка не буде обмотана навколо зап'ястка кожної людини. Таким чином створюється мережа (павутинка), що відбиває важливість зв'язків і підтримки. Ведучий звертає на це увагу вчителів і відмічає, що важливо пам'ятати про цю мережу підтримки, коли їм сумно або коли вони одні. Потім вони можуть відрізати шматок нитки, обмотаний у них навколо зап'ястка і перев'язати його як браслет, який вони можуть зберегти на згадку про цю зустріч.

8. Підбиття підсумків. Рефлексія (7-10 хв)

Психолог дістає з «чарівної скриньки» декілька стікерів, зачитує їх та запитує у вчителів, чи справдилися їх очікування.