ПОЛІТ НА МІСЯЦЬ

В одному будинку жило-було маленьке, але дуже веселе Тигреня. Воно любило грати і стрибати, бігати по подвірʼю разом зі своїми друзями-звірятами. А друзів у нього було багато: і Лисичка, і Вовченя, і Зайченя Сіреньке, і Ведмежатко Топтижка, та ще й Їжачок колючий. Всіх любило Тигреня, всім із радістю розповідало смішні історії, катало на своєму триколісному велосипеді і пригощало солодкою ватою. І все б добре, але тільки Тигреня іноді могло загратися та вдарити друга чи подругу, вкусити або боляче вщипнути. Йому здавалося, що це весело та кумедно, а друзі чомусь ображалися. Тоді, побачивши їхні сумні обличчя, Тигреня ще сильніше починало їх кусати і дряпати - щоб вони розвеселилися і знову почали з ним дружити. Але, звичайно, друзі тільки сильніше ображалися на Тигреня і тікали від нього геть.

А одного разу Тигреня, як зазвичай, вийшло на майданчик пограти, і побачило, що ніхто із звірят до нього не підходить, навіть не вітається. Навпаки, всі поспішили скоріше втекти з майданчика. І Тигреня залишилося саме.

- Не хочу бути один! - загарчало Тигреня. - Не хочу!

На небі якраз з'явився молодий Місяць. Він глянув на Тигреня, пошкодував його і промовив:

- То йди до мене! У мене тут є компанія для тебе - два моїх синочки.

Тигреня кивнуло, Місяць простягнув до нього руки і забрав високо-високо. Там, на Місяці, Тигреняті відразу стало холодно та дуже темно. Він злякався і заплакав.

- Чому ти плачеш? - запитав чийсь голос із темряви.

- Тому що я один. Я нікому не потрібен, і ніхто не хоче зі мною грати, - зітхнуло Тигреня. І відразу стрепенулося. - А ти хто такий?

- А я Морфей, син Місяця. І зі мною Орфей, мій молодший брат.

Тигреня озирнулося і побачило два силуети.

- А хіба тобі хтось потрібен? - пролунав голос молодшого брата. - Ми ось самі по собі. І нам ніякі друзі й задарма не потрібні.

- Так, ми тут найголовніші. Можемо спостерігати за вами і сміятися, як дивно ви живете, - посміхнувся Морфей. - Найголовніше - це ніч. Час, коли всі сплять, і ми керуємо Всесвітом. Ми, сини великого Місяця!

- А друзі, по-моєму, тільки заважають нашій великій місії, - додав Орфей.

- Я ось вмію грати на арфі, і від моєї музики ви всі засинаєте. І тоді я передаю владу над вами своєму братові Морфею.

- Ви що, друзі - це здорово! - Тигр аж підстрибнув. - Без них - ніяк!

- Ха-ха-ха, - засміявся Морфей. - І де ж зараз твої друзі?

Тигреня задумалося. Тим часом брати пішли оглядати свої володіння.

- Тигре, я знаю, як тобі допомогти! - пропищав тоненький голосок праворуч.

Тигреня повернулося і побачило мишку.

- Ти не дивись, що я така маленька. Мені під силу змінювати свій вигляд, - посміхнулася мишка. - Я дам тобі чарівну паличку, і ти з її допомогою зможеш повернути своїх друзів!

- Здорово! - пожвавішало Тигреня. - Мені треба просто стукнути їх паличкою, і вони знову будуть зі мною грати?

- Все не так просто, маленьке Тигреня. Ти не зможеш змінити друзів. Але в твоїх силах повернути їхню довіру. А паличкою ти повинен будеш кожен раз торкатися своїх лапок, коли захочеш дряпнути або вдарити друга.

- Добре, я спробую, - усміхнулося Тигреня і взяло подарунок. - Спасибі тобі, Мишко!

За хвилину Тигреня знову опинилося на майданчику в своєму дворі. В руці у нього світилась маленька паличка.

«Чудеса!» - подумало Тигреня і пішло спати. Уві сні воно побачило Морфея та Орфея, таких самотніх і холодних ... І йому так стало їх шкода!

На ранок Тигреня першим вискочило на майданчик. Поступово стали приходити звірята. До кожного Тигреня підходило та просив вибачення за минулі образи, обіцяючи більше ніколи не дряпатися і не кусатися. Звірята спочатку дивилися на нього недовірливо, а потім знову прийняли його в свої ігри.

З тих пір Тигреня завжди весело грає з друзями. А коли раптом йому хочеться когось вщипнути або вдарити, він відразу дістає чарівну паличку, і та нагадує йому про чарівний політ на Місяць.