Діти брешуть, щоб: справити враження й усталити власне добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; виразити свою ворожість.

   Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибирати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це завдає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що треба було зробити.

   З усіх способів припинити неправду найгірший – намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потребу брехати. Вона відчує себе ще невпевненіше й намагатиметься знайти можливість заслужити похвалу, уникнути покарань, докорів. Водночас її ворожість лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися.

   Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення дитини, удаючись до так званої “безвинної неправди”. Дитина розуміє, що в якихось випадках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше.

   Чим краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, вчителів, чим частіше її заохочують за хороші вчинки, тим краще уявлення в неї складеться про себе саму і тим рідше в неї виникатиме потреба говорити неправду.

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

· частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

· якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з’ясувати причину неправди;

· знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв’язати цю проблему;

· не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.