(За матеріалами К. Левченко, доктора юридичних наук, народного депутата України, президента Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда- Україна»)

Мета нашої лекції — на основі вивчення ситуації сформувати стратегію протидії за­стосуванню тілесних покарань дітей.

Завдання: дослідити ситуацію з поширен­ням тілесних покарань дітей; вивчити стан громадської думки щодо можливостей засто­сування тілесних покарань дітей; ознайомити зі стратегією протидії застосуванню тілесних покарань до дітей; проаналізувати правову базу заборони тілесних покарань дітей.

Під час зустрічі планується проведення та використання перелічених нижче форм і методів реалізації поставлених завдань: со­ціологічне опитування; надання інформації щодо впливу тілесних покарань на розвиток дитини.

Очікувані результати:

1. Усвідомлення проблеми насильства в сучасному суспільстві.
2. З'ясування рівня поширення тілесних покарань.
3. Визначення змін у застосуванні тілесних покарань до дітей.
4. Підвищення рівня обізнаності батьків формування установки на неприпустимість застосування тілесних покарань.

Що таке тілесні покарання дітей? На скільки вони поширені у суспільстві? Чому батьки та вихователі й сьогодні активно застосовують їх як метод виховання? Чому це викликає занепокоєння в європейське спільноти? Які наслідки застосування тілесних покарань до дітей? Які існують альтернативні методи виховання? Що це взагалі таке? І де їх можна навчитися? Чи адекватна реакція української держави та суспільства на факт застосування тілесних покарань до дітей? Що потрібно робити?

Застосування тілесних покарань порушує низку прав дитини, які закріплені в Конвенції ООН про права дитини та підтверджені в Конституції України та Законі України «Про охорону дитинства»:

• право на рівний захист перед законом;
• право не зазнавати жорстокого ставлення;
• право на життя та фізичну недоторканність;
• право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров'я тощо.

Це означає, що застосування тілесних покарань в Україні фактично заборонено законодавством. Але...

Англійські правники поділяють тілесні покарання на «помірні тілесні покарання», які здійснюються в межах розумного, та «зну­щання». У 2004 році в Англії та Вельсі введе­но закон, за яким дозволено «помірні тілесні покарання». Але якщо дітей лупцюють так, що у них залишаються сліди, — це підсудна справа. Бити дітей заборонено, так само як і дорослих.

Мета нашої зустрічі — проаналізувавши отриману під час лекції інформацію, дати відповіді на поставлені запитання.

Скажіть, як часто до вас особисто засто­совували тілесні покарання, коли ви були дитиною?

• Майже щодня;
• раз чи двічі на тиждень;
• раз чи двічі на місяць;
• дуже рідко;
• ніколи.

Давно вже досліджено, що дитина нада­лі відтворює ту модель поведінки, до якої звикла у батьківській сім'ї. Так фізичне на­сильство стає нормою у житті.

Крім цього, за спостереженнями психоло­гів, у частини дітей, до яких застосовують ті­лесні покарання, потім формується занижена самооцінка, зневіра у собі, пасивна життєва позиція. Або ж навпаки — бачимо високий рівень агресії, перш за все щодо слабших.

В українському суспільстві панує сте­реотип: насильство, жорстоке поводження з дітьми, недбале ставлення — це проблеми винятково кризових або недостатньо ма­теріально забезпечених сімей, бідних.

Чи вважаєте ви необхідним та доцільним застосування тілесних покарань при вихо­ванні дітей?

• Так, завжди, коли дитина поводиться
  погано;
• так, але в окремих випадках;
• ні, в жодному разі;
• важко відповісти, не знаю;

Ці запитання не риторичні, а абсолютно практичні.

Тілесні покарання можна розглядати не тільки як насильство, але у певних ви­падках і як жорстоке ставлення.

Назвемо деякі з можливих причин жор­стокого поводження з неповнолітніми в сім'ї: особистісні риси батьків (агресивність, авто­ритарність); відсутність позитивного прикла­ду поводження з дітьми; алкоголізм, нарко­манія, релігійний фанатизм; фізичні чи пси­хічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання, глухота, сліпота тощо); невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов'язків щодо дітей, відповідаль­ності за них, незнання прав та потреб дітей; невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

Причинами жорстокого поводження мо­жуть бути й фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини. За О. Захарович, це:

• нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;
• неприйняття дорослими дитячої ін­дивідуальності;
• невідповідність вимог і очікувань бать­ків потенціалу і потребам дітей;
• нерозуміння особливостей виховання в різні вікові періоди;
• непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;
• неузгодженість між батьками змісту, цілей і засобів виховання;
• прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і не­можливість його досягти;
• раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дру­жини тощо);
• афект, невміння загальмувати свою поведінку;
• приклад власних батьків;
• психічні хвороби;
• тендерні стереотипи суспільства, соціокультурне сприйняття статі, що диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу;
• психологічні риси, здібності, види ді­яльності, професії.

При цьому заохочується поведінка, що відповідає соціостатевій ролі, і пригні­чується та, що їй суперечить.

У більшості ситуацій людина, яка засто­совує тілесні покарання, не усвідомлює по­ганих наслідків цього, вважаючи, що її дії є легітимними та виправданими, адже її на­міри — щонайкращі.

Але ж наслідки застосування методів фі­зичного впливу можуть бути негативними та пролонгованими. Дитина, яка зазнала насильства, одержує травматичний досвід, що супроводжується травматичними пере­живаннями, відтворюється у формі неаде­кватних поведінкових реакцій. Усе це при­зводить до дезорганізованої поведінки. Для малюка важливі довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при застосуванні насильства. Наслідки жорстоко­го поводження з дітьми описані в науковій та педагогічній літературі.