Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов’язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов’язки, оточення, режим. Це “кризовий період” у житті дитини, і ця “криза” виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2 тижнів до 2-3 місців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров’я). Вирішальну роль тут відіграє сформованийу дошкільному віці рівень готовності до школи, або “шкільної зрілості”.

         “З яким трепетним хвилюванням переступають діти поріг школи в перші дні свого навчання, як довірливо дивляться в очі вчителя! Чому ж часто буває, що через кілька місяців, а то й тижнів згасає вогник, чому для деяких дітей навчання стає мукою?” – так відверто розмірковував педагог-експериментатор В.О. Сухомлинський у своїй книзі “Серце віддаю дітям”. У 1951 році, коли він розпочав свою роботу з шестирічними дітьми, на меті експерименту стояло: “Рік, що передував навчанню за партою, був потрібний мені для того, щоб добре взнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості сприймання, мислення і розумової праці. Перш ніж давати знання, треба навчити мислити, сприймати, спостерігати. Треба також добре знати індивідуальні особливості здоров’я кожного учня – без цього не можна нормально вчити”.

         І якщо у В.О. Сухомлинського це був досвід “Школи радості” (50-ті роки), в якій готувалися до експерименту перш за все самі батьки – через розкриття їм глибокої сутності батьківського обов’язку перед дитиною зберегти її душевне і духовне здоров’я, то у Ш.О. Амонашвілі (80-ті роки), який продовжив традиції “Школи радості”, вже було переконливо доведено, що світ шестирічної дитини дуже відрізняється від сприймання семирічної і що навчання має приносити дитині таку саму радість, яку їй приносить гра. Гуманістичні засади початкового навчання для дитини мають бути виявлені через віру у свої сили, переживання радості від кожного шкільного дня, кожної зустрічі з учителем, кожного дзвоника на урок. Ш.О. Амонашвілі застерігав, що шестирічні дітизначно відстають від семирічних досвідом життя, вольовими зусиллями, змістом і глибиною мовлення, обсягом лексики, імпульсивністю дій. І головне – прагненням до гри і потребою в ній. Він наголошував: “Нехай не введе нас в оману мала різниця у віці – всього один рік, а може бути й менше… Якщо не приділяти цим відмінностям особливої уваги, то може статися, що у підготовчий клас буде механічно переноситись досвід роботи з першокласниками” (тобто, семирічками).

         Шкільне дитинство від самого початку вимагає від дитини іншої позиції – вона стає школярем, учнем. Це – її перша соціальна роль. Для неї створюються певні умови: як правило, в найбільшому затишному місці вдома батьки з любов’ю і надією обладнують стіл чи парту, шафку, поличку, купують шкільні речі; всі члени сім’їдомовляються між собою про увагу і повагу, які виявлятимуть до шкільних занять дитини.Безтурботний час дозвілля змінюється обов’язковими справами, які вимагають відповідальності – дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги програми, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, неухильно дотримуватися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, добре засвоювати навчальний матеріал. Якість навчальної праці та поведінку школярів оцінює вчитель, і ця оцінка впливає на ставлення до дитини з боку оточуючих – батьків, учителів, однокласників.

         Істотним моментом у житті школяра є також те, що разом з новими обов’язками він здобуває і нові права – отже, може претендувати на серйозне ставлення з боку дорослих до своєї навчальної праці; він має право на власне робоче місце, на відповідні умови для занять (зручний час, тишу), на відпочинок, дозвілля.Якщо за свою навчальну працю школяр дістає позитивну оцінку, то він має право на схвалення і повагу з боку оточуючих.

         Вирішальним є те, що дитина 6 років може бути ще не готовою сприйняти усі ці зміни в своєму соціальному статусі. Найчастіше у дитини формуються певні якості особистості ближче до7 років.

         Тому необхідно знати про так звану психологічну готовність дитини до навчання в школі, яка складається з таких показників:

1. Мотиваційна готовність (“хочу навчатися”).

2. Емоційно-вольова готовність(“мені подобається навчатися, я буду намагатися навчатися гарно, бути уважним”).

3. Інтелектуальна або розумова готовність (певний рівень інтелектуального розвитку, який визначається спеціалістом).

4. Комунікативна готовність (готовність до взаємодії та спілкування з учителем та однокласниками: вміння слухати, розмірковувати, співчувати, відстоювати власну думку і т.і.

5. Здоров’я - фізичний і психічний розвиток.

Мотиваційна готовність.

         В основі її лежить прагнення дитини ходити до школи та навчатися у ній. Деякі діти полюбляють зовнішні атрибути школи (форма, ранці. оцінки, дзвоник тощо), але це не є визначальним для того, щоб дитина гарно навчалася. Власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка приводить до певного результату, важливого для самої дитини (“Я вже вмію читати, писати краще, ніж…”), - ось що головне в мотивації до навчання.

         Для дітей, які в навчанні бачать лише зовнішню привабливість, труднощі виникають від того, що треба змінювати поведінку (рано вставати, сидіти на уроках, робити після школи завдання, ретельно працювати над помилками і т.і.). Деякі виявляються не готовими до таких радикальних змін у своїй поведінці, і вони будуть розчаровані тим, що просто так оцінку не “заробиш”, крутитись не можна, вчителька не хвалить, завдання треба виконувати охайно і ретельно… Добре, коли вчитель вчасно помітить і допоможе дитині. А коли не помітить? Тоді вже батькам слід придивитись до “успіхів” своїх першокласників: який у дитини настрій вранці, вдень, ввечері; з охотою чи ні вона робить домашні завдання; чи встигає вона гарно відпочити за ніч або ж її мучатьнічні жахи… Придивіться також і до ігор і малюнків ваших дітей: чи не багато в них агресії, темних кольорів, неохайних та недбалих рухів та ліній. Дитяча агресія на школу може “вилитися” і в мовчазну настороженість, яка “висить” на обличчі дитини у школі, а дома зривається на повну розкутість і безкінечну балаканину.

         Але є і діти, у яких, за певними показниками, боязкість та замкненість є природними. Дуже важливо, щоб учитель виявив таких дітей (сам чи за допомогою батьків або шкільного психолога), надав їм підтримку і допомогу. Батькам же можна порадити проявляти доброзичливість та витримку під час роботи з такими дітьми, аби не зірватися на крик чи спонукання до більш активних дій.

         Мотиваційна готовність передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

• має належне уявлення про школу

• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни

• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо)

• визнає авторитет учителя.

Емоційно-вольова готовність

Вона зумовлена вмінням регулювати свою поведінку в досить складних ситуаціях, пов’язаних з напруженістю, необхідністю зізратися, мобілізуватися під час тих чи інших переживань, у стані втоми, довести справу до кінця.

Основний показник цієї готовності – сформованість довільності психічних процесів (цілеспрямованого сприймання, запам’ятовування, уваги), вміння долати посильні труднощі, навички самоорганізованості, досить швидкий темп роботи (зібраність, зосередженість), опанування основними правилами поведінки у реальних навчальних та життєвих ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання і т.і.

Часто всі ці показники готовності дитини залежать від того, як дитину підтримують її близькі – тато, мама, дідусь з бабусею, брати чи сестри. Якщо удома бракувало необхідної теплоти, турботи, була відсутня повага до дитини, то не очікуйте, що в школі дитина з чужими буде вести себе інакше. Як правило, сімейний комфорт чи дискомфорт передається через поведінку та вчинки дитини. Допомогти ж батькам і дитині зможуть і психолог, і вчитель. Головне, не відкладати цю проблему в далеку шухляду.

Емоційно-вольова готовність передбачає уміння:

• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки)

• поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності

• розуміти й адекватно виражати свої емоції

• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам

• уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого

• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією).

Розумова готовність до школи

         Вона виявляється в загальному рівні розвитку дитини і, як правило, визначається психологом (чи педагогом) при вступі дитини до школи. Але слід враховувати, щодитина дуже швидко змінюється, і те, що сприймалося під час тестування як посереднє, може на початку навчання змінитися як в один, так і в інший бік. У зв’язку з цим, розумову готовність доцільно простежити в трьох напрямках:

1. Загальна обізнаність дитини з навколишнім світом, елементи її світогляду.

2. Рівень розвитку пізнавальної діяльності дитини і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам’ять, сприймання, мислення, уява, увага).

3.

Як бачимо, від батьків та близького оточення дитини залежить її загальна обізнаність (Що? Де? Коли?) і світоглядні уявлення.

Напевне, дитина водія буде добре володіти термінологією батька і знати більше про устрій та роботу автомобіля. А у мами-філолога маля буде декламувати вірші та гарно читати вже з 3 років.

 Рівень розвитку пізнавальних процесів та здатності усвідомлювати навчальний матеріал може стати ще одним каменем спотикання для дитини. Так, діти можуть підходити до усвідомлення матеріалу змістовно, усвідомлено чи формально. Вчитель (батько) може з’ясувати це, використовуючи серії завдань, побудованих на різному дидактичному матеріалі (математичні, мовленнєві, логічні, практичні завдання).

Інтелектуальна готовність дитини до школи передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей.

Комунікативна готовність

Комунікативна готовність передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей тощо).

Наявність передумов для формування навчальних умінь

Навчальна діяльність формується безпосередньо в умовах шкільного навчального процесу. Однак необхідні для цього передумови закладаються ще в дошкільному дитинстві. Саме від рівня розвитку цих передумов залежать успішність засвоєння навчального матеріалу і темп розумового розвитку кожного учня. Що складає ці передумови?

Однією з найважливіших передумов є вміння сприйняти навчальну задачу. Навчальна задача відрізняється від практичної тим, що дитина має не просто здобути той чи інший результат (розв’язати приклад, вставити пропущену букву, виготовити аплікацію тощо), а й засвоїти запропонований учителем спосіб дії. Тобто, вона має орієнтуватись не стільки на те, що потрібно зробити, скільки, передусім, на те, як це потрібно зробити.

Практика свідчить, що діти 6 років досить часто не відокремлюють способу від результату і не усвідомлюють його. Вимога виконати роботу певним способом виступає для них як нова складна задача.

На противагу їм більшість дітей 7 років можуть розповісти про те, як вони виконували завдання чи розв’язували задачу, причому частина з них уміє передбачати спосіб розв’язування ще до практичного виконання. Разом з тим, діти, які не усвідомлюють способу розв’язування задачі, потребуватимуть особливої уваги вчителя.

Пропонуючи дітям для виконання кожне наступне завдання, слід звертати увагу на те, як діти слухають і як виконують їхні вказівки.. Діти, які вміють сприйняти навчальну задачу, уважно слухають вказівки, застосовують їх у своїй роботі, пам’ятають про них. Вони звертаються до мами чи тата із запитаннями щодо змісту роботи, просять пояснити, коли їм щось незрозуміло. Є учні, які слухають ці вказівки вчителя (батьків), але виконують їх не повністю; вони часто бувають залежними від інших дітей, наслідують під час викрнання завдань чиюсь манеру (копіюють послідовність дій, списують). Умови завдання вони виконують, як правило, лише частково, для таких дітей характерні спрощення, викривлення, помилки. Їхня поведінка показує, що дитина не повністю сприймає навчальну задачу.

Наступною важливою передумовою навчальної діяльності є розвиток довільності. Спочатку довільність формується як підпорядкування дій дитини словесним вказівкам дорослого, і лише згодом вона переростає у здатність реалізувати свої власні наміри. На високому рівні довільності дитина вміє зосереджувати увагу на виконанні певної діяльності, може цілеспрямовано працювати над запам’товуванням матеріалу, списуванням тексту, виготовленням виробу тощо. За умов низької довільності будь-який зовнішній подразник легко відволікає увагу дитини, вона запам’ятовує лише те, що запам’ятовується легко, без зусиль. Правила шкільного життя також вимагають від учнів вироблення довільності в організації своєї поведінки, своїх дій у різних ситуаціях, здатності підпорядковувати їх, узгоджувати свої інтереси відповідно до вимог дорослих – учителів, батьків.

         Ще одна важлива передумова навчальної діяльності – вміння планувати свої дії. Для з’ясування рівня розвитку цього вміння у дітей найзручніше, на думку дослідників, використовувати заняття з конструювання. Спостерігайте, як дитина починає виконувати завдання – одразу чи попередньо готується, добираючи відповідні деталі та елементи. Діти, які не вміють планувати свої дії, виконують завдання безпосереднього обмірковування та аналізу зразка у процесі виконання завдання вони, як правило, вже не звертають уваги на зразок, справу найчастіше не завершують і не помічають невідповідності між тим, що потрібно було зробити, і тим, що у них вийшло.

Діти, як вміють планувати свої дії, розпочинають виконання завдань з аналізу зразка, схеми, малюнка тощо. Вони уважно розглядають подані у тій чи іншій формі матеріали, іноді підраховують кількість необхідних елементів, заздалегідь їх добирають, більш чи менш чітко уявляють послідовність своїх дій. Щоб переконати у їхньому вмінні, варто поставити кілька запитань: «Що ти робиш тепер? А що робитимеш після цього?». У процесі виконання завдання такі діти періодично звертаються до зразка, порівнюючи з ним результат своїх дій. Після виконання завдання вони співвідносять зроблене зі зразком і можуть відповісти, що вийшло так, як на зразку, а що не вдалося або вийшло інакше. Таке порівняння свідчить про наявність у дітей ще однієї надзвичайно важливої передумови навчальної діяльності – самоконтролю.

Ступінь сформованості самоконтролю проявляється в умінні дитини оцінити результати власних дій. За його відсутності дитина взагалі не докладає зусиль для отримання заданого результату. Вона цілком задовольняється тим, що виходить, незважаючи на суттєві розходження із взірцем. На більш високому  ступені розвитку самоконтролю дитина намагається контролювати свою роботу, однак найчастіше здійснює це, наслідуючи під час виконання завдання дії інших дітей. І, нарешті, за розвиненого самоконтролю дитина здатна зіставити результат своїх дій зі зразком, виявити і самостійно виправити допущені помилки.