Мої професійні інтереси та здібності (діагностичне заняття).

Мета:

• знайомити учнів з цілями та завданнями розділу «Психологія вибору професії»;
• формувати в учнів адекватне уявлення про професійні здібності та професійну придатність, навчати їх прийомам визначення власних професійних здібностей і відповідної оцінки намірів обрати професійне майбутнє;
• формувати внутрішню готовність до різних варіантів самовизначення, вміння самостійно й осмислено планувати, корегувати та реалізовувати перспективи свого професійного та кар’єрного розвитку;
• діагностувати професійні інтереси та здібності старшокласників, тип привабливого для них професійного середовища;
• виховувати відповідальність за власний вибір майбутньої професії.

Тип уроку: комбінований урок з елементами психологічної діагностики.

Обладнання: зошити, комп’ютери, комп’ютеризовані профдіагностики, плакат „Формула «Хочу + Можу + Треба»”, мультимедійна презентація «Класифікації професій», картки до вправи «Чи знаю я свої можливості?»

Хід уроку

1. Організаційний момент

Доброго дня. Заняття пропоную розпочати такою вправою «Хто є хто?»

Мета: дати можливість учасникам співвіднести свій образ з різними професіями на основі знань один про одного.

Хід вправи. Психолог називає професії, а учні, подивившись на своїх товаришів, визначають, кому ця професія найбільш підійде. Після команди (хлопка в долоні) всі одночасно вказують рукою на обрану людину.  (Перед початком гри краще вияснити в учасників, які професії їм цікаві, називаючи потім саме ці або схожі професії. Це допоможе не використовувати в грі професії, нікому не цікаві й ні для кого не важливі й невідомі. Після кожної названої професії підраховується, скільки рук вказало на кожного учня,  тобто чий образ, на думку класу, найбільш відповідає даній професії.

Обговорення: кого з вас здивувала думка товаришів (про вас, про когось з ваших однокласників)? Чим цікава ця вправа?

2. Повідомлення теми, мети  і завдань уроку, мотивація учіння школярів.

Мета: стимулювати пізнавальні можливості учнів.

Сьогодні ви ознайомитесь з поняттями професії,  продіагностуєте свої професійні інтереси і здібності, розглянете перелік навчальних закладів і ринок праці, а також проаналізуєте типові помилки при виборі професії.

Спеціалісти рекомендують: обираючи професію, скористайтеся формулою «Хочу + Можу + Треба». Визначимо, які принципи закодовані в даних складових.

(Учні мають зробити висновок:

«Хочу» - це те, що приваблює в професії (як в народній мудрості: щоб професія була в радість, а не тягарем). Тут головний принцип: „Спочатку ознайомтесь з інформацією про світ професій, а потім вже визначайте сферу діяльності, яка вас цікавить”.

 «Можу» - здібності, можливості, стан здоров’я (психологічні, медико-фізіологічні аспекти професійного визначення). Принципи: „Вивчіть самого себе, складіть уявлення про свої знання, здібності, психологічні особливості”; „З’ясуйте, чи немає у вас медичних протипоказань щодо обраної професії”; „Довідайтесь, у якому навчальному закладі можна одержати відповідну спеціальність”.

 «Треба» - попит на обрану професію на ринку праці (соціально-економічні  аспекти професійного визначення). Принцип: „З’ясуйте, чи користується обрана вами професія попитом на ринку праці, а також проаналізуйте прогнози її рейтингу в майбутньому (ну хоча б через 5-6 років)”.

Підведення підсумків: У випадку, коли ці три складові навіть не пересікаються, це означає, що ви хочете робити те, чого робити не можете в ситуації, коли це нікому не треба. Збіг бажань людини, професійно важливих якостей і вимог ринку – єдиний варіант, що дає можливість одержати гідну винагороду за роботу, що приносить задоволення.

3. Формування нових знань. Мультимедійна презентація „Класифікації професій”.

 4. Вправа «Чи знаю я свої  можливості?»

Мета: стимулювати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні.

Хід роботи. Учасники об’єднуються у вісім підгруп. Кожна підгрупа отримує роздавальний матеріал «теорія множинного інтелекту», опрацьовує його та готує міні-представлення (Додаток ).

Запитання для обговорення:

• що нового ви дізналися?
• які висновки зробили для себе?

5. Аналіз та обговорення вивчених матеріалів та здобутих фактів (результатів дослідження).

6.  Підбиття підсумків

Додаток .

Теорія множинного інтелекту.

Говард Ґарднер, психолог з Гарвардського університету, 1983 року озвучив теорію багатьох інтелектів. За його визначенням, інтелект – це здатність розв’язувати проблеми або створювати продукти, які мають значення в деякому середовищі. Підстава його теорії – переконання, що не існує єдиної загальної розумової схильності. Кожний мозок має специфічну ”карту” талантів. Ґарднер вирізнив вісім типів інтелекту. Представимо вісім постатей, які є носіями цих інтелектів.

Картка 1.

Ось поет – „власник” мовного інтелекту. Цей тип схильності народжується в лівій півкулі мозку, в одній з ділянок, які відкрили найшвидше, так званій ділянці Брока. Різною мірою мовний інтелект мають усі люди. Особливо важливий він для акторів, учителів, дикторів радіо й телебачення, правників. Від перших днів життя дитини можна розвивати цей інтелект, розмовляючи, слухаючи, читаючи, розповідаючи казки, творячи каламбури і словесні жарти. До семи років дитина запам’ятає тисячі слів. Але різноманітність і багатство її мови залежатиме від підтримки, яку надали їй батьки і вчителі. Цікаво, що новонароджений може навчитися будь-якої мови, але приблизно в дев’ять місяців формується його рідний акцент, який відтоді супроводжуватиме його все життя. Однак, якщо б дитина не мала змоги слухати, то не навчилася б говорити. Про це свідчать дивні долі дітей, яких покинули або позбавили контакту з людьми. У Франції 1799 року знайшли ”дикого” одинадцятирічного хлопця, який правдоподібно, від народження, виховувався серед вовків і ніколи не розмовляв з людьми. Щоб навчити його кількох простих слів, знадобились роки.

У школі діти з високим мовним інтелектом загалом добре собі дають раду. Коли вчитель знайомиться з новим учнем, перше враження складає собі за способом висловлюватись. ”Це розумна дівчинка”, – каже вчителька про дитину, яка має багату мову й належно формулює речення. Звісно, але тільки в діапазоні мовного інтелекту. Про інші типи ще нічого не відомо.

Картка 2.

Альберт Ейнштейн – приклад розуму з логічно-математичним інтелектом. Цьому типові схильностей характерні вміння та (увага!) швидкість розв’язування проблем. Люди з логічно-математичним способом мислення здатні висувати гіпотези, а далі перевіряти їх і встановлювати достовірність. Цей тип інтелекту має позавербальну природу, часто дослідники знаходять розв’язок ще до того, як зартикулюють його. Це ускладнює відстежування способу їхнього мислення.

У логічно-математичні проблеми залучено окреслені ділянки мозку, розташовані біля вуха. У них містяться особливі, інколи дуже дивні схильності. Трапляються люди, які можуть надзвичайно швидко виконувати складні математичні дії, наприклад, множення двох чотирицифрових чисел! На жаль, такі ”штучки” не є ознакою інтелекту, часто вони пов’язані з патологічними змінами мозку, а людей, які ”жонглюють” числами, або можуть сказати, якому дню тижня відповідає довільна дата, називають ”вченими ідіотами”.

Математичне мислення вроджене, кожна дитина може поверхово осягнути математику. Однак не кожна зможе досягнути досконалості в цій сфері. Діти потребують допомоги дорослих, щоб розвинути свій логічно-математичний інтелект.

Картка 3.

Перед нами чудові діти – Амадей Моцарт і Єгуді Менугін. В обох надзвичайні музичні здібності виявились дуже рано, у трирічному  віці, ще до того, як вони мали змогу взяти до рук інструменти. Це вказує на вроджений характер цього інтелекту.

Музичні таланти містяться у правій півкулі. Усі маємо деяке ”сире” музичне відчуття. Кожна дитина цікавиться музикою, хоч по-різному, кожна стикається з нею. Мами співають колискові. Військо крокує в ритмі маршу. У релігійних обрядах музика створює настрій, піднесення і навіть екстаз. Можливо, вразливість до звуків з’являється ще в утробі матері, коли дитина слухає биття її серця.

Музичний інтелект дуже цінний. Не тільки тому, що полегшує людям слухання і розуміння світу. Дослідження, які проводили у Швеції, довели, що діти, які відвідували додаткові уроки музики, поліпшили свої результати у вивченні мов і читанні.

Картка 4.

Моряки архіпелагу Островів Кароліна плавають морем без навігаційних приладів. Орієнтирами для них є зорі, колір води і зміна погоди. У голові вони тримають просторову ”карту” околиці.

Просторова інформація накопичується й аналізується у правій півкулі. Завдяки їй ми здатні потрапити додому, читати карти, уявляти собі окреслений предмет з іншого боку або під іншим кутом. Просторовий інтелект потрібний для художників, скульпторів, архітекторів, але також і для хірургів.

Кожна дитина народжується з просторовим інтелектом. Деякі діти є ”глядачами”, вона частіше зберігають інформацію у формі картинок. Трапляється, що учні мають у школі проблеми з геометрією і не можуть розв’язати завдання ”Яка фігура утвориться при перетині конуса площиною, паралельною до основи?”. Чи означає це, що не треба вчити їх геометрії? Це помилковий висновок. Адже ліпшого результату досягне вчитель, який дасть дитині змогу взяти до рук конуса і, перетнувши його паралельною площиною, відповісти на запитання.

У небагатьох людей художні таланти виявляються в молоді роки, як це буває з музичними геніями. Візуально-просторовий інтелект розвивається до старшого віку, через вправи, споглядання, малювання, витинання тощо.

Картка 5.

Природничий інтелект – це вміння співіснувати з рослинами і тваринами. Кожному з нас відомі люди, які мають такі особливі здібності. Достатньо їм посадити в землю сухе стебло, а воно вже розцвітає. Вони здатні виростити грушки на будь-якому дереві, а тварини з усієї околиці приходять, щоб пожалітися їм.

Людиною з винятковими природничими здібностями був Чарльз Дарвін, хоч у його випадку ”природничі таланти” крокували в парі з логічно-математичним і мовним інтелектом. Садівники, ветеринари, лісники, дресирувальники – це люди, професійні успіхи яких залежать від рівня природничого інтелекту.

Цей тип здібностей розвивається в перші роки дитини, у контакті зі світом живої природи. Малюк має перебувати з улюбленим звірятком, опікуватися ним, доглядати за рослинами.

Картка 6.

Кінестетичний інтелект (тілесний, руховий) – це вміння користуватися власним тілом. Яскравий приклад – Анастасія Волочкова або наш Віталій Кличко.

Ділянка, яка контролює рухи тіла, розташована в обох півкулях мозку, причому кожна половина керує протилежною частиною тіла: ліва – правою, а права – лівою. У дітей рухливість розвивається за однотипною схемою. Не підлягає сумніву, що ця схема ідентична в усіх культурах. Можна вважати, що кінестетичний інтелект універсальний і вроджений.

Приписувати здібності руху термінові „інтелект”, на перший погляд, здається некоректно. ”Як це? – запитаєте ви, – Чи справді можна казати про інтелект когось, хто бездумно і без зусиль виконує певні рухи тіла?”. Але достатньо подивитись на вміння виражати емоції в танці, на точність рук гравця в гольф, на гармонію рухів плавця. Відбивання тенісного м’ячика триває долю секунди. Але мозок за цей час мусить розрахувати, куди приблизно м’яч впаде, взявши до уваги його початкову швидкість, зміни в процесі руху, вплив вітру і багато інших чинників. А ще має віддати сотні ”наказів” м’язам, які у повній координації між собою та з оком беруть участь у відбиванні м’яча. Влучив!

Руховий інтелект – це здатність контролювати рухи, маніпулювати предметами і створювати рівновагу між власними розумом і тілом. Не всі діти стануть відомими спортсменами, але всі мають розвивати свої природні рухові здібності.

У стародавній Греції існував культ фізичної спритності. Тепер ми продовжуємо ці традиції, оточуючи майже божественною повагою переможців олімпіад. Але руховий інтелект не стосується винятково спортивних досягнень. Високий показник цих здібностей мусить мати різбляр, кравець, хірург, масажист і актор.

Перевірено, що щури, яких помістили в середовище, що вимагає фізичних зусиль, які мають доступ до драбинок, іграшок і гойдалок, розвиваються швидше і показують добрі результати в тестах на вміння знаходити шлях у лабіринті. Щури, які не мають змоги розвиватись рухаючись, виразно ”мають нижчий інтелект”.

Картка 7.

Міжособистісний інтелект, який ще називають суспільним, дає змогу розуміти інших. Її мають великі релігійні й політичні діячі, вчителі, терапевти, продавці. Він розвиває вміння співпрацювати, створювати добрі контакти, вміння лідерства і солідарності.

Міжособистісний інтелект розвивається з перших хвилин народження завдяки зв’язку батьків із дитиною. Від цих перших контактів значною мірою залежать подальші успіхи у професійному та сімейному житті.

Деяким дітям зовсім не складно налагодити добрі контакти з ровесниками, вони – вроджені лідери. Інші трапляються несміливі, їм важко порозумітися. Однак міжособистісний інтелект можна формувати і розвивати, заохочуючи дітей розмовляти з батьками, колегами і дорослими, ставлячись до них увічливо і з повагою, роблячи їх вразливими на почуття інших, а також через ігри та працю в групі. А ще це можна робити в період дозрівання та в дорослому віці. Ніколи не пізно розвивати суспільні вміння.

Картка 8.

Внутрішньоособистісний інтелект називають ще особистим. Вірджінія Вулф, надзвичайно вразлива письменниця, змогла глибоко проаналізувати власні переживання. Сьогодні ми могли б сказати, що в неї був дуже розвинений внутрішньоособистісний інтелект: знання про себе і свої емоції, доступ до власного відчуттєвого життя, вміння аналізувати кожен порух душі. Особа з таким інтелектом має правильне уявлення про себе.

Особистий інтелект, як і суспільний, розміщено в лобових частинах мозку. Дослівно можна сказати, що ці типи інтелекту ”написані на чолі”! Пошкодження цих частин може призвести до зміни особистості, причому ураження нижньої частини, зазвичай, викликає злість або ейфорію, а верхньої – депресію й апатію.

Значення внутрішньоособистісного інтелекту цінували ще стародавні греки, які на фронтоні святині в Дельфі вирізьбили напис ”Пізнай себе”.

Розвиток особистих вмінь допомагає дитині бути розважливою і відповідальною. Цей тип інтелекту з’являється щойно в дітей дворічного віку, які відкривають, що вони противні особи зі своїми ”забаганками”, гумором і потребами, які не завжди можна задовольнити. Тому в ”нестерпних дворічок” трапляються напади злості й поганого настрою. Поступово, з дорослішанням, діти також розуміють свої емоції, вплив власної поведінки на інших людей. Тільки за кілька років у них розвивається свідомий контроль емоцій і почуття ідентичності.

Одна з ознак добре розвиненого особистого інтелекту – здатність давати собі раду з поразкою. Змогу ”зібратись і розпочати знову” дає власна думка. Люди з високою самооцінкою мають почуття впевненості в собі й не ламаються при перших труднощах.