Мій сайт

Притча 21

annapodus — Mon, 11 Jan 2021 10:46:42 GMT

Цінність всередині вас

Один дуже відомий психолог почав свій семінар з психології, піднявши вгору 50-доларову купюру. У залі зібралося близько 200 чоловік.

Психолог запитав, хто хоче отримати купюру. Всі, як по команді, підняли руки.

Перш, ніж один з вас отримає цю купюру, я дещо з нею зроблю, – продовжив психолог. Він зім’яв купюру і потім запитав, чи хоче хто-небудь все ще її отримати.

І знову всі підняли руки. Тоді, – відповів він, – я роблю наступне, і, кинувши купюру на підлогу, легко повозив її черевиком по брудній підлозі.

Потім він підняв купюру, вона була пом’ята і брудна. «Ну кому з вас вона потрібна в такому вигляді?» І всі знову підняли руки.

Дорогі друзі, – сказав психолог, – тільки що ви отримали цінний, наочний урок. Незважаючи на все те, що я зробив з купюрою, ви всі хотіли її отримати, так як вона не втратила своєї цінності. Вона все ще купюра вартістю в 50 доларів.

У нашому житті часто трапляється, що ми опиняємося викинутими з сідла, розтоптаними, у повній безодні. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми відчуваємо себе нікчемними. Але не важливо, що сталося або станеться, ти ніколи не втратиш своєї цінності. Брудні або чисті, пом’яті або відпрасовані – Ви завжди будете безцінним для всіх тих, хто Вас любить.

Притча 20

annapodus — Tue, 01 Dec 2020 11:35:16 GMT

Притча про крик

Одного разу вчитель запитав учнів:

– Чому люди при сварках підвищують голос?

– Напевно, вони втрачають спокій, – припустили учні.

– Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав вчитель.

Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило.

Тоді вчитель сказав:

– Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх сeрця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І чим сильніше їх образа і злість, тим голосніше вони кричать.

А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається.

– А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав вчитель. – Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді і слів не треба – їх очі говорять про все.

Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують цю відстань багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що дороги назад ви вже не знайдете.

Притча 19

annapodus — Wed, 28 Oct 2020 10:34:36 GMT

Пронизлива притча про те, чому ви ніколи не повинні соромитися своїх недоліків

Bce в цьoмy життi — нe пpocтo тaк…

Дaвним-дaвнo в мaлeнькoму мicтeчку в iндiї жив cлугa зi cвoїм пaнoм. Пaн був милoceрдним, i зaвдяки цiй риci cлугa зумiв вивчитиcя грaмoтi i нaукaм, щo булo дивинoю для людeй йoгo cтaнoвищa.

Oднiєю з щoдeнниx oбoв’язкiв cлуги булo принocити вoду з глибoкoгo кoлoдязя, який знaxoдивcя дужe дaлeкo. aлe cлугa був cтaрaнним, тoму кoжeн дeнь xoдив дo кoлoдязя i нaзaд.

Для тoгo, щoб принecти вoду, cлугa викoриcтoвувaв cпeцiaльнe приcтocувaння: двa глeчикa, прив’язaниx дo двox кiнцiв дoвгoї жeрдини. oдин з глeчикiв був дужe крacивим, iдeaльнoї фoрми, в тoй чac як iнший — з трiщинoю. Тoму, пoки cлугa пoвeртaвcя дoдoму вiд кoлoдязя, тo у ньoгo зaлишaлocя вжe нe двa глeчики з вoдoю, a тiльки пiвтoрa.

Cлугa нiкoли нe cкaрживcя нa цю oбcтaвину, як i йoгo гocпoдaр. Вci були зaдoвoлeнi.

Aлe глeчик iдeaльнoї фoрми нaдзвичaйнo пишaвcя coбoю i пocтiйнo xвaливcя глeчику з трiщинкoю: «Тaк прocтo пoдивиcя нa ceбe. Ти нaвiть нe в змoзi утримaти вcю вoду, пoки cлугa пoвeртaєтьcя дoдoму. Ти aбcoлютнo дaрeмний. Нa вiдмiну вiд тeбe, я мoжу утримaти в coбi вдвiчi бiльшe вoди! Нaвiть гocпoдaр любить мeнe бiльшe!»

Цi cлoвa зaвдaвaли бoлю трicнутoму глeчику. Вiн cумувaв. aлe мудрий cлугa нiчoгo нe гoвoрив i вecь чac нocив вoду зa дoпoмoгoю циx двox глeчикiв. При цьoму вiн нe cкaрживcя cвoєму гocпoдaрeвi i нiяк нe рeaгувaв нa зaувaжeння цiлoгo глeчикa.

Aлe гaрний глeчик нiяк нe вгaмoвувaвcя i прoдoвжувaв жaртувaти i знущaтиcя нaд трicнутим. Тaк тривaлo близькo двox рoкiв: трicнутий глeчик тeрпiв знущaння, глузувaння i вiрнo cлужив cвoєму гocпoдaрeвi, як мiг.

Oднaк в oдин дeнь вiн вce ж нe витримaв i рoзплaкaвcя, кoли мудрий cлугa нic вoду дoдoму: «Мeнi coрoмнo. Мeнi тaк coрoмнo, щo мeнe кoлиcь нaдбили, щo я тaк i нe викoнaв мiciю cвoгo життя — нe cтaв cпрaвжнiм пoмiчникoм. Мeнi тaк шкoдa, щo чeрeз мeнe вaш гocпoдaр будe ceрдитиcя нa вac — aджe принocитe мeншe вoди … »

Cлугa у вiдпoвiдь тiльки пocмixнувcя i вiдпoвiв: «Глeчику, a чи нe пoмiтив ти чoгocь ocoбливoгo? Нeвжe ти нiкoли нe пoмiчaв, щo кoли я пoвeртaюcя дoдoму з вoдoю, тo зaвжди пeрeклaдaю тeбe нa лiвe плeчe?»

Глeчик витeр cльoзи i зaдумaвcя. i вiн згaдaв! Дiйcнo, зaвжди i при будь-якiй пoгoдi cлугa пeрeклaдaв йoгo нa лiвe плeчe, кoли вoни пoвeртaлиcя дoдoму. «Тaк, caмe тaк ви зaвжди рoбили, — cкaзaв вiн юнaкoвi. — aлe чoму?»

«Пoглянь нa дoрoгу злiвa вiд нac», — вiдпoвiв cлугa, пocмixaючиcь.

Глeчик пoдививcя. i, o дивo! oднa cтoрoнa дoрoги, вiд кoлoдязя дo будинку, булa вcя — в чудoвиx квiтax!

Трicнутий глeчик нe мiг пoвiрити!

«Вce цe зaвдяки тoбi, мaлeнький глeчику. Я cпeцiaльнo нic тeбe нa лiвoму плeчi, щoб ти мiг пoливaти нaciння квiтiв, якi я пocaдив кiлькa рoкiв тoму. Я принoшу цi прeкрacнi квiти cвoєму гocпoдaрeвi i рoблю йoгo щacливим. Ти cтiльки дoбрoгo зрoбив для мeнe i для нac уcix, прocтo icнуючи. Тoму пoвинeн пишaтиcя coбoю, нaш чудoвий глeчику», — вiдпoвiв cлугa.

Мoрaль цiєї чудoвoї icтoрiї тaкa: прocтo живiть. Живiть з уciмa cвoїми нeдoлiкaми. У Твoрця був cвiй ocoбливий плaн, кoли вiн cтвoрювaв вac. Нaвiть якщo cьoгoднi ви нe рoзумiєтe ocтaтoчнoгo зaдуму — oднoгo рaзу вce вiдкриєтьcя!

Ви яcнo i чiткo зрoзумiєтe, нaвiщo прийшли нa цю Зeмлю caмe тaкими, a нe iншими. Вce в цьoму життi — нe прocтo тaк …

http://coffee7milk.com/lists/pronyzlyva-prytcha-pro-te-chomu-vy-nikoly-ne-povynni-coromytycia-cvoix-nedolikiv/?fbclid=IwAR1o9RVOa7CUw2dWvABqbRI46CEf9HjPguFBuxm6pGKjSIl0vLO3E7DbIWw

Притча 18

annapodus — Tue, 27 Oct 2020 08:03:45 GMT

Чудова притча, яка навчить вас пробачати

Прощати потрібно навчити.

У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу бути біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.

Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.

Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.

Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”

“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.

Далі була тиша.

Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…

Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”

Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.

Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.

Знову запанувала тиша.

В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.

Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.

Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.

Попросити прощення – це не є вияв слабості, це вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність.

Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення?

А відповідь проста: той, хто має більше милосердя.

Притча 17

annapodus — Mon, 26 Oct 2020 12:58:23 GMT

Як знайти добру школу

Батьки шукали для сина хорошу школу і вчителя, і нарешті, вони вибрали для сина найкращого вчителя.

Уранці дід повів онука до школи. Коли дід і онук зайшли у двір, їх оточили діти.

– Який смішний дід, – засміявся один хлопчик.

– Агов, малий опецьку, – кривлявся інший.

Діти кричали і стрибали навколо діда і внука. Тут учитель задзвонив у дзвоника, сповіщаючи про початок уроку, і діти втекли.

Дідусь рішуче узяв онука за руку і вийшов на вулицю.

– Я що не піду до школи? – запитав хлопчик.

– Підеш, але не сюди, – сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.

Дід завів внука додому, віддав його під опіку бабусі, а сам пішов шукати кращого вчителя.

Побачивши якусь школу, дід заходив у двір і чекав, коли вчитель відпустить дітей на перерву.

У деяких школах діти не звертали на дідуся уваги, у других – дражнили його. Дід мовчки повертався і йшов далі.

Врешті-решт він зайшов у маленький дворик невеликої школи і втомлено прихилився до огорожі. Задзвенів дзвоник, і діти сипнули у двір.

– Дідусю, вам погано, принести води? – почувся голосок.

– У нас у дворі є лавка, сідайте, будь ласка, – запропонував один хлопчик.

– Хочете, я покличу учителя? – запитала інша дитина.

Незабаром у двір прийшов молодий учитель. Дід привітався з ним і сказав:

– Нарешті я знайшов найкращу школу для свого онука.

– Ви помиляєтеся, дідусю, наша школа не найкраща. Вона маленька і тісна.

Дідусь не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов.

Увечері мама хлопчика запитали діда:

– Батьку, ви неписьменний. Чому ж ви думаєте, що знайшли найкращого вчителя?

– Учителів пізнають за їхніми учнями, – відповів дід.

Притча 16

annapodus — Mon, 26 Oct 2020 12:51:14 GMT

Про плітки

Двоє друзів посварилися.

І один друг почав всім знайомим говорити погані слова про свого друга.

Але потім він заспокоївся і зрозумів, що був неправий. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення.

Тоді другий друг сказав:

– Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.

– Якої умови?

– Візьми подушку і випусти все пір’я на вітер.

Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. А вітер розніс пір’я по всьому селу.

Задоволений друг прийшов до іншого і сказав:

– Виконав твоє завдання. Я прощений?

– Так, якщо ти збереш всі пір’я назад у подушку.

Але самі розумієте, що неможливо зібрати всі пір’я назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.

Притча 15

annapodus — Sat, 10 Oct 2020 18:12:09 GMT

Притча про те, чому так важливо вміти відпускати

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу.

Жінка ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг.

Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж.

Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть.

Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав:

«Та жінка повела себе невиховано і і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!»

На що мудрий монах відповів:

«Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? »

Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль.

Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані миті. Вибір завжди за нами: нести xвopoбливу ношу з собою чи залишити її в минулому.

Притча 14

annapodus — Wed, 22 Jul 2020 13:02:09 GMT

Притча про Сократа і три сита

Один чоловік запитав у Сократа:
– Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?
– Зачекай, – зупинив його Сократ, – просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.
– Три сита?
– Перш, аніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?
– Ні, я просто чув це.
– Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просій через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?
– Ні, навпаки.
– Виходить, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?
– Ні, в цьому немає необхідності.
– Отже, – підсумував Сократ, – в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі. Навіщо тоді говорити?

Джерело: ceprekrasno.com.ua

притча 13

annapodus — Sat, 27 Jun 2020 18:59:00 GMT

Мішок проблем

Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним.

– Ти втомилася, мила жінко? – Стурбовано спитав Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

– Дякую, але я не можу тут розсиджуватися, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі цього не прощу!

– Чого ж ти не готова собі пробачити?

– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я якраз і прийшла попросити тебе: Господи, спаси і сохрани його!

– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?

– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він вдариться, і йому буде боляче.

– Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати йому навчитися?

– Тому що хочу позбавити його від цього болю! – Пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.

– А впасти він може всюди … – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні?

– Ну так … Але ж є таке прислів’я – «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся захистити його.

– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломкою з усіх боків? Добре. Дивись!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути солому, пробратися крізь неї, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, якщо що, пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то в лють. А зрештою, він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Спалахнуло полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.

– Синку! – Закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!

– Хочеш підкинути в багаття ще соломки? – Запитав Господь. – Май на увазі: чим більше соломки підстеляють батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя. Адже вона не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж …

– Але я не можу цього допустити! – Проридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його!

– Ти думаєш, що це мішок соломи, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася … Залиш цей мішок, дай сину свободу, а я подбаю про нього і захищу його!

притча 12

annapodus — Wed, 21 Dec 2016 17:02:32 GMT

Що порадити дитині, якщо в неї труднощі

Прийшла дочка до батька і каже:
– Батько, я втомилася, у мене таке важке життя, я не бачу в ньому ніякого сенсу! У мене постійно труднощі і проблеми … Я весь час пливу проти течії .. У мене просто немає більше сил !!! … Що мені робити ???

Батько замість відповіді поставив на вогонь три однакові каструлі з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав каву.

Через деякий час він вийняв з води моркву і яйце, і налив в чашку кави з третьої каструлі.
– Що змінилося? – Запитав він дівчину.

– Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді. – Відповіла вона.

– Ні, дочка моя, це лише поверхневий погляд на речі.

Подивися – тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин – окропу.

Теж саме відбувається і з людьми – сильні зовні можуть розклеїтися і стати слабкими, тоді як крихкі і ніжні лише затвердіють і зміцніють.

– А кава? – Запитала дочка.

– О! Це найцікавіше! Кава повністю розчинилась в новому ворожому середовищі і змінила її – перетворивши окріп в чудовий ароматний напій.

Є особливі люди, які не змінюються під тиском обставин – вони самі змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання з будь-якої, навіть найбільш несприятливої ситуації.

Я хочу, щоб ти припинила вести себе як “морквина”, згадала про те, що ти людина, щастя якої – в її власних руках!

Будь як кава. Будь сильнішою за каву!
Міняй обставини, а не себе саму !!

Взято з: b17.ru