Модуль 1. Феномен обдарованості.

На думку відомого спеціаліста у галузі дитячої обдарованості Н. Лейтеса, слова «обдарована дитина», «обдаровані діти» значною мірою умовні: вони служать для позначення особливої психологічної реальності – передумов здібностей, де індивідуальне ще недостатньо відокремлено від вікового. Тому дуже важко передбачити, як підвищені можливості дитини розвинуться у майбутньому. Для позначення незвичайних проявів дітей, їхніх особливих розумових можливостей учений пропонує використовувати інше поняття – «вікова обдарованість». Він вважає, що перевага терміну «вікова обдарованість», перш за все, у тому, що він має і деяке пояснювальне значення, показуючи, що ознаки обдарованості дитини можуть виникати із можливостей дитинства. Головне ж, застосовуючи термін «вікова обдарованість», ми привертаємо увагу до того, що характеризуємо саме дитину з певними віковими рисами, які не завжди зумовлюють її майбутні особливості.

Виділення видів обдарованості визначається тим чи іншим критерієм, що покладений в основу класифікації. Унаслідок цього обдарованість розрізняють за:

– сферами обдарованості (інтелектуальна, академічна, творча, лідерська, художня, рухова);

– видом діяльності та сферами психіки, що її забезпечують (у практичній діяльності – обдарованість в ремеслах, спортивна та організаційна; у теоретичній (пізнавальній) діяльності – інтелектуальна обдарованість різних видів залежно від предметного змісту діяльності (обдарованість в галузі природничих і гуманітарних наук, інтелектуальних ігор тощо); у художньо-естетичній діяльності – хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча та музикальна обдарованість; у комунікативній діяльності – лідерська та атрактивна обдарованість; у духовно-ціннісній діяльності – обдарованість, яка проявляється у створенні нових духовних цінностей та служінні людям);

– ступенем сформованості (актуальна, потенційна);

– формою прояву (явна, прихована);

– широтою прояву у різних видах діяльності (загальна, спеціальна);

– особливостями вікового розвитку (рання, пізня);

– типом діяльності, якому надається перевага (інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) тощо);

– інтенсивністю прояву (підвищена готовність до навчання, обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані – таланти і вундеркінди);

– темпом психічного розвитку (обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або зі значним його випередженням);

– віковими особливостями прояву (мінлива (тимчасова), стабільна).

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей . Крім того, учені вважають доцільним диференціювати ще дві групи:

1. Діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних та інших сфер психіки.

2. Діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисинхронією) у рівні сформованості психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвиненим інтелектом може відрізнятися емоційною нестійкістю, недорозвинутою психомоторною сферою.

За спостереженнями О. Савенкова   реальна педагогічна практика навчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.

Перша категорія обдарованих, яку прийнято виділяти, – діти з високими показниками за рівнем загальної обдарованості.

Друга група обдарованих, на існування яких реагує педагогічна практика, – діти, що досягли успіхів у яких-небудь сферах діяльності (математиці, музиці, спорті, образотворчому мистецтві). Цю категорію дітей частіше називають талановитими.

До третьої категорії обдарованих можна віднести дітей, що добре навчаються у школі («академічна обдарованість»).

Висновки. Установлено, що у самому загальному вигляді дитяча обдарованість визначається як підвищений рівень розвитку однієї або декількох здібностей, на основі яких дитина має можливість досягати надвисоких успіхів у соціально значущих видах діяльності й які, тим самим, виділяють її серед інших представників даної вікової групи.

Складність, багатогранність дитячої обдарованості у поєднанні з нестійкістю і нестабільністю її проявів роблять оцінку конкретної дитини як обдарованої дуже умовною, що необхідно враховувати у практичній роботі з обдарованими дітьми.

Кожна обдарована дитина неповторна, але при всій індивідуальній своєрідності реальних проявів дитячої обдарованості існує досить багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей.

Обдарованість може відрізнятися за рівнем розвитку, а також проявлятися в різних сферах діяльності й розрізнятися за широтою своїх проявів. Ці особливості заставляють науковців виділяти різні види обдарованості, яким відповідає певна типологія обдарованих дітей.

Отже, враховуючи різноманітність та індивідуальну своєрідність феномена обдарованості, при роботі з обдарованими необхідно заздалегідь визначити:

– з яким типом обдарованості ми маємо справу;

– у якій формі прояву ми очікуємо побачити обдарованість;

– які завдання роботи є пріоритетними;

– який тип освітнього закладу і, відповідно, умови роботи: освітній заклад, спеціально орієнтований на роботу з обдарованими дітьми, загальноосвітня школа, позашкільний навчальний заклад тощо.

Модуль 2. Творча обдарованість.

Известный психолог А.М. Матюшкин, опираясь на работы многих исследователей (Н.С. Лейтес, В.М. Теплов, В.А. Крутецкий, Е.И. Игнатьев, Э.А. Голубева, В.М. Русалов, И.В. Равич-Щербо, А.В. Запорожец, Н.Н. Поддъяков, А.В. Брушлинский, Т.В. Кудрявцев, Дж. Берлайн, Я.А. Пономарев и многие другие), пытается обосновать следующую синтетическую структуру творческой одаренности, включая в нее:

а) доминирующую роль познавательной мотивации;

б) исследовательскую творческую активность, выражающуюся в обнаружении нового, в постановке и решении проблем;

в) возможности, достижения оригинальных решений;

г) возможности прогнозирования и предвосхищения;

д) способности к созданию идеальных эталонов, обеспечивающих высокие эстетические, нравственные, интеллектуальные оценки.

При этом А.М. Матюшкин считает принципиально важным отметить, что одаренность, талантливость необходимо связывать с особенностями собственно творческой деятельности, проявлением творчества, функционирования «творческого человека». Исследования целого ряда авторов позволяют выделить в системе творческого потенциала следующие основные составляющие (даем их общий перечень):

— задатки, склонности, проявляющиеся в повышенной чувствительности, определенной выборочности, предпочтениях, а также в динамичности психических процессов;

— интересы, их направленность, частота и систематичность проявления, доминирование познавательных интересов;

— любознательность, стремление к созданию нового, склонность к решению и поиску проблем;

— быстрота в усвоении новой информации, образование ассоциативных массивов;

— склонность к постоянным сравнениям, сопоставлениям, выработке эталонов для последующего отбора;

— проявление общего интеллекта — схватывание, понимание, быстрота оценок и выбора пути решения, адекватность действий;

— эмоциональная окрашенность отдельных процессов, эмоциональное отношение, влияние чувств на субъективное оценивание, выбор, предпочтение и т.д.;

— настойчивость, целеустремленность, решительность, трудолюбие, систематичность в работе, смелое принятие решений;

— творческость — умение комбинировать, находить аналоги, реконструировать; склонность к смене вариантов, экономичность в решениях, рациональное использование средств, времени и т. п.;

— интуитивизм — способность к сверхбыстрым оценкам, решениям, прогнозам;

— сравнительно более быстрое овладение умениями, навыками, приемами,

овладение техникой труда, ремесленным мастерством;

— способности к выработке личностных стратегий и тактик при решении общих и специальных новых проблем, задач, поиске выхода из сложных, нестандартных, экстремальных ситуаций и т. п.

Несколько по-другому, более интегрально можно представить проявление одаренности через:

1) доминирование интересов и мотивов;

2) эмоциональную погруженность в деятельность;

3) волю к решению, успеху;

4) общую и эстетическую удовлетворенность от процесса и продуктов деятельности;

5) понимание сущности проблемы, задачи, ситуации;

6) бессознательное, интуитивное решение проблемы ("внелогическое");

7) стратегиальность в интеллектуальном поведении (личностные возможности продуцировать проекты);

8) многовариантность решений;

9) быстроту оценок, решений, прогнозов;

10) искусство находить, выбирать (изобретательность, находчивость).

Здесь, разумеется, существует определенная иерархия связей, зависимостей, и эту совокупность можно представить, имея в основе ту или иную фундаментальную позицию, несколько по-другому; попробуем построить гипотезу структуры творческой одаренности, исходя из наших предположений, которые в ряде случаев сочетаются с исследованиями других авторов, о шести основных параметрах, а именно:

I — сфера реализации одаренности и преимущественный ее тип;

II — проявление творчества;

III — проявление интеллекта;

IV — динамика деятельности;

V — уровни достижений;

VI — эмоциональная окраска.

По каждому из указанных параметров можно выделить основные определяющие признаки.

Есть основания выделить такие основные типы творческой деятельности:

а) научно-логический,

б) технико-конструктивный,

в) образно-художественный,

г) вербально-поэтический;

д) музыкально-двигательный,

е) практико-технологический,

ж) ситуативный (спонтанный и рассудительный).

Проявление творческого поиска можно представить по следующим признакам:

а) реконструктивное творчество,

б) комбинаторное творчество,

в) творчество через аналогии.

Проявление интеллекта представляется возможным фиксировать по:

а) пониманию и структурированию исходной информации,

б) постановке задачи,

в) поиску и конструированию решений,

г) прогнозированию решений (разработке замыслов решения), гипотез.

Как нам представляется, динамику (скоростные показатели) решений и творческой деятельности в целом наиболее исчерпывающе будут определять следующие основные типы:

а) медленный,

б) быстрый,

в) сверхбыстрый.

Уровни достижений можно определять по задачам, которые ставит перед собой субъект, или же по самим достигнутым успехам, и здесь уместно выделить три условия:

а) желание превзойти существующие достижения (сделать лучше, чем есть),

б) достичь результата высшего класса,

в) реализовать сверхзадачу (программу-максимум) — на грани фантастики.

В плане эмоционального реагирования на выполнение деятельности, увлеченности мы можем выделить три типа:

а) вдохновенный (иногда эйфорический),

б) уверенный,

в) сомневающийся.

Таким образом, предлагаемая структура довольно многообразно описывает различные типы одаренности, их доминирующие характеристики, своеобразие сочетаний наиболее важных качеств. Нетрудно понять, что все то, что относится к общей творческой одаренности, имеет непосредственное отношение и к различным видам специальной одаренности — научной, технической, педагогической, художественной и т. д.; разумеется, что при этом мы имеем дело с проявлением определенных доминантных качеств, особенностей, характеризующих специфику творчества в конкретной сфере человеческой деятельности. Изучение специальных видов одаренности должно осуществляться через изучение этих конкретных видов творческой деятельности, и наоборот.

Модуль 3. Особливий педагог для особливих дітей.

В воспитании одаренных детей чрезвычайно важная роль принадлежит родителям и педагогам, которые должны создать условия для их гармоничного развития: атмосферу любви, доверия, внимания к потребностям и интересам. По словам американского психолога Натальи Роджерс, творчество ребенка стимулируют психологическая безопасность, безоценочное принятие его личности, атмосфера открытости, дозволенности, предоставления ему права на свободу и самостоятельность.

Личность  учителя является  ведущим фактором любого обучения. Не является исключением и ситуация с учителем для одаренных детей. Наиболее существенным  факторам успешности  работы учителя является глобальная личностная характеристика — система взглядов и убеждений, в которой большую значимость имеют представления о самом себе, других людях, а  также о целях и  задачах своей работы. Именно эти  составляющие постоянно проявляются в межличностном общении.

Приведем  список требований, которые предъявляются к учителю одаренных детей:

-         доброжелательность и чуткость;

-         знать, чувствовать потребности и интересы детей, разбираться в психологических особенностях одаренных детей;

-         наличие позитивного педагогического опыта работы;

-         иметь высокий уровень интеллектуального развития;

-         иметь широкий круг интересов и умений;

-         желательно иметь кроме педагогического, еще какое-либо образование;

-         иметь живой и активный характер, быть оптимистом и жизнелюбом, обладать чувством юмора, но без склонности к сарказму;

-         обладать хорошим здоровьем и жизнестойкостью;

-         иметь творческие возможности, проявлять гибкость, быть готовым к пересмотру своих взглядов и постоянному самосовершенствованию;

-         иметь специальную послевузовскую подготовку по работе с одаренными детьми и быть готовым к дальнейшему приобретению знаний.

По мнению некоторых исследователей, поведение  учителя  для  одаренных детей в классе, в процессе обучения и построения своей деятельности  должно отвечать следующим характеристикам:

·                                он разрабатывает гибкие, индивидуализированные программы;

·                                создает теплую, эмоционально безопасную атмосферу в группе;

·                                предоставляет  учащимся  обратную  связь; 

·                                использует различные стратегии обучения;

·                                уважает личность ребенка;

·                                способствует формированию положительной самооценки ученика;

·                                уважает его ценности;

·                                поощряет творчество и работу воображения;

·                                стимулирует развитие  умственных процессов высшего уровня;

·                                проявляет уважение к индивидуальности ученика.

Успешный учитель для одаренных — прежде всего прекрасный учитель–предметник, глубоко знающий и любящий свой предмет. В  дополнение к этому он должен обладать такими качествами, которые существенны в  общении с любым одаренным школьником.

Техника преподавания имеет свои особенности, разница заключается в распределении времени на виды активности. Учителя, работающие с  одаренными, меньше говорят, меньше дают информации, устраивают демонстрации и реже решают задачи  за  учащихся.  Вместо  того  чтобы  самим отвечать на вопросы, они предоставляют это учащимся. Они больше  спрашивают и меньше объясняют.

Заметны различия в технике постановки вопросов. Учителя одаренных гораздо больше задают открытых вопросов, помогают обсуждениям. Они  провоцируют учащихся выходить  за  пределы  первоначальных  ответов.  Они  гораздо  чаще пытаются понять, как учащиеся пришли к выводу, решению, оценке.

Большинство учителей старается прореагировать в речевой или иной форме на каждый ответ в классе, а учителя одаренных ведут себя больше как психотерапевты: они избегают реагировать на каждое  высказывание. Они внимательно и с  интересом  выслушивают  ответы,  но  не  оценивают, находя способы показать, что они их принимают. Такое поведение приводит  тому, что учащиеся больше взаимодействуют друг с другом  и меньше зависят от учителя.

Педагоги, которые работают с одаренными детьми, должны быть чуткими, доброжелательными, внимательными, эмоционально стабильными, иметь динамический характер и чувство юмора, позитивное самовосприятие. Неуверенные в себе, склонные переносить свои проблемы на детей, эмоционально неустойчивые педагоги могут нанести им вред, ведь одаренные дети - не просто носители таланта, а прежде всего люди. В их развитии больше общего с обычными людьми, чем различий.

Подбор учителей должен основываться не только с учетом их компетентности и умения находить индивидуальный подход к ученикам. Для формирования творческого мышления и поведения у детей большое значение имеет наличие образцов творческого поведения у значимых взрослых (родителей, учителей, реферетных личностей), наличие творческой атмосферы развития и творческой среды. Следовательно, при подборе учителей следует учитывать и такой личностный фактор, как творческие способности.

Наиболее благоприятный стиль работы учителя с одаренными детьми – совместное творчество с учениками. Учитель должен не только передать определенную совокупность знаний, сколько помочь ученикам сделать самостоятельные выводы и открытия. Создавая проблемную ситуацию, умело управляя ею, учитель своими вопросами  подводит ученика к рождению нового знания. Этот подход не предусматривает установление однозначных оценок “правильно” и “неправильно”, эталонов и идеальных ответов. Ученики могут обсуждать друг с другом разные возможности ответов, оценивать их. Отсутствие эталонов оценивания создает некоторые сложности для самого учителя, в первую очередь в оценке знаний. 

Задача учителя - научить ребенка творчеству, самостоятельности и воспитывать в нем настойчивость, творческую смелость в постановке новых проблем и поиске их решений. Одаренной ученик сам способен себе помочь, если учитель поддерживает его творчество.

Глосарій до теми

Глибина розуму полягає в здатності відокремлювати головне від другорядного, потрібне від зайвого.

Гнучкість і рухливість розуму – здатність людини широко використовувати наявний досвід, оперативно досліджувати предмети в нових зв'язках і відносинах, переборювати шаблонність мислення.

Доказовість мислення характеризується здатністю використати в потрібний момент такі факти, закономірності, які переконують у правильності суджень і висновків.

Домінуюча  мотивація учня залежить від того на які мотиви вихованця орієнтуються педагоги й батьки, реалізуючи свою діяльність. Саме позиція педагогів і батьків багато в чому визначає те, як буде виглядати ієрархічна структура мотиваційно-потребової сфери.

Допитливість – прагнення з усіх боків пізнати те або інше явище в істотних відносинах. Це якість розуму лежить в основі активної пізнавальної діяльності. Допитливість, виявившись досить рано, на всіх вікових етапах продовжує залишатися найважливішою яскравою рисою талановитої людини, розумово обдаровані діти одержують задоволення від розумової напруги, подібно обдарованим спортсменам, які одержують задоволення від підвищених фізичних навантажень.

Загальна обдарованість – інтегральний рівень розвитку спеціальних здібностей, що пов'язаний з їхнім розвитком, але досить від них незалежний. Дане поняття було вперше сформульоване в середині XIX в. англійським психологом Ф. Гальтоном. У цей час уважається, що існує як загальна обдарованість, так і часткові здібності, відносно слабко пов'язані один з одним. При факторному аналізі виділена „художня“ і „практична“ обдарованість.

Задатки (за К.Платоновим) – це природжені передумови розвитку функціональних органів і функціональних структур особистості»

Задатки (за А.Ковальовим і В.Мясищевим) – «психофізіологічні властивості, первинна природжена здібність, що не розвинена, але проявляється при перших спробах діяльності», 

Задатки (за Б.Тепловим) – «анатомо-фізіологічні особливості, що складають природну основу здібностей»

Здібності (за А.Ковальова і К.Платонова) – це властивості особистості, які визначають успішність навчання будь-якої діяльності й удосконалення в ній.

Інтеле́кт (від лат. intellectus – розуміння, пізнання) – загальна здатність до пізнання, розумінню й дозволу проблем. Поняття інтелект поєднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, памяти, уявлення, мислення, уяви.

Креативність – це реалізація особистості у творчості для якої необхідне особливе поєднання рівнів розвитку логічного (або конвергентного мислення, що виявляє звичайно по тестах інтелекту) і творчого мислення.

Креативність (творческость), - пише Е. П. Торранс, - це значить копати глибше, дивитися краще, виправляти помилки, розмовляти з кішкою, поринати в глибину, проходити крізь стіни, запалювати сонце, будувати замки на піску, бути спрямованим у майбутнє.

Логічність мислення характеризується строгою послідовністю міркувань, урахуванням всіх визначних сторін у досліджуваному об'єкті, всіх можливих його взаємозв'язків.

Мотив ("спонука") - психічне явище, що стає спонуканням до діяльності.

Обдарованість є інтегральною, сумарною особистісною властивістю. У психіці видатних людей є якісь загальні здібності, які універсальні й не пов'язані з якоюсь спеціальною діяльністю.

Обдарована дитина - це з біологічної точки зору відхилення від усередненої норми.

Обдаровані діти або вундеркінди — діти, які визнані освітньою системою переважаючими рівень інтелектуального розвитку інших дітей свого віку. Вундеркінди, як правило проявляють свої здібності вже в ранньому віці. Ці здібності ставляться до всіх інтелектуальних сфер діяльності: математиці, фізиці, музиці, енциклопедичним знанням і так далі. Уже в ранньому віці - вони можуть надійти в інститут, закінчити його й захистити дисертацію, тоді як їхні однолітки ще вчаться в школі; обдаровані діти з музичними здібностями пишуть опери; зі здібностями до шахів - стають чемпіонами.

Найбільш продуктивний педагогічний шлях розуміння поняття, відповідно до якого обдарованість на ранніх вікових етапах (старший дошкільний і молодший шкільний вік), розглядається й розвивається переважно як загальна, універсальна ознака. А з віком ця універсальна, "загальна ознака" усе більше набуває специфічні риси й певну предметну спрямованість. І головне педагогічне завдання в цей період зміщаються з розвитку загальних здібностей до пошуку адекватного способу реалізації особистості в певних видах діяльності.

Оригінальність - один з основних показників творчіскості. Це здатність висувати нові, несподівані ідеї, що відрізняються від широко відомих, загальноприйнятих, банальних.

Пізнавальна  самодіяльність - для обдарованої дитини рішення завдання не є завершенням роботи. Це початок майбутньої, нової роботи.

Творців з дитинства відрізняє те, що вони не бояться дивергентних завдань. Так умовно називаються завдання, що мають не один, а безліч правильних відповідей. Люди, не схильні до творчості, дослідницької поведінки, віддають перевагу завданням, які мають ясні алгоритми рішення й одну-єдину правильну відповідь. Ситуації невизначеності, з неминучістю виникаючі при рішенні дивергентних завдань, їх дратують і навіть лякають.

Більшість людей відчувають дискомфорт у ситуаціях, коли необхідно вибирати, коли потрібно самостійно приймати рішення. Прагнення використати у своїх інтересах нестабільність, неоднозначність, все те, що дратує звичайних людей, і є одна з головних рис творця.

Творчо обдарованим людям значно більше, ніж звичайним, властива здатність до прогнозування.

Самостійність як особистісна властивість припускає: по-перше, незалежність суджень і дій, здатність самостійно, без сторонньої допомоги й підказки, реалізовувати важливі рішення; по-друге, відповідальність за свої вчинки і їхні наслідки; по-третє, внутрішню впевненість у тому, що така поведінка є можливою й правильною.

Прагнення до самоактуалізації - це прагнення людини постійно втілювати, реалізовувати себе, свої здібності, свою сутність.

Воля представляє із себе специфічну потребу – потребу у подоланні. Отже, при вихованні творця дуже важливо, щоб цікавість вчасно переросла в любов до знань - допитливість, а остання - у стійке психічне утворення - пізнавальну потребу.

Обдарованим дітям характерні проблеми «вольових навичок» або ширше - саморегуляції... вони займаються тільки діяльністю, досить цікавою й легкою для них, тобто тою, яка  складає суть їхньої обдарованості.

Найважливіша якість щирого творця - здатність дивуватися й бачити проблеми й протиріччя, особливо там, де іншим усе представляється ясним і зрозумілим.

Рання обдарованість – це спеціальна або загальна обдарованість , що виявляється в дітей. Ранній вік прояву тієї або іншої обдарованості в різних областях. Найбільше рано проявляється обдарованість в області музичної діяльності, потім у малюванні. У понятійних областях раніше інших проявляється обдарованість у математиці. Рання обдарованість супроводжується вираженою захопленістю тими або іншими заняттями й схильністю проявляти фантазію. Про наявність обдарованості не дають підстави судити результати тестових випробувань в силу того, що вони звичайно стандартизовані по середньому рівню й не призначені для оцінки істотних відхилень від середніх значень.

Соціальний інтелект - здатність правильно розуміти поведінку людей. Ця здатність необхідна для ефективної міжособистісної взаємодії й успішної соціальної адаптації.

Спеціальна обдарованість – обдарованість у конкретній діяльності.

Додаток Нотатки на полях (для педагогів та психологів)

1. Наиболее продуктивен педагогический путь, согласно которому одаренность на ранних возрастных этапах (старший дошкольный и младший школьный возраст), должна рассматриваться и развиваться преимущественно как общая, универсальная способность. А с возрастом эта универсальная, "общая способность" все более приобретает специфические черты и определенную предметную направленность. И главная педагогическая задача в этот период смещается с развития общих способностей к поиску адекватного способа реализации личности в определенных видах деятельности.

2. Все задания тестов интеллекта активизируют и выявляют лишь один вид мышления, называемый логическим (или, как говорят профессионалы, конвергентным). А для достижения успехов в науке, искусстве, практической сфере нужно не столько умение выявлять закономерности, следовать заданному алгоритму и т. п., сколько умение нестандартно, оригинально мыслить, умение находить новые проблемы и необычные решения этих проблем.

3. Американский учитель и психолог Е. П. Торранс. наблюдая за своими учениками пришел к выводу, что успешны в творческой деятельности не те дети, которые хорошо учатся, и не те, кто имеет очень высокий коэффициент интеллекта (IQ). Точнее, эти показатели (учебная успешность и высокий интеллект) могут присутствовать, но они не являются обязательными гарантами будущих и настоящих успехов в жизни. Для творчества, а именно это требуется от талантливого человека в любой сфере, необходимо нечто другое.

4. Для реализации личности в творчестве необходимо особое сочетание уровней развития логического (или конвергентного мышления, выявляемого обычно по тестам интеллекта) и творческого мышления.

5. Педагоги и родители, не стремящиеся утвердиться как "выдающиеся" воспитатели за счет своих одаренных воспитанников, ориентируются не на узкую специализацию одаренного ребенка, а, наоборот, - на максимальное расширение круга его интересов.

6. В лексиконе педагогов и психологов есть такое слово - "обучаемость". Они давно заметили такую особенность: ребенок может быть и творческим и умненьким, но обучается тяжело. Потом, один ребенок "все схватывает на лету", а другому требуются долгие часы для освоения учебного материала. Естественно, что особенно внимательны к этой характеристике ребенка учителя, именно они склонны утверждать, что одаренные дети - "это те дети, которые хорошо учатся". Вряд ли стоит говорить, что это большое заблуждение. Учителя  часто "делают отличниками" далеко не всегда тех, кто умнее или более развит творчески, значительно чаще это те, кто послушен, прилежен, исполнителен и т. п. Поэтому их основные оппоненты в данном вопросе - психологи - не устают повторять: одаренный ребенок далеко не всегда отличник. Более того, по результатам многочисленных исследований, проведенных во многих странах мира, одаренные дети крайне редко бывают отлич-никами или даже просто хорошими учениками. Увы, но чаще всего одаренные в традиционной школе - троечники.

7. Наиболее желательно с точки зрения одаренности доминирование у ребенка мотивов, связанных с содержанием учения (ориентация на овладение новыми знаниями, фактами, явлениями, закономерностями; ориентация на усвоение способов приобретения знаний и т. п.). Доминирование этой группы мотивов характеризует одаренного ребенка. Это одна из ведущих характеристик детской одаренности (Дж. Рензулли, Е. П. Торранс и др.). Психологами доказано, что умственная работа, выполняемая не из-за чувства долга, не для получения высокой отметки и не для того, чтобы победить на олимпиаде или в конкурсе, а потому, что хочется самому, то есть на основе внутренней потребности, тесно связана с деятельностью центра положительных эмоций. Этот выявленный экспериментально факт дополнен утверждением о том, что лишь деятельность, мотивированная подобным образом, содействует развитию данных спосібностей.

8. На какие мотивы воспитанника ориентируются педагоги и родители, реализуя свою деятельность? Именно позиция педагогов и родителей во многом определяет то, как будет выглядеть иерархическая структура мотивационно-потребностной сферы ребенка. Естественно, что интерес к содержанию может пробудить только тот, кто сам увлечен этим содержанием, кто ориентирован на пробуждение детского интереса. Не менее важно и пробуждение интереса к процессу учения. Ориентируясь на это, следует помнить, что стремление сделать процесс учения увлекательным требует изобретательности и педагогического мастерства, а также большой подготовки и часто больших временных и материальных затрат.

9. С точки зрения воспитания особенно важно, что в последнее время многие исследователи склоняются к мысли, согласно которой ключевой характеристикой потенциала личности следует считать не выдающийся интеллект или высокую творческость, как считалось ранее, а мотивацию. Так, например, некоторые ученые отмечают, что люди, изначально менее способные, но целенаправленно решающие собственную, личностно значимую задачу, оказываются в конечном счете более продуктивными, чем более одаренные, но менее заинтересованные. То есть максимально реализует свой потенциал, а следовательно, и достигает высот чаще не тот, кто был более развит, а тот, кто был более настойчив, кто упорно шел к выбранной цели.

10. Большинство ученых в мире склоняются к тому, что природа творчества едина, а потому и способность к творчеству универсальна. Научившись творить в сфере искусства, техники или в других видах деятельности, ребенок без труда может перенести этот опыт в любую другую сферу. Именно поэтому творчество рассматривается как относительно автономная, самостоятельная способность.

11. При оценке креативности психологи (Дж. Гилфорд и Е. П. Торранс и др.) учитывают обычно четыре критерия.

Продуктивность, или беглость, - способность к продуцированию максимально большого числа идей. Этот показатель не является специфическим для творчества, однако чем больше идей, тем больше возможностей для выбора из них наиболее оригинальных. Творец, создающий большое количество "продуктов", имеет некоторое преимущество перед тем, кто малопродуктивен. Но история знает и другие примеры. Так, Леонардо да Винчи за всю жизнь создал лишь небольшое количество живописных произведений, но это позволило ему войти в мировую историю искусства. При этом есть масса художников, написавших сотни и даже тысячи работ, но их имена никому не известны.

Гибкость - способность легко переходить от явлений одного класса к явлениям другого класса, часто очень далеким по содержанию друг от друга. Противоположное качество называют инертностью мышления.

Оригинальность - один из основных показателей творческости. Это способность выдвигать новые, неожиданные идеи, отличающиеся от широко известных, общепринятых, банальных.

Другой показатель творческости обозначается термином "разработанность". Творцы могут быть условно поделены на две большие группы: одни умеют лучше продуцировать оригинальные идеи, другие - детально, творчески разрабатывать существующие. Эти варианты творческой деятельности специалистами не ранжируются, считается, что это просто разные способы реализации творческой личности

12. Не следует смешивать одарённость к какой-нибудь деятельности с мастерством в этой деятельности. Одарённость есть природные предпосылки способностей; мастерство же есть совокупность знаний, умений и навыков, т. е. сложнейших систем временных связей, возникающих в мозгу в ходе жизни как результат обучения в широком смысле слова. И способности — это не то же самое, что знание, умение, навыки. О многих начинающих писателях можно сказать, что они обнаруживают большие способности, но о них ещё нельзя сказать, что они обладают большим писательским мастерством.