гіперактивність
Працівникам освітніх закладів завжди треба пам’ятати, що гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та отримувати знання.
1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.
2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщоосновне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.
3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так,намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщозавдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.
4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.
5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.
6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.
7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом.Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.
8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.
Дитячий практичний психолог
Луньова Анна
1. Виховуючи гіпердинамічну дитину, не слід оперувати абстрактними категоріями типу «не прийнято», «суспільством не схвалюється», «всі люди так роблять», «так належить» і т. д.
Всі ці категорії для 7-8-річної дитини – порожній звук. Бажаючи домогтися від дитини чогось конкретного, потрібно так само конкретно повідомити їй, для чого вам це потрібно:
– Я хочу, щоб у тебе в портфелі зошити лежали окремо від змінного взуття і яблучних недогризків. Мені не подобається, коли вчителька нарікає мені на те, що у тебе всі зошити в брудних плямах. Мені соромно і неприємно це слухати.
– Татові і мені було б дуже приємно, якби завтра ти отримав за диктант “чотири” або хоча б “три”. Це дозволить не боятися «двійки» в чверті. Тому ми зараз ще раз повторимо правило про те, як перевіряти ненаголошені голосні в корені слова, і потренуємося на прикладах. Це, безсумнівно, підвищить твої шанси.
2. Гіпердинамічну дитину (втім, і всіх інших дітей теж) не слід «купувати».Зрозуміло, ви можете заохотити навчальний успіх дитини подарунком, солодощами, довгоочікуваною іграшкою, але це має бути зроблено (і оголошено!) після досягнення успіху.
– У тебе ще ніколи не було п’ятірки за диктант з російської мови! Ти молодець! Ходімо, купимо тобі морозиво, яке ти сам обереш.
– У цій чверті ти явно старався. Марія Петрівна це підтверджує. Я думаю, ти цілком заслуговуєш роликові ковзани, про які ти говорив. Вони все ще тобі потрібні?
Якщо спробувати «купити» дитину до здійснення нею якогось діяння («закінчиш чверть без трійок – куплю скейтборд»), то раз чи два у вас це може вийти, особливо якщо приз для дитини дуже вже привабливий. А потім? «Купувати» дитину кожен раз, коли вам від неї що-небудь потрібно? Крім того, дитина гіпердинамічна! Планувати і розраховувати зусилля зовсім не її сильне місце. Раз, другий у неї не вийде («Ти не виконав умови не буде тобі скейтборду!»), І вона роздратується, плюне на все і кине вам в обличчя:
– Ну і не треба мені твого …! Не буду я цього робити зовсім!
Крім цього, абсолютно неприпустима «плата за оцінки». Дізнайтесь чому?
3. Також не слід лякати гіпердинамічну дитину неприємностями, які очікуються десь у далекому майбутньому. Намагайтеся уникати виразів типу:
– Треба ж думати про майбутнє …
– Якщо не будеш вчитися, в армію підеш …
– Нормальна людина повинна добре вчитися …
– Невже ти не можеш взяти себе в руки …
– Якщо так буде продовжуватися, пряма тобі дорога в двірники …
– Такі, як ти, і стають неробами і наркоманами …
«Взяти себе в руки» дитина все одно не зможе, а ось осад від ваших «установок» залишиться. Особливо якщо вони часто повторюються і не відрізняються особливою різноманітністю. І поступово вже сама дитина почне думати, а то й говорити вголос (тим самим ще більше зміцнюючи шкідливі «установки»):
– Я тупий.
– З мене ніколи нічого не вийде.
– Я цього не зможу, тому що у мене руки «не з того місця ростуть».
І т. д. І т. п.
Це ж не те, чого ви хотіли домогтися, виховуючи дитину, чи не так?
Заявлене вище зовсім не означає, що дитину не потрібно попереджати про наслідки її вчинків. Це гіпердинамічній дитині якраз дуже необхідно. Тільки ці наслідки мають бути близькими і легко прораховуватись. За браком у гіпердинамічних дітей прогностичного мислення краще навіть не оперувати категоріями кінця чверті.
Головне завдання батьків гіпердинамічної дитини, яка відвідує початкову школу, це втримати хоча б мінімальний інтерес до процесу навчання.
На час навчання в початковій школі припадає пік проявів гіпердинамічного синдрому. Тобто максимальна кількість роздратування і осмикувань, максимальна кількість сумнівів: «А він взагалі-то нормальний ?!» і максимальне розчарування дитини у своїх можливостях.
Подолати і навіть просто пережити все це вельми непросто. Дуже багато дітей після перших невдалих спроб «вписатися» починають тихо (або голосно) ненавидіти школу і весь пов’язаний з нею навчальний процес. Це, загалом-то, найстрашніше з того, що може статися. Тому що вкрай рідко трапляється так, щоб дитина, яка в початковій школі категорично не любила вчитися, раптом полюбить навчання в середній або старшій школі. На жаль, набагато частіше буває навпаки …
Однак якщо школа і вчителька обрані вірно, то шанси утримати інтерес до навчання є. При цьому слід пам’ятати:
1) головне, що привертає гіпердинамічну дитину в школі, це можливість спілкування;
2) всі гіпердинамічні діти люблять громадські заходи. Немає нічого кращого для таких дітей, ніж колективний збір металобрухту або макулатури. Саме ці ситуації – той час і місце, де гіпердинамічна дитина може проявити себе максимально позитивно. З розпадом піонерської організації все громадське життя школярів сильно зів’яло. Однак ви, батьки, можете проявити ініціативу. Будь-які заходи для всього класу, які ви організовуєте і проводите, по-перше, порадують всіх дітей, по-друге, піднімуть ваш авторитет в очах вчительки (грубо кажучи, ви її трошки задобрите), а по-третє, вони принесуть величезне задоволення вашій дитині (вона і так все це любить, а тут ще й в організаторах її батьки). Знову ж підвищення престижу в очах однокласників.
3) попросіть вчительку давати вашій дитині якомога більше доручень, пов’язаних з фізичною активністю і пересуванням у просторі. Адже у вчительки завжди мало часу, а в шкільному житті завжди потрібно кудись збігати, щось принести, когось покликати, когось про щось попередити або про щось нагадати …
Все це охоче зробить ваша гіпердинамічна дитина. Вона буде рада бути корисною, та й негатив вчительки в адресу дитини, накопичений під час уроків, злегка зменшиться;
4) категорично підтримуйте дитину у всіх спробах взяти будь-яку нову «висоту». На запитання: «А як ти думаєш, у мене вийде …?» – Завжди відповідайте: «Я вважаю, цілком може вийти. З моєї точки зору, для цього розумно зробити те-то і те-то »;
5) будь-яку невдачу зустрічайте з відтінком гумору: «Ну це треба ж! За один день отримати дві двійки та ще й зауваження в щоденник! Матеріал для Книги рекордів Гіннеса. І що ж ми тепер з усім цим будемо робити? Напевно, виправляти, іншого-то шляху ніби як немає. З чого почнемо?». Причому ретельно стежте за тим, щоб гумор не переходив у сарказм – цього маленькі діти не розуміють і не прощають. Висміювати дитину недопустимо. Це відноситься до будь-якої дитині, а до гіпердинамічної – подвійно, адже у неї, як правило, і так достатньо занижена самооцінка.
Якщо вам вдалося утримати у дитини хоча б мінімальний інтерес до школи під час навчання в початкових класах, то головний профілактичний захід щодо відношення до подальшого навчання ви виконали.
Переклад з російської
Автор: Мурашова Е. «Дети-тюфяки, дети-катастрофы».
| 
