Казка про ящірку для дітей, які не вміють гратися з іншими дітьми.

Жила-була маленька ящірка. Жах, яка шкідлива! Як вийде на вулицю до жабенят пограти, так і давай гидоту всім говорити.

- З вами я не дружу!

- І з вами теж не дружу! - А вас взагалі покусаю!

- Як же, - їй кажуть, - ти нас покусаєш? У тебе і зуби-то он які дрібні!

- Дрібні, - каже, - зате отруйні! Всіх покусаю! З ящіркою цією ніхто не хотів грати. Ні в квача, ні в хованки, ні в кеглі. А як з нею грати? Вона то волає, то б'ється, то якщо кеглі збудуєш - все зруйнує. Якось раз побудували звірята з піску замок. Високий, гарний. З вежами. А ящірка прийшла і зламала його. Розсердилися звірята, зашипіли. А ящірка як давай плюватися! Тоді жабенята схопили ящірку і хотіли побити. Старше жабеня сказало:

- Ні. Ми її зараз додому відведемо.

І розповімо її мамі, що вона себе погано веде. Покусати всіх хоче. І плюється. Нехай її мама покарає. А то і ремінця дасть.

- Правильно! - закричали всі, - ремінця їй!

Потягли вони ящірку до мами-ящірки. Розповіли мамі-ящірці про її погану поведінку.

Мама ящірку в лапки прийняла, але замість того, щоб побити, взяла і притиснула її до серця. Та ще й колисати почала.

- Що таке? - зашипіли жабенята.

- Неподобство! - крикнуло старше жабеня, - чому ви її не покараєте? Вона ж хуліганка!

- Ви вже вибачте її, будь ласка, - сказала мама-ящірка, - це просто у моєї доньки така шкірка шкідлива.

- Як це? - не зрозуміло старше жабеня, - шкірка шкідлива?

- Колеться зсередини. Розумієте? Жабеня зіщулилося. Неприємно має бути, коли шкурка зсередини колеться ...

- Ось стривайте, - продовжила мама-ящірка, - вона скоро її скине і буде доброю.

Колір шкірки буде той же самий, але зсередини вона стане м'яка. Як сама ящірка. Вона ж всередині, навіть під колючою шкіркою, добра ...

- А як ми дізнаємося, що вона її скинула? - запитало жабеня, - якщо колір той же самий залишиться?

- Дізнаєтеся, - пообіцяла мама-ящірка, - обов'язково!

- А довго чекати, поки вона її скине? - запитало жабеня.

- Ні! Не довго. А для того, щоб вона скоріше її скинула, ящірку треба частіше обіймати і ось так качати. Сто раз на день.

- А якщо вона кусатися буде? - запитало вуженя.

- Якщо ось так обіймати - не буде, - запевнила його мама-ящірка.

Звичайно, на наступний день ящірка на майданчику знову бешкетувала. То крикне щось образливе. То піском кине. Але жабенята все-таки мамі-ящірці повірили. І кожен раз намагалися обіймати ящірку. І колисати. Вона виривалася спочатку, а потім затихала. Сто разів на день обіймати, звичайно, їм було непросто. Тому жабенята і інші звірята вирішили їй допомогти. І по черзі обіймали шкідливу ящірку. Хоча і боялися - раптом вкусить або щось гидке скаже? Особливо страшно було дощовому черв'ячку. Він навколо ящірки обвився, а сам тремтить.

- Кусь! - сказала йому єхидно ящірка. - Ой-ой-ой, - запищав черв'ячок, закривши очі.

- Чого це ти?

- Б-боюся ....

- Гаразд, - махнула лапкою ящірка, - не бійся. Пожартувала я.

А одного разу вона прийшла на майданчик і стала всім посміхатися, допомагати і говорити хороші слова. Всі зраділи і стали з ящіркою грати. І обіймати її - просто так, від радості.

«Скинула, значить, вона свою шкірку, - здогадалося старше жабеня, - колір такий же залишився, але зсередини все-таки вона м'якою стала ....»

Жабеня відразу здогадалося, інші - трохи пізніше. Коли підросли.

З книги «Сказки про Вредин»

Автор Юлія Кузнєцова